Спеціальність "Музичне мистецтво та Художня культура"

Галузь знань 0202 Мистецтво
Спеціальність 8.02020401 Музичне мистецтво (за видами)*

Кваліфікація викладач музичного мистецтва

Основи композиторської майстерності

Теоретичні основи композиторсько-виконавської підготовки майбутнього викладача музичного мистецтва. Ретроспективний аналіз становлення і розвитку музично-творчого виконавства у вітчизняному і зарубіжному освітньому просторі. Становлення музично-творчого виконавства доби античності – першої половини ХVIII ст. Музично-творче виконавство другої половини ХVIII – початку ХХІ ст. Особливості композиторсько-виконавської діяльності викладача музичного мистецтва. Методологічні засади композиторсько-виконавської діяльності майбутнього викладача музичного мистецтва. Поліпарадигмальний підхід до композиторсько-виконавської діяльності майбутнього вчителя музичного мистецтва. Педагогічні принципи і функції композиторсько-виконавської діяльності майбутнього викладача музичного мистецтва. Концептуальні основи розвитку композиторської майстерності майбутніх викладачів музичного мистецтва. Критерії і показники сформованості композиторської майстерності. Авторська спроможність майбутнього викладача музичного мистецтва.

Література:

1. Басин Е.Я. Психология художественного творчества (Личностный подход) / Е.Я. Басин. – М. : Знание, 1985. – 64 с.

2. Блинова М.П. Музыкальное творчество и закономерности высшей нервной деятельности / М.П. Блинова.  – Л. : Музыка, 1974. – 144 с.

3. Брылин Б.А. Музыкально-творческое развитие учащихся в условиях досуга [монографія] / Б.А. Брылин. – Киев : КГИК, 2000. – 200 с.

4. Гуренко Е.Г. Проблемы художественной интерпретации : философский анализ / Е.Г. Гуренко. – Новосибирск : Наука, 1982. – 256 с.

5. Душний А.І. Активізація творчої діяльності майбутніх учителів музики / А.І. Душний // Педагогіка і психологія професійної освіти : науково-методичний журнал. – Львів, 2005. – С. 7 –80.

6. Кевішас І. Становлення музичної культури школяра / І. Кевішас. – Кіровоград, 2008. – 287 с.

7. Назайкинский Е.В. Стиль и жанр в музыке : Учебное пособие для студ. высш. учеб. заведений / Е.В. Назайкинский. – М. : Гуман. Издат. Уентр «Владос», 2003. – 248 с.

8. Способин И.В. Музыкальная форма : учебник. – 7-е изд. / И.В. Способин. – М. : Музыка, 1984. – 400 с.

9. Стратан-Артишкова Т.Б. Музичне мистецтво в контексті художньої культури / Т.Б. Стратан-Артишкова // Навчальний посібник. – Кіровоград : ПП «Поліум», 2012. – 284 с.

10. Шип С. Музична форма від звуку до стилю : навч. посібник. / С. Шип. – К. : Заповіт, 1998. – 368 с.

 

Методика викладання музичних дисциплін у вищій школі

Навчальний процес на факультетах мистецького спрямування педагогічних університетів як система організаційних та методичних засобів. Характеристика методів та прийомів навчання. Форми організації навчання з фахових дисциплін. Особливості проведення різних типів лекцій, семінарських, практичних, лабораторних та індивідуальних занять з дисциплін музично-теоретичного, вокально-хорового та інструментального циклів. Педагогічна культура викладача музичних дисциплін вищої школи. Творчо-виконавська діяльність майбутнього викладача фахових дисциплін мистецького спрямування. Спрямованість наукової діяльності викладача вищої школи і готовність до проведення науково-дослідної роботи з теорії і історії музичної освіти, професійно-педагогічної підготовки вчителів музичного мистецтва.

Література:

1.Асафьев Б.В. Избранные статьи о музыкальном просвещении и образовании. – М. – Л., 1965. – 203 с.

2. Бех І. Особистісно зорієнтоване виховання : наук.-метод. посібник. – К. : ІЗМН, 1998. – 249 с.

3. Зязюн І. Естетичні засади розвитку особистості // Мистецтво у розвитку особистості : монографія. – Чернівці : Зелена Буковина, 2006. – 325 с.

4.  Крымский С.Б. Контуры духовности: новые контексты идентификации // Вопросы философии. – 1992. – № 12. – С. 12–14.

5. Масол Л.М. Загальна мистецька освіта: теорія і практика. – К. : Промінь, 2006. – 327 с.

6. Олексюк О.М. Формування духовного потенціалу студентської молоді. – К. : КДІКК, 1996. – 279 с.

7. Олексюк О.М., Ткач М.М. Педагогіка духовного потенціалу особистості. – К. : Знання України, 2004. – 167 с.

8. Падалка Г.М. Педагогіка мистецтва: теорія і методика викладання мистецьких дисциплін. – К. : Освіта України, 2008. – 172 с.

9. Рудницька О.П. Світоглядна функція мистецтва // Мистецтво та освіта. – 2001. – № 3. – С. 17–18.

 

Основний музичний інструмент

Розвиток інструментально-виконавських умінь майбутніх учителів музичного мистецтва. Формування музично-педагогічної майстерності та творчих здібностей студентів. Опанування студентами методів засвоєння репертуару зі слухання музики в загальноосвітніх навчальних закладах. Засвоєння студентами музичних творів різних епох і стилів вітчизняної і світової музичної культури. Розвиток умінь і навичок читання з листа. Засвоєння системи виконавських умінь і навичок, необхідних для відтворення художнього змісту твору. Розвиток музично-виконавського мислення, усвідомлення засобів музичної виразності й методів виконавської інтерпретації. Теоретичний аналіз музичних творів, що вивчаються, виконання музичних творів на високому художньому рівні. Формування навичок сценічної культури засобом виступів на академічних концертах, заліках, екзаменах.

