Майже однойменну назву мала непересічна подія, що відбулася в міській обласній бібліотеці для юнацтва імені Євгена Маланюка – вечір-спомин про цю мужню, легендарну людину, справжнього патріота України, який присвятив боротьбі за неї все своє життя. 

Із цією людиною пов’язано безліч майже фантастичних історій. Володимир Караташ боровся з двома тоталітарними системами – нацистською і радянською. Під час Другої світової війни за підривну діяльність фашисти розстріляли батька, а Володимир зміг утекти; був у керівництві підпілля воркутинського табору, де виготовили для повстання кількасот гранат, другий смертний вирок пережив, бо замінили таборами, хоч майже півроку протримали в камері смертників; був активним учасником Кенгірського повстання, чудом залишився живий. Після таборів навчався на факультеті іноземних мов Одеського університету, викладав англійську в сільській школі. Але не перестав бути справжнім патріотом і борцем за Україну. У радянські часи (як провідник Народного руху) і в часи Незалежності вів активну громадську діяльність. Брав участь і в Революції Гідності. Готовий був поїхати на російсько-українську війну...

Мав незвичайну харизму, був наділений невгамовною життєвою енергією, чомусь гадалося, що Володимир Караташ проживе як мінімум років 113 (Калнишевський же зміг!)…

У заповненій залі (на перешкоді не стала навіть зимова негода) завдяки організаторам та гостям панувала надзвичайно тепла й щира атмосфера. Журналісти, історики, філологи, краєзнавці Інна Тільнова, Світлана Орел, Григорій Клочек, Олександр Ратушняк, Федір Шепель, Петро Мельник, працівники бібліотеки – кожен по-своєму пригадав цю непересічну людину – патріота, справжнього українця, мужнього воїна УПА, якого не зламали ні нацистські порядки, ні ГУЛАГи, ні два смертних вироки, ні кадебістські допити.

Земляки та побратими вважають, що Володимир Караташ – справжній Герой України. Державним органам треба узаконити такий високий статус і присвоїти незламному борцеві за незалежність нашої держави це звання хоча б посмертно. Варто зберегти документи, записи, листи, спогади… Необхідно створити в Кропивницькому музейну кімнату чи залу пам’яті Володимира Михайловича Караташа.

Про те, що це, мабуть, нащадок непересічних козаків-характерників, засвідчує навіть той факт, що мрії воїна ОУН–УПА здійснюються навіть після переходу за межу життя. Володимир Караташ хотів стати журналістом де юре (хоч давно ним був де факто). Тож на вечорі-спомині очільник обласної спілки журналістів Петро Мельник передав його палким прихильникам членський квиток НСЖУ. Мабуть, душа Караташева пораділа з того.

Другого березня 2018 року вірному синові українського народу, кавалерові ордена «За мужність» ІІІ ступеня, лауреату літературних премій імені Степана Шеврякова, Євгена Маланюка та імені Юрія Горліса-Горського, члену Національної спілки журналістів України Володимирові Михайловичу Караташеві виповнилося б 92. Він пішов у вічність, але залишився на барикадах життя.

Професор Світлана КОВТЮХ

Інформацію надано факультетом філології та журналістики