«Митців обривають в польоті…»
15 лютого у стінах Кіровоградського державного педагогічного університету ім. Володимира Винниченка відбулася презентація книжки спогадів про Леоніда Васильовича Куценка «Я обрав свій шлях…» , упорядником якої став письменник Іван Михайлович Задоя.
Кажуть, життя деяких людей схоже на падіння зірки… Летиш, гориш, а потім так несподівано згасаєш, що залишаються тільки спогади і світлий сум… Саме такою людиною – справжньою зіркою – і був Леонід Васильович Куценко. Вчений-літературознавець, доктор філологічних наук, професор Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, Заслужений працівник народної освіти України… Хто знає, скільки ще можна було б сказати про його наукові досягнення, якби доля не розпорядилася по-своєму.
15 лютого 2013 року Леоніду Васильовичу виповнилося б 60 років.
506-та аудиторія факультету філології та журналістики заповнена вщент. Викладачі, студенти, письменники, журналісти – всі прийшли вшанувати пам'ять вченого (але більше хочеться сказати – Людини) та почути історію створення книги спогадів « Я обрав свій шлях…».
Леонід Куценко – людина, про яку неможливо говорити у минулому часі. Викладачі кажуть: «Він був..», а потім виправляються: «І нині є…». Якщо вважати, що людина залишає спогади по собі у своїх вчинках і працях, то Леонід Васильович був дуже багатою людиною. Щедрою. На емоції, слова, книжки…
Аудиторії пропонують переглянути документальний фільм про Леоніда Васильовича, а потім до слова запрошуються викладачі і письменники. Ось так, виступ за виступом, ми відкриваємо для себе не лише науковця і літературознавця, а й людину широкої душі…
«Він був типовий холерик. Про таких людей кажуть: душа навстіж.. Відрізняв його від інших потяг до самовдосконалення…» – згадує Григорій Дмитрович Клочек.
«Я не вмію керувати. Я не справжній науковий керівник!» – говорив Леонід Васильович про себе. Справді, спілкування з ним перетворювалося в обмін творчими думками…» – зауважує в епізоді фільму колишня студентка Леоніда Куценка, нині – кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури – Гольник Оксана Олександрівна.
Також своїми спогадами (з кіноекрану або трибуни) поділилися Марко Василь Петрович, Бондар Василь Васильович, Ковтюх Світлана Леонідівна, Гусейнов Григорій Джамалович…
А вже про історію створення книжки детально розповів її упорядник – Іван Михайлович Задоя.
Як виявилось, створювалась вона два роки, і шлях книги до видавництва був не таким вже й простим… Книга складається з двох частин: у першій частині розміщено спогади і наукові присвяти, а друга вміщує записи і листи (точніше, 161 лист, і останній – недописаний). Іван Михайлович розповів, як інколи тяжко, а часом – несподівано, потрапляли до нього листи Леоніда Куценка. Довелося підключити до створення книги людей з різних кінців світу! Тож отримували копії листів з Німеччини, США, Словаччини, Канади та різних куточків України. Довелося навіть чекати копію листа з архіву Колумбійського університету! Одним словом, праця це неабияка.
Марко Василь Петрович наприкінці зустрічі сказав, що ця книжка є своєрідним пам’ятником Леонідові Куценку. «Вона не може бути повністю об’єктивною і аналітичною. Можливо, це навіть добре. Книжка – це завжди народження…» – підсумував Марко В.П.
Аліна Олексієнко
Фото Юлія Гончаренко