Література:

1. Алексеев А. Методика обучения игре на фортепиано / А. Алексеев. – М.: Музыка, 1978. – 288 с.

2. Баренбойм Л. Вопросы фортепианной педагогики и исполнительства / Л. Баренбойм. – Л..: Музыка, 1974. – 335 с.

3. Беркман Т. Методика обучения игре на фортепиано / Т. Бекман. – М.: Просвещение, 1977. – 123 с.

4. Голубовская Н.О музыкальном исполнительстве / Н. Голубовская //Сб. статей и материалов. – М.: Изд – во МГУ, 1985. – 142 с.

5. Гофман И. Фортепианная игра. Ответы на вопросы о фортепианной игре / И. Гофман. – М.: Изд- во МГУ,1961. – 76 с.

6. Деменко Б. Робота піаніста над поліритмічними труднощами / Б. Деменко // Питання фортепіанної педагогіки та виконавства. – К.: Муз. Україна, 1981. – С. 51–61.

7. Клин В. Українська радянська фортепіанна музика / В. Клин. – К.: Наукова думка, 1980. – 314 с.

8. Коган Г. У врат мастерства / Г. Коган // 4-е изд. – М.: Музыка, 1999. – 231 с.

9. Либерман Е. Работа над фортепианной техникой: Учеб. пособие для студентов муз. вузов / Е. Либерман. – М.: Музыка, 1985. –136 с.

10. Любомудрова Н. Методика обучения игре на фортепиано / Н. Любомудрова. – М.: Музыка, 1992. – 231 с.

11. Николаев А. Очерки по истории фортепианной педагогики и теории пианизма / А. Николаев. – М.: Музыка, 1980. – 96 с.

12. Оборин Л. О некоторых принципах фортепианной техники / Л. Оборин // Вопросы фортепианного исполнительства, вып.2. – М.:Музыка,1968. – С.71–80.

13. Цыпин Г. Обучение игре на фортепиано: Учеб. пособие для студентов / Г. Цыпин. – М.: Просвещение,1984. – 112 с.

14. Штефанова-Курцова И. Фортепианная техника: методика и практика / И. Штефанова – Курцева // Изд.2. – К.: Муз.Україна, 1996. – 76 с.

 

Сучасне музичне мистецтво

Нові музичні напрямки в зарубіжній музиці кінця ХІХ початку ХХ століть. Італійський оперний веризм. Творчість Д.Пуччіні, П.Масканьї, Р.Леонкавалло. Французький імпресіонізм, історія виникнення та розвитку. Естетичні принципи імпресіонізму у творчості М.Равеля, К.Дебюссі. Фінська музична культура. Програмність у симфонічній творчості Я.Сібеліуса. Німецька музична культура кінця ХІХ початку ХХ століть. Формування творчого стилю Г.Ейслера. Творчість Р.Штрауса, Г.Малера, П.Хіндеміта, К.Вайля. «Schulwerk» К.Орфа – безцінний внесок у сучасне музичне виховання. Австрійська музична культура кінця ХІХ початку ХХ століть. Музичний експресіонізм в Австрії. Нова віденська школа. Творчість А.Шенберга. Додекафонна система нововіденської школи. Творчість А.Берга, А.Веберна. Музична культура країн Західної Європи та Америки ХХ століття. Розвиток чеської музичної культури. Творчість Л.Яначека за жанрами. Іспанська музична культура. Характеристика творчості Мануеля де Фалья. Розвиток угорського музичного мистецтва. Творчість Б.Бартока. Стан американського музичного мистецтва на рубежі ХХ століття. Творчість Д.Гершвіна. Французька музична культура ХХ століття. Урбанізація в музичному мистецтві. Формування французьких композиторів групи «шести» під впливом Е.Саті. Розвиток англійської музичної культури. Характеристика творчості Б.Бріттета за жанрами. Особливості музичного мистецтва Польщі в роки Другої світової війни та в повоєнні роки. Творчість В.Лютославського, К.Пендерецького. 

Література:

1. Асафьев Б.В. О музыке ХХ века / Б.В. Асафьев. – Л., 1982. – 239 с.

2. Браудо Е.М. Всеобщая история музики / Е.М. Браудо. – М., 1927. – 192 с.

3. Гаккель А.Е. Фортепианная музыка ХХ века. Очерки /А.Е. Гаккель. – Л. – М., 1976. – 251 с.

4. Данько Л.Г. Комическая опера в ХХ веке. Очерки / Л.Г. Данько. – Л. – М., 1976. – 251 с.

5. Друскин М.С. О западноевропейской музыке ХХ века /М.С. Друскин. – М., 1973. – 259 с.

6. Зарубежная музыка ХХ века. Матерталы и документы / Ред., сост. и комментарии И.В. Нестьева. – М., 1975. – 260 с.

7. Лобанова М. Музыкальный стиль и жанр: история и современность / М. Лобанова. – М., 1990. – 182 с.

8. Мартынов И.И. История зарубежной музыки первой половины ХХ века / И.И. Мартынов. – М., 1963. – 259 с.

9. Музыка ХХ века / Под ред. Д.В. Житомирского. – М., 1977.

10. Музыкальная литература зарубежных стран / Под ред. Б. Левика. – М., 1980. – 256 с.

11. Шнеерсон Г.М. Портреты американских композиторов / Г.М. Шнеерсон. – М., 1970. – 189 с.

12. Шнеерсон Г.М. Французская музыка ХХ века / Г.М. Шнеерсон. – М., 1970. – 206 с.

13. Энтелис Д.А. Встреча с современной польской музыкой. – Л., 1978. – 136 с.

