УДК 37.012

БРОДЯК Оксана Ярославівна –

к.ф.-м.н., доц., ст. викладач кафедри ІМ(ОТІВ)

ORCID ID 0000-0002-9886-3589, e-mail: [email protected]

ГУЗИК Надія Миколаївна –

к.ф.-м.н., доцент кафедри ІМ(ОТІВ)

ORCID ID 0000-0002-5609-4830, e-mail: [email protected]

ЛІЩИНСЬКА Христина Іванівна –

к.т.н., доцент кафедри ІМ(ОТІВ)

ORCID ID 0000-0002-0084-6351, e-mail: [email protected],

ПЕТРУЧЕНКО Оксана Степанівна –

к.т.н., доцент кафедри ІМ(ОТІВ)

ORCID ID 0000-0003-2304-8149, e-mail: [email protected],

ПІНЧУК Ірина Володимирівна –

к.е.н., наук. співроб. науково-дослідного відділення мовного тестування навчально-наукового центру мовної підготовки НАСВ

ORCID ID 0000-0002-9518-0774, e-mail: [email protected],

ТЕРЕЩУК Оксана Володимирівна –

к.ф.-м.н., ст. викладач кафедри ІМ(ОТІВ)

ORCID ID 0000-0002-6444-0609, e-mail: [email protected],

Національна академія сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми. Система військової освіти є складовою загальнодержавної системи вищої освіти. Саме вона є основним джерелом підготовки висококваліфікованих офіцерських кадрів та комплектування ними Збройних Сил України. XXI століття висуває істотно нові вимоги до освіти, значно підвищуючи її роль у суспільстві. Освіта, в тому числі й військова, стає інтелектуально духовною основою розвитку особистості, нації та держави, важливим чинником і стратегічним ресурсом зміцнення авторитету та конкурентоспроможності України на міжнародній арені, гарантування національної безпеки, відтворення наукових, продуктивних, культурних сил суспільства, поліпшення добробуту людей, що, у свою чергу, досить високо підносить значення інноваційності в розвитку освіти в цілому.

Актуальність дослідження шляхів інноваційного розвитку військової освіти визначається міжнародними та внутрішніми військово-політичними чинниками, реформуванням Збройних Сил України, що зумовлене ситуацією у східному регіоні держави та необхідністю швидкого відновлення та розбудови обороноздатності України. Крім цього останнім часом активізується намагання України посилювати співпрацю з НАТО щодо створення дієвої системи підготовки персоналу за новими стандартами, які передбачають комплекс морально-психологічних заходів адаптації військовослужбовців до служби. Значний вплив на подальший інноваційний розвиток військової мають також приєднання України до болонського процесу, необхідність формування єдиного європейського освітнього та інформаційного просторів, інформатизація освіти й науки, а також невідповідність якості підготовки військових фахівців вимогам сьогодення. При цьому слід оптимально враховувати національний та світовий інноваційний досвід підготовки військових фахівців, функції, завдання, модель та організаційну структуру ЗСУ, перетворення в системі військової освіти, науки, організації підготовки військових спеціалістів відповідно до офіційно прийнятих поглядів на мету, завдання, структуру, зміст і напрями розвитку освіти в руслі єдиної державної політики. Проблему інноваційного розвитку військової освіти в Україні відображено в наукових працях [7], [8]. Автори ж цієї роботи вбачають одним зі способів підвищення якості військової освіти в застосуванні в навчальному процесі таких інноваційних методів навчання як інтенсифікація та гейміфікація.

УДК 005.4, 37.09

БОЛІЛИЙ Василь Олександрович –

кандидат фізико-математичних наук, доцент, доцент

кафедри інформатики та ІТ Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка

ORCID ID 0000-0002-1923-1058

e-mail: [email protected]

ДМИТРУК Віталій Іванович –

кандидат філологічних наук, доцент,

директор Відокремленого підрозділу «Львівська філія Київського національного університету культури і мистецтв»

ORCID ID 0000-0002-4778-010X

e-mail: wid_ua@ukr.net

КУШНАРЬОВ Валерій Володимирович –

кандидат культурології, доцент, декан факультету інформаційної політики і кібербезпеки Київського національного університету культури і мистецтв

ORCID ID 0000-0001-9450-1428

e-mail: [email protected]

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми. Адаптація вищої школи до умов розбудови новочасного суспільства значною мірою зумовлюється державною політикою стимулювання інноваційності у галузі підготовки спеціалістів. Цього вимагає Закон України від 16.10.2012 р. «Про приорітетні напрями інноваційної діяльності в Україні», де розробка нових знань та інтелектуальних продуктів визначається одним із головних [1]. Це також відображено у законах «Про освіту», «Про вищу освіту», у «Концепції модернізації освіти в Україні», де наголошується, що інноваційна політика сьогодні є могутнім важелем зростання конкурентоздатності фахівців на ринку праці.

