ПРИМІТКА: Найбільш ефективний метод в літературній освіті – так зване «ПАРАЛЕЛЬНО-ПОСЛІДОВНЕ ЧИТАННЯ», коли спочатку знайомимося з літературно-художнім твором, а потім – з його аналітичним розбором. На цьому принципі й базується пропонований мною семінар. Запрошую на перше заняття, на якому спочатку читаємо текст твору, а потім – його аналіз.

Тема: ПОЕЗІЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА «І ДОСІ СНИТЬСЯ: ПІД ГОРОЮ…»: ОПТИМАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПОЕТИЧНОГО ТЕКСТУ

І досі сниться: під горою,

Над вербами та над водою,

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленькеє внуча.

І досі сниться: вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати,

Цілує діда і дитя

Аж тричі весело цілує,

Прийма на руки, і годує,

І спать несе. А дід сидить,

І усміхається, і стиха

Промовить нишком: «Де ж те лихо?

Печалі тії, вороги?

І нищечком старий читає,

Перехрестившись, О т ч е н а ш.

Крізь верби сонечко сіяє

І тихо гасне. День погас,

І все почило. Сивий в хату

Й собі пішов опочивати.

З метою продемонструвати прояви принципу гармонійності в оптимальній організації твору, проаналізуємо поезію «І ДОСІ СНИТЬСЯ: ПІД ГОРОЮ…» Тараса Шевченка. Такий вибір пояснюємо тим, що внутрішній світ цієї поезії є виразно гармонійним, і через те аналіз способів її побудови як цілісного «організму» у режимі оптимальності може бути показовим. До того ж черговий раз простежимо найголовніше, що вимагає системний підхід від аналізу літературного твору, – з’ясуємо, як у творі ВИБУДОВУЄТЬСЯ головний сенс, виконуючи при цьому системотворчу функцію.

Поезія демонструє рідкісне за повнотою і глибиною емоційно-смислове вираження філософії людського щастя. Наголошуємо на тому, що це вираження власне емоційно-смислове, бо, якщо порівняти таке, художньо-образне, вираження філософії щастя з вираженням науковим, логічно-понятійним, то різниця між ними за повнотою і цілісністю вираження буде суттєво відрізнятися.

Надзвичайно висока організованість поетичного тексту проявляється у тому, що всі без винятку його складові не просто виражають головну ідею твору (філософію щастя), а роблять це надзвичайно потужно, як може здатися, на грані можливого. Йдеться про високий ступінь функціональності усіх складових поезії. Щоправда, зовні ця виражальна напруга не помітна, навпаки, поезія є втіленням ідилічно-спокійного настрою, з характерним для ідилічних творів уповільненим рухом часу.

Людське щастя є вищим виявом гармонійності буття. Подальший аналіз твору буде спрямований на підтвердження думки про те, що вираження цієї гармонії відбувається засобами, котрі функціонують з максимально можливим навантаженням. А ЦЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО З БАГАТЬОХ МОЖЛИВИХ СПОСОБІВ ВИРАЖЕННЯ ХУДОЖНЬОГО СМИСЛУ ЛЮДСЬКОГО ЩАСТЯ, ПОЕТ ВИБРАВ НАЙБІЛЬШ ОПТИМАЛЬНІ ЗА ЕФЕКТИВНІСТЮ.

Поет створює ідеальний для вираження саме ідеї людського щастя ідилічний пейзаж. Спокійний літній день. Йде до вечора. Хатиночка «між вербами та над водою». Подібна композиція (хата над ставком, верби і все те, що за принципом «оберненої воронки» асоціюється у свідомості – плетений тин, призьба, кладка до води, припнутий до неї човен і т.д.) характерна для безлічі пейзажних картин, мальованих як професійними, так і аматорськими живописцями. Йдеться про знаковий, сповнений ідилічних настроїв, пейзаж. Але знаковим він стане пізніше, вже після того, як його першим змалює словом Шевченко («Садок вишневий коло хати…» «Сон» («Гори мої високії…»), а потім це започаткування буде активно наслідуватися з такою інтенсивністю, яка надасть подібним ідилічно-пейзажним моментам знаковості. І саме це однозначно засвідчить оптимальність Шевченкових пейзажних конструкцій.

Можна звернутися і до біографічних витоків, бо, врешті-решт цей пейзажний момент говорить і про наскрізну, ще з часів заслання, мрію поета, яка уособлювала його прагнення до особистого щастя – побудувати хату над Дніпром і розмістити її на самому березі, «щоб Дніпро був під самим порогом». Чи не у кожному з листів до свояка Варфоломія Шевченка, писаних у 1859-60 роках, поет, обговорюючи з ним купівлю земельної ділянки, на якій збирався побудувати хату, постійно наголошував, щоб та ділянка мала б бути розміщеною якомога ближче до Дніпра, «бо як не над Дніпром, то мені його (ґрунту - Г.К.) й за копу не треба!». (Лист від середини лютого 1960 року). Признавався, що йому «сниться Дніпро й темний ліс попід горою». (Лист від10 вересня 1859 року). І хату мріяв побудувати так, щоб «круглий ганок скляний на Дніпро» виходив. (Лист від 18 лютого 1860 року).