14. Ярустовский Б.М. Очерки по драматургии оперы ХХ века / Б.М. Ярустовский. Кн.1. – М., 1971; кн. 2. – М., 1978. – 231 с.

 

Оркестровий клас

Музичний інструментарій: історія становлення і розвитку. Інструментовка та переклад музичних творів для певного складу оркестрового колективу. Основні види діяльності на заняттях з оркестрового класу. Освітньо-кваліфікаційні вимоги щодо кінцевого результату вивчення студентом курсу «Оркестровий клас». Робота диригента над партитурою. Вміння та навички. Планування навчального процесу зі студентами. Види навчальної діяльності студентів. Методика роботи над музичним твором. Інтерпретація інтонаційно-образного змісту музичного твору. Індивідуальна робота зі студентами. Робота в групах. Форми контролю успішності студентів. Орієнтований репертуар.

Література:

 1. Гуцал В. О. Грає оркестр народних інструментів: Методичні поради керівникам самодіяльних колективів / Гуцал В.О. – К.: Мистецтво, 1978.

2. Инструментальные ансамбли / [сост. Ю. Блинов] – М.: 2016. – 128 с.

3. Комаренко В. Український оркестр народних інструментів / Комаренко В. – К.: Музична Україна, 2013. – 79 с.

4. Курінний О. Камерні ансамблі для народних інструментів / Курінний О. – Полтава, 2009. – 64 с.

5. Курс гри в оркестрі народних інструментів / [упор. В. Лапченко] – К.: Музична Україна, 2007. – 107 с.

6. Лабунець В. Ансамбль народних інструментів / Лабунець В. – Вінниця, 2014. – 20 с.

7. Лапченко В. Курс гри в оркестрі народних інструментів / Лапченко В. – Київ, 1995. – 250 с.

8Музичні твори. Твори для оркестру народних пісень. – К., 2006. – 94 с.

9. П’єси для оркестру народних інструментів: Партитура. – К., 2007. – 60 с.

 

Музично-педагогічна освіта України

Концептуальні засади становлення і розвитку музично-педагогічної освіти в Україні. Становлення і розвиток музично-педагогічної освіти в 60–70 роки ХХ століття. Вплив нової концепції музично-естетичного виховання школярів на підготовку вчителів музики. Музично-педагогічна освіта у період перебудови. Науково-дослідна діяльність студентів. Розвиток музично-педагогічної думки в Україні. Музично-педагогічна освіта в контексті інтеграції до європейського освітнього простору. Основні напрямки розвитку музично-педагогічної освіти наприкінці ХХ століття. Музично-педагогічна освіта нового тисячоліття. Зміст науково-дослідної, творчої, концертно-виконавської та музично-просвітницької діяльності викладачів та студентів факультетів мистецького спрямування педагогічних університетів.

Література:

1.Луговий В.І. Педагогічна освіта в Україні: структура, функціонування, тенденції розвитку. К.: Либідь, 1994. – 382 с.

2.Майборода В.К. Вища педагогічна освіта в Україні: історія, досвід, уроки (1917 – 1985 рр.). – К.: Либідь, 1992. – 196с.

3.Медвідь Л.А. Історія національної освіти і педагогічної думки в Україні: Навч. пос. – К.: Вікар, 2003. – 335 с. – (Вища освіта ХХІ століття).

4.Рейзенкінд Т.Й. Дидактичні основи професійної підготовки вчителя музики в педуніверситеті. – Кривий Ріг: Видавничий дім, 2006. – 640 с.

5.Танько Т.П. Музично-педагогічна освіта в Україні. – Х.: Основа, 1998. – 192с.

6.Ткаченко О.М. Розвиток музичної освіти на Лівобережній Україні в контексті національно-культурного відродження ХVІ – ХVІІІ ст. Наукові записки НДПУ ім. Миколи Гоголя, 2005, № 2 ( с.116 – 119). – 157с.

7.Шамаєва К.І. Музична освіта в Україні у першій половині ХІХ століття. – К.: 1996. – 110с.

8.Юцевич Ю.Є. Витоки підготовки учителів музики в Україні. Наукові записки НДПУ ім. Миколи Гоголя, 2003. – № 2. С.112 – 114.

9.Черкасов В.Ф. Становлення і розвиток музично-педагогічної освіти в Україні (1962 – 1991 рр.) Монографія. – Кіровоград: «Імекс – ЛТД», 2008. – 376 с.

10.Черкасов В.Ф. Музично-педагогічна освіта України на межі двох тисячоліть (1991 – 2010 рр.): навчальний посібник. – Кіровоград: «Імекс – ЛТД», 2011. – 380 с.

11.Черкасов В.Ф. Модернізація музично-педагогічної освіти на початку нового тисячоліття / В.Ф. Черкасов // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 14. – Теорія і методика мистецької освіти: збірник наукових праць. – Вип. 11 (16). – К.: НПУ 2011. – С. 3–7.

Спеціальність "Хореографія"

ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА КЛАСИЧНОГО ТАНЦЮ

Курс «Теорія та методика класичного танцю» – одна з найголовніших дисциплін в процесі підготовки хореографів. Система класичного танцю, що сформувалась протягом багатьох віків і відібрала в свій арсенал виразних засобів найдоцільніше, найкорисніше з великої кількості рухів, здатна підготувати виконавця до засвоєння будь-якого напрямку сценічної танцювальної культури. Курс «Теорія та методика класичного танцю» має на меті підготовку висококваліфікованих викладачів хореографічних дисциплін у новітніх мистецьких закладах освіти, середній та вищій школі. Отримання студентами теоретичних основ методики виконання рухів класичного танцю; вивчення методичної спадщини школи класичного танцю; понятійного апарату та виразних засобів.

