Володимир Олександрович Хрипун народився 25 листопада 1941 року в м. Актюбінську (зараз Республіка Казахстан) у родині, що походила із Лубенського району Полтавської області. Батько Володимира Олександровича був військовим льотчиком, мати – вчителем математики.

Середню освіту Володимир Олександрович отримав у Лубенській школі № 3, яку закінчив у 1958 році. Протягом наступного року працював на верстатобудівельному заводі «Комунар», опанувавши професію токаря.

Нінель Михайлівна Бокій – знаний український археолог. Була скромним викладачем регіонального педагогічного вишу, але її наукова спадщина відома не лише в Україні, а й далеко за межами нашої держави. Дослідницею відкриті та введені у науковий обіг пам’ятки, які сьогодні вже стали класикою української археології. Вона належить до блискучої когорти учнів та послідовників О.І. Тереножкіна та В.А. Іллінської.

Самуїл Айзикович (Олександрович) Розенцвейг народився 17 червня 1921 року у м. Вітебськ Білоруської РСР у сім’ї педагога та лікаря. Самуїл Айзикович рано втратив батька — викладача Одеського інституту — той загинув в автомобільній катастрофі, коли хлопчику було 13 років. Трагічної долі зазнала і мати Самуїла Айзиковича, яка працювала лікарем-бактеріологом — 1942 року її було розстріляно гітлерівцями під час тимчасової окупації м. П’ятигорська.

У 1930 році сім’я переїхала до м. Одеса. Після закінчення середньої школи в 1938 році Самуїл Айзикович вступив на філологічний факультет (відділення російської мови та літератури) Одеського державного університету, де до початку бойових дій Другої світової війни на території України встиг закінчити три курси навчання.

Данілко Маргарита Іванівна народилася в сім’ї інтелігентів у м. Кіровограді 27 травня 1961 року. Навчалася в Кіровоградській середній школі №14, яку закінчила у 1978 році із золотою медаллю. У тому ж році вступила до Одеського державного інституту імені І.І. Мечникова на факультет романо-германської філології. У 1983 році успішно закінчила університет за спеціальністю «Англійська мова і література», отримала кваліфікацію філолога, викладача і перекладача. Була направлена за розподілом до Кіровоградського державного педагогічного університету і розпочала свій викладацький шлях асистентом на кафедрі іноземних мов.

Борис Леонтійович Дратвер народився 21 липня 1921 р. у м. Єлисаветград (назва нашого міста до 1924 р.). Після закінчення 1938 р. Кіровської (Кірово – назва міста у 1934–1939 рр.) середньої школи № 7, вступив до Харківського юридичного інституту. Саме під час навчання в юридичному інституті Борис Леонтійович зацікавився політичною економією й, окрім безпосереднього вивчення курсу, відвідував науковий гурток, де жваво обговорювалися питання розширеного відтворення та господарського будівництва в СРСР. Навчання було перерване війною 1941–1945 рр. У листопаді 1941 р. Борис Дратвер був призваний до армійських лав і направлений на підготовку до Фрунзенського піхотного училища (на той час – Киргизька РСР), після закінчення якого у травні 1942 р., отримавши звання лейтенанта, був направлений до діючої армії в район Сталінграду. З травня 1942 р. по травень 1945 р. Борис Дратвер воював на Сталінградському, Центральному та 1-му Білоруському фронтах на посадах командира мінометного взводу та роти; був тричі поранений. Перебування в Німеччині затягнулося до вересня 1948 року – Борис Леонтійович очолював штаб частини демонтажної бригади групи радянських військ у Німеччині. За бойові заслуги був нагороджений 4-ма орденами Радянського Союзу («Червоної зірки», 1944 р.; «Вітчизняної війни ІІ ступеня», 1944 р.; «Червоної зірки», 1945 р.; «Вітчизняної війни ІІ ступеня», 1945) та медалями («За оборону Сталінграда», 1943 р., «За звільнення Варшави», 1944 р., «За взяття Берліну», 1945 р., «За перемогу над Німеччиною», 1945 р.) та у повоєнний період – вісьмома ювілейними медалями.