Після цієї пейзажної замальовки – інша картина, що теж з максимально можливою повнотою виражає ідею людського щастя – сивий дід «бавить / Хорошеє та кучеряве / Своє маленькеє внуча». Ця ситуація теж є знаковою, хоч вона не так розтиражована живописцями, як «хата над водою». Вона виражає одну характерну рису менталітету української людини, котра пов’язує своє щастя на схилі літ з тим, щоб бути з унуками, бавити їх. Степан із «Оддавали Катрю» Григора Тютюнника, коли дізнався, що третя, остання дочка покидає рідну домівку, рефлексує: «От тільки хто води подасть як занедужаємо, хто діда дідом назове й на плечі попроситься, щоб «косі» повозив, хто бабі дров нарубає чи попросить казку розказати…». І будьмо певні, що це типова рефлексія. Ось чому про створену Шевченком візуальну картину можна говорити як про семіотично значущу, тобто знакову.

Дід щасливий, на старості він не одинокий, його внуча, за яким він доглядає, «хорошеє та кучеряве», і саме тому, що воно кучеряве, нагадує ангелочка – і в цьому теж семіотично значущий момент. Але цим дідове щастя не вичерпується, бо далі стаємо свідками картини, яка переконливо засвідчує, що родина, до якої він належить, є по-справжньому щасливою. І треба звернути увагу, що вираження цього вищого моменту людського щастя здійснене на якомусь максимально можливому (оптимальному!) рівні емоційності: «вийшла з хати / Веселая, сміючись, мати, / Цілує діда і дитя / Аж тричі весело цілує, / Прийма на руки, і годує, / І спать несе». Більш детальний аналіз висловлювання розкрив би секрети цього емоційного інтенсиву – тут мала б йти мова про дивовижну змістову сконцентрованість на вираження почуттєвого пориву (веселая(!), сміючись(!), цілує(!) діда(!) і дитя аж тричі (!!!) весело(!) цілує(!)). Та особливу увагу звернемо на одне лише слово, вибір якого є прикладом надзвичайно точного, здійсненого на найвищому рівні оптимальності, творчого рішення. Йдеться проте, що мати своє дитя не бере, а прийма на руки. Вислів приймати на руки є знаковим жестом, що виражає трепетне, вищою мірою любовне ставлення до дитини.

А далі – миттєво явлений образ Мадонни: «Прийма на руки, і годує», створений поетом-живописцем, якому належать слова «У нашім раї на землі / Нічого кращого немає, / Як тая мати молодая / З своїм дитяточком малим».

Подальший детальний аналіз розвитку твору лише підтвердив би, що кожна його нова складова, як і всі попередні, буде сконцентрована на вираження вже відомого нам головного смислу. У цьому земному раї немає печалі, зла, ворогів. Звучить тихо прочитана молитва подяки за цей душевний спокій.

А в кінці – чудово виписана картина умиротвореного згасання щасливого літнього дня:

Крізь верби сонечко сіяє

І тихо гасне. День погас,

І все почило.

Важливо, що вона органічно продовжує, а потім і завершує початковий пейзажний малюнок, створюючи таким чином «обруч» початок – кінець як ще один чинник цілісності твору

У цьому дивовижно гармонійному світі немає ні найменшого дисонансу. Кожний новий змістоформовий прийом, що з’являється з розвитком твору, дивовижним чином гармонує з попередніми – він просто їх органічно (знову ж таки - не обійтись без цього визначення!), продовжує.

І весь цей розвиток одній ритмомелодійній тональності, як є дуже чутливою до найменшого смислового поруху як ось, наприклад, у цих заключних рядках:

І ВСЕ ПОЧИЛО.(Коротка пауза) СИВИЙ В ХАТУ

Й СОБІ ПІШОВ ОПОЧИВАТИ.

Останнє речення, коли його озвучуєш після паузи, просто змушує тебе «збавити звук», бо далі – спокійна тиша ночі.

Кожний (без винятку!) змістоформовий прийом із погляду семіотики містить у собі знакову якість, котра з точки зору рецептивної поетики, тобто з точки зору психології сприймання тексту, надає йому упізнаваності. Завдяки цьому активізується асоціативність самого процесу сприймання, відбувається його енергійна візуалізація. А те, що всі змістоформові прийоми згармонізовані між собою смисловою одновекторністю, створює синергетичний ефект, завдяки якому поетичний текст набуває високої художньої енергетичності.