Студенти вивчають історичний процес становлення і розвитку системи навчання класичному танцю, науково-теоретичну спадщину майстрів і сучасний стан вітчизняної балетної педагогіки, методологію балетної педагогіки, відмінність стилів чоловічого і жіночого виконання; методику створення танцювальних комбінацій (от простих учбових до розгорнутих танцювальних). Курс також передбачає послідовне вивчення студентами методики викладання класичного танцю та розвиток навичок композиційних побудов, набуття майбутніми хореографами знань щодо самостійного проведення уроків класичного танцю в дитячих та дорослих хореографічних колективах із врахуванням специфічних задач, умов і контингенту учасників хореографічних колективів різних типів і видів танцювального мистецтва.

У процесі навчання студенти опановують основні прийоми просторового рішення танцювальних композицій, принципи музичного оформлення уроку класичного танцю; використовувати учбову, навчально-методичну і іншу літературу в професійній діяльності. Протягом практичного навчання набуваються навички послідовності виконання вправ класичного екзерсису біля станка та на середині залу, створювати учбові і танцювальні комбінації і композиції на основі класичного танцю.

ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА НАРОДНО-СЦЕНІЧНОГО ТАНЦЮ

Процес формування висококваліфікованих фахівців хореографічного мистецтва передбачає вивчення цілого ряду загальноосвітніх і професійних дисциплін, серед яких одне з провідних місць належить народно-сценічному танцю. Головна мета курсу полягає у підготовці професійно грамотного викладача фахових дисциплін, тому програмою курсу передбачено надання студентам міцних знань з теорії та методики викладання даної дисципліни, композиційної побудови народно-сценічного танцю, формування у них практичних навичок та умінь у сценічному виконанні, в формуванні танцювального репертуару колективу. Матеріал з народно-сценічного танцю викладається з урахуванням послідовного засвоєння теоретичного і практичного курсів.

Під час вивчення дисципліни «Теорія і методика народно-сценічного танцю» студенти знайомляться з національними особливостями та хореографічною культурою різних народів світу. На заняттях викладач прищеплює студентам почуття стилю, точність у виконанні рухів, виховує танцювальність, музикальність, інші професійні якості. Водночас викладач розвиває творчі риси студентів. Протягом усього періоду навчання вони виконують навчально-творчі завдання – від складання елементарних комбінацій біля станка і на середині залу до створення складних і розгорнутих етюдів. Вивчення теорії і методики народно-сценічного танцю здійснюється на теоретичних та практичних заняттях.

Теоретичний курс передбачає знайомство та опрацювання питань, пов’язаних із формуванням системи викладання народно-сценічного танцю, методики побудови уроку, принципами його музичного оформлення, методикою створення комбінацій, етюдів, специфікою викладання народно-сценічного танцю в навчальних закладах, хореографічних колективах різного спрямування. Завданням теоретичного курсу є ознайомлення студентів з національною культурою, багатством танцювальної та музичної творчості різних народів, а також специфікою формування та розвитку системи викладання народно-сценічного танцю, методикою побудови і проведення уроків у загальноосвітній та вищій школі. Практичний курс передбачає засвоєння методики виконання та методики викладання вправ та рухів народно-сценічного танцю, визначення напрямків самостійної роботи студентів.

Основними завданнями практичного курсу є: розвиток професійних якостей майбутніх педагогів-хореографів, вироблення танцювальної техніки, вдосконалення координації рухів, виховання у студентів уміння передавати характер, стиль і манеру виконання танців різних народів, розвиток танцювальності, музикальності, виразності, емоційності і артистичності виконання, а також практичне освоєння методики викладання народно-сценічного танцю. На практичних заняттях використовується система тренувальних вправ біля станка та посеред зали – екзерсис. Екзерсис народно-сценічного танцю, крім фізичного загартування (сила і міцність м’язів, висока працездатність і витривалість), розвиває координацію всіх частин тіла, емоційність під час виконання рухів, а також виховує достеменну національну манеру та певний характер виконання рухів.

У процесі всього періоду навчання необхідно прищеплювати студентам навички самостійної роботи, потребу в систематичному накопичуванні знань їх узагальненні, аналізі і творчому використанні у практичній роботі. Під час самостійної роботи студент ретельніше опрацьовує методику викладання вправ і рухів танців народів світу, а також складає навчальні комбінації та етюди. Індивідуальні заняття підпорядковані ретельнішому освоєнню танцювальної техніки як художнього засобу виразності при створенні хореографічного образу та опрацюванню певних теоретичних і методичних питань.

ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДНОГО ТАНЦЮ

Процес формування висококваліфікованих фахівців народного хореографічного мистецтва передбачає вивчення фахових дисциплін, серед яких одне з найважливіших місць посідає дисципліна «Теорія та методика українського народного танцю». Вона є однією з профілюючих дисциплін у системі вищої хореографічної освіти. Курс «Теорія та методика українського народного танцю» ознайомлює студентів із танцювальною культурою історичних епох нашого народу, різноманітністю жанрів та форм української народної хореографії, танцювальним стилем, лексикою та манерою виконання танців різних регіонів України. Мета курсу – усебічне вивчення українського танцю від його фольклорних джерел до сучасних сценічних інтерпретацій, зокрема хореографічні композиції і хореографічні картини з життя і побуту українського народу.

В процесі занять викладач знайомить студентів з історією даного танцю, манерою його виконання, з регіоном в якому формувались його самобутні рухи, з характером народу даного регіону, а також з музикою та костюмами. Вивчаючи рухи українських народних танців, манеру виконання цих рухів та стиль, студенти набувають знання та уміння, які необхідні для емоційного відтворення художніх образів, підвищують свою виконавську майстерність. Український народно-сценічний танець допомогає розвинутись танцюристу фізично, прищеплює вміння координувати свої рухи, виховує техніку правильного дихання. При підвищенні технічних можливостей танцюриста ним краще опановується і стилістика народної хореографії, манера виконання танців. У танцюриста розвивається смак, внутрішні почуття, підвищується заохоченість до більш досконалого виконавського рівня, до творчості. Значне місце в навчанні відводиться методиці побудови уроку, методиці створення комбінацій, специфіці викладання українського народного танцю в навчальних закладах та хореографічних колективах.