Водночас у ЗВО країни все ще культивуються освітні практики, технології яких спрямовані на опанування студентами предметними знаннями, нехтуючи чільним формуванням професійних вмінь та навичок. Відповідною склалася і система оцінювання результативності навчання переважно через перевірку тільки предметних знань, залишаючи поза увагою експертизу вмінь та навичок, демонстрація яких уможливлюється у практичній діяльності за межами ЗВО. Натомість доведено, що оволодіння тільки знаннями дозволяє випускнику розв’язувати відносно прості завдання у межах предметного підходу. Стосовно ж виробничих завдань, ускладнених економічними, соціальними, психологічними та іншими проблемами, то якісне виконання їх не завжди посильне навіть випускнику-відміннику, якому для пошуку вірного алгоритму власного професійного успіху необхідні ще додаткові роки навчання.

УДК 372.853

БАНАК Роман Данилович –

аспірант кафедри теорії та методики навчання фізики та астрономії
Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова,

вчитель фізики та інформатики навчально-виховного комплексу «Домінанта»

ORCID ID 0000-0002-5790-7792

e-mail: banak1992@gmail.com

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми. Навчальні стратегії, що сприяють зв'язку з попередніми знаннями, можуть сприяти більш повному розумінню та більш глибокому вивченню нового матеріалу. Наприклад, ретельне опитування, яке активізує попередні знання та заохочує учнів до сприйняття нової інформації з урахуванням того, що вони вже знають, дозволяють полегшити процес навчання. Однак для того, щоб сприяти навчанню, попередні знання повинні бути відповідними, точними та достатніми для виконання поставленої задачі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Можливості та застосування інформаційно-комунікаційних технологій в контексті Е-навчання у процесі навчання фізики обґрунтовано в роботах Griffin B., Richardson J., Garrison DR, Anderson T., Sag, A., Благодаренко Л. та багатьох інших вчених. Незважаючи на те, що дослідження в даній проблемі ведуться багатьма дослідниками, питання Е-навчання та віртуалізації навчального процесу з фізики залишається недостатньо дослідженим й актуальним.

Черкаський національний університет імені Б. Хмельницького

Акуленко Ірина, Гнезділова Кіра

Сучасні виклики, що стоять перед системою освіти в Україні загалом, перспективи щодо напрямів її розвитку та певні негативні тенденції, утруднення, що прослідковуються у процесах реформування, спричинюють потребу в теоретичному переосмисленні [2] та практичній перебудові змісту методичної підготовки майбутнього вчителя математики. Традиційно методична підготовка майбутнього вчителя математики здійснюється у процесі вивчення теоретичних засад, загальних закономірностей цілепокладання, побудови змісту, реалізації процесу, контролю та оцінювання результатів опанування учнями математичних понять, фактів і способів математичної діяльності (загальна методика) та їхньої специфіки у навчанні окремих тем шкільного курсу математики (окремі методики).

Одним із професійно значущих освітніх результатів є спроможність майбутнього фахівця формувати в учнів прийоми несуперечливих, послідовних, логічних міркувань, зокрема під час доведень математичних фактів. Водночас, результати Всеукраїнського моніторингового опитування [1] серед директорів і вчителів закладів середньої освіти (за методологією TALIS) щодо переконань учителів математики, свідчать, що загалом 27,4 % опитаних українських учителів математики не демонструють ціннісного ставлення до процесів розмірковування та аргументації і не вважають їх важливішими, ніж змістове наповнення навчальної дисципліни. Зауважимо, що цей показник від учителів із країн-учасниць TALIS є значно меншим і становить 16,5 %. Більш того, результати опитування в Україні демонструють негативну тенденцію, як от – зі зменшенням віку вчителів зменшується відсоток тих, хто показує ціннісне ставлення до процесів розмірковування й аргументації у навчанні математики як до важливого результату освітнього. Серед учителів віком старше 60 років таке ставлення виявляють 82,1 % опитаних респондентів, віком від 50 до 59 років – 73,8 %, віком від 40 до 49 років – 74,9 %, віком від 30 до 39 років – 67,1 %, до 29 років – 64,9 %. Ця тенденція викликає особливе занепокоєння, оскільки таке ціннісне ставлення до процесів аргументованих міркувань молоді вчителі транслюють і учням.

ДК 373.5.016:004

ЛАПІНСЬКИЙ Віталій Васильович,

канд. фіз.–мат наук, доцент провідний науковий співробітник відділу математичної

та інформатичної освіти Інституту педагогіки НАПН України,

ORCID ID 0000-0002-2832-4774

e-mail: [email protected]

СЕМКО Лариса Петрівна,

науковий співробітник відділу

математичної та інформатичної освіти Інституту педагогіки НАПН України

ORCID ID 0000-0002-7581-3378

e-mail: [email protected]

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми. Навчання інформатики має велике значення для реалізації потенціалу загальної середньої освіти і змінюється в умовах фундаменталізації змісту освіти, що, у свою чергу, впливає на методичну систему навчання інформатики. Нині стає все більш зрозуміло, що в курсі інформатики необхідно освоювати не лише часткові аспекти прикладної спрямованості, а й формувати загальні основи взаємодії з інформаційними технологіями, узагальнені методи і засоби.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Упродовж 30 років в Україні створюється методична система навчання інформатики, яка висвітлена у працях В. Бикова, Н. Балик, А. Верланя, АГуржія, М. Жалдака, В. Клочка, О. Кузнєцова, Ю. Машбиця, В. Монахова, Н.Морзе, С. Ракова, З. Сейдаметової, Ю. Рамського, Ю. Триуса та інших дослідників.