Практичні заняття багато в чому плануються за принципом побудови уроків з народно-сценічного танцю. На початку використовується система тренувальних вправ біля станка, необхідних для виховання культури тіла, техніки виконання рухів українських народно-сценічних танців. Всі вправи, відповідно до їхнього цільового призначення, використовуються в певній послідовності, яка здебільшого встановлюється за принципом чергування рухів, що тренують певні групи м’язів. На практичних заняттях студенти вивчають основні елементи українського народного танцю, лексику та манеру виконання танців різних регіонів України, ознайомлюються з українськими танцями в сценічній обробці та постановці провідних балетмейстерів. Студенти створюють танцювальні комбінації, проводять уроки з однокурсниками, опановують методику викладання українського народно-сценічного танцю. Індивідуальні заняття передбачають поглиблене засвоєння танцювальної техніки, відпрацювання теоретичних та методичних питань, формують у студентів професійні якості.

Знання, які здобувають на уроках студенти, підсилюються їх самостійною роботою, яка спрямована на поглиблення та розширення спеціальних знань, набуття професійно-виконавського та балетмейстерського досвіду. Завдання студентів у самостійній роботі полягає в осмисленні запропонованої педагогом хореографічної лексики, створенні комбінацій, етюдів та композицій за тематикою, пов’язаною з окремими напрямами, видами, жанрами українського народного хореографічного мистецтва.

АНСАМБЛЬ

У комплексі фахових навчальних предметів, покликаних формувати педагога-хореографа, значну роль відіграє дисципліна «Ансамбль» яка розроблена відповідно до галузевих стандартів вищої освіти спеціальності 6.020202 «Хореографія». Даний курс є навчально-виконавським, де перед студентами ставляться творчі завдання, пов’язані з ідейно-художнім змістом і стилістичними особливостями хореографічного твору. Мета дисципліни – підготовка педагогів-хореографів дитячих хореографічних колективів, залучення студентів до мистецтва ансамблю, розвиток у них хореографічно-ансамблевої культури, художнього мислення і творчих здібностей.

У завдання курсу входить:

  • виховання у студентів почуття «ансамблю», вміння досягати виконавської єдності з іншими учасниками ансамблю;

  • оволодіння навичками як технічного, так і виконавського порядку, необхідними для повноцінної ансамблевої роботи;

  • практичне вивчення хореографічних творів різних стилів та жанрів українських балетмейстерів XX століття, творів сучасних балетмейстерів і кращих зразків західноєвропейської хореографічної культури.

Процес навчання спрямований на формування у студентів наступних навичок: швидко опановувати твори і правильно орієнтуватися в загальному характері виконання, усвідомлювати свою партію як частину цілого, «чути» себе і своїх партнерів в ансамблі, добре відчувати і відтворювати хореографічний текст відповідно з партитурою твору і художнім планом виконання, виконувати свою партію відповідно до загального виконавського задуму, самостійно, без допомоги викладача та концертмейстера, працювати над хореографічним твором, знати не тільки свою, але і всі партії ансамблю.

МЕТОДИКА І ПРАКТИКУМ РОБОТИ З ХОРЕОГРАФІЧНИМ КОЛЕКТИВОМ

Дисципліна «Методика і практикум роботи з хореографічним колективом» на хореографічних відділеннях педагогічних університетів є важливою складовою частиною професійного навчання майбутніх викладачів хореографічних дисциплін, керівників хореографічних гуртків, а також керівників хореографічних ансамблів шкіл та позашкільних закладів. Курс розрахований на два роки вивчення і складається з теоретичних і практичних занять. Мета викладання дисципліни «Методика і практикум роботи з хореографічним колективом» – формування майбутнього фахівця на основі сучасних науково-практичних теорій і методик по організації і роботі з хореографічним колективом.

Основними завданнями дисципліни «Методика і практикум роботи з хореографічним колективом» є: ознайомити студентів з різноманітністю видів і жанрів хореографічного мистецтва, розширити уяву про соціально-педагогічні і художньо-творчі функції самодіяльного хореографічного колективу (СХК) та дитячих самодіяльних хореографічних колективів (ДСХК); визначити зміст роботи керівника, розкрити структуру та показати роль органів самоуправління в СХК, ДСХК; класифікувати СХК і ДСХК по видам і типам; навчити планувати всі види роботи (щотижневі і поурочні плани); чітко визначити структуру навчально-педагогічного процесу в різних видах і типах колективів; навчити методиці викладання окремих предметів хореографічного циклу в різних вікових групах; визначити принципи формування репертуару; види репертуару – репродуктивний і творчий; враховувати при підготовці програми національні особливості хореографічного мистецтва; ознайомити з основними вимогами, які пред’являються до постановчої роботи в СХК і ДСХК; розвивати навики виховної роботи в колективі; навчити професійно аналізувати роботу кожного виду і типу СХК і ДСХК.

Для здійснення цієї мети, в програму включені основні тематичні розділи, що вивчають історію виникнення і розвитку найбільш відомих самодіяльних хореографічних колективів; особливості хореографічної творчості в самодіяльних хореографічних колективах, фольклорних ансамблях і колективах дитячої хореографічної самодіяльності. А також принципи формування, організації, керівництва і практичної діяльності колективів самодіяльної хореографічної творчості з учасниками різних вікових категорій. У процесі вивчення дисципліни студенти отримують розгорнуте уявлення про розвиток і стан хореографічної художньої самодіяльності в сучасних умовах, ознайомлюються з різними видами і формами самодіяльної хореографічної творчості, а також вивчають ряд актуальних проблем, пов'язаних з особливостями організаційно-творчої діяльності самодіяльних хореографічних колективів. В ході навчання студенти отримують необхідні теоретичні знання з питань історії самодіяльної хореографічної творчості і основних тенденціях розвитку його основних видів і форм в сучасних умовах, а також засвоюють прийоми і методичні навички, необхідні для організаційного і художньо-мистецького керівництва самодіяльними хореографічними колективами.

Процес навчання спрямований на формування вмінь та навичок організовувати навчальний процес, використовуючи основні методи хореографічної педагогіки: практичний показ, методи усного і наглядного роз’яснення, технічні засоби навчання; проводити самостійно заняття, відкриті та залікові уроки; складати плани репетиційної і постановчої роботи; оволодіти майстерністю складання програми концертних виступів та їх організації. На індивідуальних заняттях студент складає та аналізує плани уроків, складає лібрето, сценарно-композиційні плани, характеризує роботу з учнями різних вікових груп та аналізує роботу конкретних колективів.

РЕЖИСУРА ХОРЕОГРАФІЧНО-ВИХОВНИХ ЗАХОДІВ

Першочерговим завданням вищих педагогічних навчальних закладів України, в яких готують спеціалістів в галузі мистецтва є комплексне засвоєння студентами того, що охоплює духовне життя і є основою загальнолюдських культурних надбань до яких належать музика, театр, хореографія, живопис, література, історія, філософія, народознавство. Майстерність сучасного фахівця виступає одним із найефективніших засобів формування духовного світу особистості школяра. Дитяче свято було і залишається однією із складних форм роботи сучасної школи яка пов’язана з певними труднощами.

Головна мета дисципліни «Режисура хореографічно-виховних заходів» – розкрити основні ідеї, основні етичні і естетичні принципи режисури в їх розвитку, в їх русі, в процесі їх формування і утвердження, а також допомогти майбутнім викладачам хореографічних дисциплін у їх творчій роботі над собою. Основним завданням дисципліни «Режисура хореографічно-виховних заходів» є набуття студентами умінь і навичок, спеціальних здібностей вдалих авторських режисерських робіт, цікавих нових рішень театралізованих вистав і свят для дітей.

Основуючись на тенденціях розвитку режисури драматургічного театру, осмислені спадщини і досвіду режисерів – педагогів та використовуючи специфіку сучасної режисури і сучасні педагогічні методики, процес навчання спрямований на формування професійних якостей та основних функцій режисера театралізованих вистав і свят для дітей, розуміння значення та ролі вистав і свят для дітей в системі святкової культури України. Дисципліна передбачає навчання студентів створювати театралізовані дитячі дійства спираючись на їх основні особливості: психолого-педагогічний аспект, розважально-ігровий характер, засоби активізації глядача, застосовуючи основні режисерські критерії та прийоми.

Використовуючи принципи послідовності, проектування, функції: діагностичної, прогностичної, стимулюючої, організаторської – здійснювати ключову операцію режисерської діяльності під час роботи над театралізованою виставою для дітей – перетворення запропонованих обставин сценарію, літературного твору в запропоновані обставини вистави, свята – у видовище. Володіючи знаннями про ситуаційний, соціологічний, психологічний аналіз аудиторії, розробляти режисерсько-постановочний план проведення театралізованої видовищно-розважальної форми для дитячої аудиторії різних вікових категорій.

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ВІРТУОЗНИХ РУХІВ

Розширення народної хореографії, як одного з видів національного мистецтва, звернення до важливих соціально-філософських проблем поставило перед творцями танцю вимогу вдосконалювати наявні засоби виразності та лексику хореографічних рухів. Творче поєднання класичного та народних танців розширює межі пластичної мови. В цьому процесі відіграє значну роль не тільки кількість, але й якість структурних складових того чи іншого хореографічного руху. Метою вивчення дисципліни «Методика викладання віртуозних рухів» є узагальнення знань з народно-сценічного та класичного танців, усвідомлення поняття руху як основної структурної одиниці хореографічної лексики з подальшим удосконаленням професійної майстерності виконання віртуозних елементів, запропонованих даним курсом.

Завдання навчальної дисципліни «Методика викладання віртуозних рухів» – спрямування майбутнього фахівця в русло загальнотеоретичних понять і вимог, які вважаються необхідним підґрунтям при підготовці викладача хореографічних дисциплін – балетмейстера, формування рухового апарату виконавця, розвиток виконавської майстерності технічно складних рухів і її значення для розкриття змісту хореографічного твору. Студенти вивчають методику побудови уроку трюкової підготовки в чоловічому і змішаному класі; основи формування системи викладання віртуозних рухів; основні складові елементи грамотного виконання віртуозних рухів; методики виконання рухів жіночої та чоловічої техніки на середині зали; основи віртуозної техніки в поєднанні з елементами української народної хореографії; основи віртуозної техніки у поєднанні з елементами танців Полісся, Волині, Гуцульщини, Прикарпаття, Закарпаття; основи віртуозної техніки у поєднанні з елементами танців Слобожанщини, Степової України та іноетнічних груп населення України.

Процес навчання спрямований на формування вмінь виконувати рухи жіночої та чоловічої техніки на середині зали; виконувати віртуозні рухи в поєднанні з елементами української народної хореографії; виконувати віртуозні рухи у поєднанні з елементами танців Полісся, Волині, Гуцульщини, Прикарпаття, Закарпаття; виконувати віртуозної рухи у поєднанні з елементами танців Слобожанщини, Степової України та іншоетнічних груп населення України.

МИСТЕЦТВО БАЛЕТМЕЙСТЕРА

Умовність хореографічного мистецтва – це шлях до правди, до художнього пізнання через асоціативне сприйняття, яке формує духовне багатство людини. Танець – це картина, в якій колір, ритм, рух і навіть мовчання об’єднанні одним цілим. Мета курсу «Мистецтво балетмейстера» полягає у наданні студентам теоретичних і практичних знань з основ хореографічної драматургії і композиції танцю; формуванні професійної здатності майбутнього хореографа-балетмейстера до організаційної роботи з постановочною групою і до особливостей роботи з любительськими / самодіяльними, дитячими колективами. А також сприяти успішному засвоєнню студентами фактичного матеріалу, що об’єднує знання, які студенти отримали при вивченні інших спеціальних дисциплін: класичного, народного-сценічного, історико-побутового, сучасного бального танцю, історії хореографічного мистецтва, фольклору та музичної фольклористики, народного костюму та сценічного оформлення танцю.

Завдавнями курсу «Мистецтво балетмейстера» є формування знань і практичних навичок самостійно складати власні постановки хореографічних творів різних видів, стилів, форм і напрямів і утілювати їх в сценічному просторі. Навчальний курс розподілений на аудиторну та самостійну підготовку. У процесі практичного навчання набуваються вміння створювати сюжетні хореографічні твори, з урахуванням можливості рішення їх засобами танцювального мистецтва; вигадувати і ставити учбові етюди, танцювальні номери, композицій для дітей, сюжетні хореографічні мініатюри, одноактні балети, шоу-програми. Курс також передбачає послідовне опанування студентами методикою постановочної роботи, балетмейстерськими прийомами організації хореографічної дії, розкривати ідею, задум хореографічної постановки через сценічний образ; прийомами логічної побудови просторової композиції танцю; технологію запису танцю, за якою подається програма, сценарно-композиційний план, лібрето, музичний супровід, використовуючи знання термінів і назв лексичних рухів класичного, українського народного та сучасного бального танців.

Критерієм оцінки предмету «Мистецтво балетмейстера» на кожному з курсів є ступінь засвоєння студентом лекційного матеріалу, його активність на лабораторних заняттях, знайомство з рекомендованою літературою, обізнаність з творчими роботами кращих балетмейстерів сучасності, творча робота (кінець кожного поточного року), в тому випадку, якщо вона вирішена на високому художньому рівні.

ІСТОРІЯ ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА

Дисципліна «Історія хореографічного мистецтва» є дуже важливою в циклі спеціальних дисциплін. Мета дисципліни формування цілісної системи знань і уявлень про теоретичні основи і історичний розвиток хореографічного мистецтва в тісному зв'язку з розвитком світової культури. Основним завданням дисципліни сприяти успішному засвоєнню студентами фактичного матеріалу, що об’єднує знання: західноєвропейський та закордонний балет; становлення і розвитку хореографічних форм, еволюції виразних засобів хореографії; головних етапів еволюції зарубежного та російського балетного театру та пошуки балетмейстерів післяреволюційного періоду; шляхи українського національного балету; історія розвитку народного танцю, його форм і національних особливостей.

В розділ історії розвитку хореографічного мистецтва радянського періоду входить матеріал про самодіяльну народну творчість, про виникнення нового жанру – ансамблю народного танцю. Курс також передбачає вивчення студентами стану і проблем розвитку сучасного хореографічного мистецтва, творчості сучасних вітчизняних і зарубіжних хореографів. Програма дисципліни ставить своїм завданням прослідкувати еволюцію танцю і балетного театру (від витоків до нашого часу) і дати студентам комплекс професійних знань, які сприяли б практичному опануванню красномовства танцю.

Курс «Історія хореографічного мистецтва» завершується екзаменом. Критерієм оцінки є ступінь засвоєння студентом лекційного матеріалу, його активність на практичних заняттях, знайомство з рекомендованою літературою, а також обізнаність з творчими роботами кращих балетмейстерів сучасності і з театрально-концертним репертуаром.

ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА СУЧАСНОГО БАЛЬНОГО ТАНЦЮ

У сучасному хореографічному мистецтві все більше знаходить застосування і розвиток сучасний та бальний танці, з їх найрізноманітнішими стильовими напрямками. На сьогоднішній день бальний танець є одним з найбільш поширених напрямків хореографічного мистецтва, що має багату історію та розгалужену внутрішню систему з різними напрямками та стилями. Головною характерною рисою бального танцю є його граційність, що проявляється в легкості та пластичності рухів. У сукупності з іншими дисциплінами курсу навчання, програма дисципліни «Теорія та методика сучасного бального танцю» націлена на усебічний професійний розвиток студента, його інтеграцію у світ спортивного бального танцю і спрямована на підготовку кваліфікованого фахівця.

Метою викладання навчальної дисципліни «Теорія та методика сучасного бального танцю» є формування базових професійних педагогічних знань, вмінь і навичок з бального танцю, які забезпечують теоретичну і практичну підготовку викладача-хореографа, що працює у навчальних закладах різного типу, формування спеціальних компетенцій. Основними завданнями вивчення дисципліни «Теорія та методика сучасного бального танцю» є засвоєння студентами необхідних теоретичних знань, отримання практичних навичок та вмінь, які необхідні для самостійної педагогічної діяльності, оволодіння основними засобами бального танцю та їх термінологічними назвами, оволодіння базовіми елементами та основніми фігурами бального танцю для проведення занять з бального танцю з учнями різних вікових категорій.

Студенти вивчають історію виникнення, формування і розвитку сучасного спортивного латиноамериканського і європейського спортивного бального танцю. Процес навчання спрямований на вдосконалення виконавської майстерності студентів на базі вивчення техніки виконання сучасного бального танцю, розвиток професійних педагогічних навичок на базі вивчення методики викладання сучасного бального танцю а також формування умінь аналітично підходити до проектування учбово-тренувального процесу.

МЕТОДИКА І ПРАКТИКУМ РОБОТИ З ХОРЕОГРАФІЧНИМ КОЛЕКТИВОМ

Предметом вивчення навчальної дисципліни «Методика і практикум роботи з хореографічним колективом» є фактичний матеріал, що об’єднує знання засновані на теорії і методиці роботи шкільного і позашкільного хореографічного колективу. Викладання предмета ведеться в тісній взаємодії з такими спеціальними дисциплінами, як «Теорія та методика класичного танцю», «Теорія та методика народно-сценічного танцю», «Теорія та методика українського народного танцю», «Мистецтво балетмейстера», «Ритміка та музичний рух», «Теорія та методика сучасного бального танцю», «Педагогіка», «Вікова психологія» та іншими предметами спеціального циклу. Мета та завдання навчальної дисципліни «Методика і практикум роботи з хореографічним колективом» – ознайомлення студентів з основами педагогічного процесу, методикою і практикою викладання у хореографічних колективах, багатогранною діяльністю керівника колективу, особливостями організації роботи з різними категоріями учасників хореографічних колективів, специфікою та методикою роботи з дітьми; розширення досвіду спілкування і співпраці учнів, власного художнього самовираження у різних видах художньо-творчої діяльності.

Основне завдання курсу – підвищення рівня теоретичних знань з методики організації роботи з хореографічним колективом, закріплення практичних навичок щодо цього, підготовка студента до майбутньої діяльності в якості керівника аматорського хореографічного колективу. Програма передбачає вивчення найбільш важливих тем, які допоможуть студентам оволодіти сучасною методикою навчально-виховної та репетиційної роботи в колективі.

Студенти вивчають види та форми організації хореографічних занять – уроки, репетиції: групові, мало групові, індивідуальні; співвідношення частин уроку та розподіл навантаження в процесі навчання з різними за віком учнями; складові компоненти підготовки викладача до занять: програма, план проведення та частини уроку, робота з концертмейстером. Один з розділів курсу передбачає засвоєння студентами значення хореографічного мистецтва у сприянні естетичному вихованню і фізичному розвитку дітей.

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ХОРЕОГРАФІЧНИХ ДИСЦИПЛІН У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Метою викладання навчальної дисципліни «Методика викладання хореографічних дисциплін у вищій школі» є ознайомлення студентів з основами знань з хореології, які допоможуть сформувати цілісність та системність теоретичних знань студентів-хореографів з фахових дисциплін, підвищити рівень практичної мистецької підготовки; сформувати комплекс ключових, естетичних і мистецьких компетентностей у процесі опанування художніх цінностей і способів художньої діяльності шляхом набуття власного естетичного досвіду; виявити здібності творчого, педагогічного та наукового мислення, сучасного підходу до реалізації культурно-освітнього напрямку підготовки молоді у руслі особистісно-орієнтованого підходу до реформування хореографічної освіти в Україні; надання студентам магістратури цілісної і логічно-послідовної системи знань про дидактику підготовки кадрів вищої кваліфікації, розкриття концепції, основи теорії, методики і методології викладання хореографічних дисциплін у системі вищої школи.

Основними завданнями вивчення дисципліни «Методика викладання хореографічних дисциплін у вищій школі» є сприяння успішному засвоєнню студентами фактичного матеріалу та спрямування майбутнього викладача хореографічних дисциплін в русло загальнотеоретичних понять і вимог, які вважаються необхідним підґрунтям при підготовці фахівця, формування теоретичних уявлень про методику викладання у вищій школі як навчальну дисципліну, її мету, завдання; ознайомлення з поняттями, категоріями, методами та технологіями; ознайомлення зі структурою і змістом навчального процесу у ВНЗ; оволодіння педагогічними формами освітньої взаємодії зі студентами; спрямування майбутнього фахівця на творче застосовування знань і способів діяльності, засвоєнних під час вивчення навчальних дисциплін.

МИСТЕЦТВО БАЛЕТМЕЙСТЕРА У ВИЩІЙ ШКОЛІ

Предмет «Мистецтво балетмейстера у вищій школі» на хореографічному відділенні вищого навчального закладу є головною профілюючою дисципліною тому, що підсумовує всі знання та навички, одержані з інших предметів, надаючи їм нових якостей, відокремлює різницю роботи балетмейстера в професійному та самодіяльному хореографічному колективах. Метою даного курсу – є підготовка студентів до самостійного керування та створення репертуару в дитячих та дорослих хореографічних колективах, з урахуванням специфічних задач, умов і контингенту учасників колективу різних типів і видів танцювального мистецтва), підготовка висококваліфікованих викладачів хореографічних дисциплін у новітніх мистецьких закладах освіти, середній та вищій школі.

Завдання курсу передбачає знайомство з основними законами музично-хореографічної драматургії та їх використання в хореографічній постановці, оволодіння специфічними педагогічними і методичними прийомами при створенні хореографічної композиції, від виникнення задуму, до показу закінченого танцю глядачеві; основами психолого-педагогічних аспектів роботи над сценічним образом; формування хореографічного мислення танцівника.  Студенти навчаються на основі сценарного плану та лібрето створювати малюнок танцю; на основі музичного рішення образу знайти пластичне вирішення, використовуючи для цього композицію танцю, яка обумовлюється змістом з використанням законів простору та часу; розбиратися в сутності обрядів, ритуалів і значенні теоретично осмисленого методу подачі фольклорного матеріалу основаного на глибоких знаннях української етнографії для створення сценічних варіантів танців і вірної трактовки українського характеру.