Неля Кравчук
(Умань, Україна)

Анотація

У статті проаналізовано психолого-педагогічні джерела щодо дослідження проблеми формування здоров'язбережувальної компетентності у майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів. Обґрунтовано актуальність даної проблеми в системі освіти України. Розкрито головні чинники формування здоров'язбережувальної компетентності та  змістове наповнення термінів: «компетентність», «здоров'язбережувальна компетентність», «здоров'язбережувальні технології», «здоров'язбережувальне середивище».

Ключові слова: здоров'я,  здоров'язбережувальна компетентність, здоров'язбережувальне середовище, здоров'язбережувальні технології професійна підготовка, майбутні вихователі.

Анотация

В статье сделан анализ психолого-педагогической литературы, посвященной исследованию проблемы формирования здоровьесберегательной компетентности в будущих воспитателей дошкольных образовательных учреждений. Обосновано актуальность данной проблемы в системе образования Украины. Раскрыто главные составляющие формирования здоровьесберегательной компетентности  и содержательное наполнение терминов: «компетентность», «здоровьесберегательная компетентность», «здоровьесберегающие технологии», «здоровьесберегающая среда».

Ключевые слова: здоровье, здоровьесберегающая компетентность, здоровьесберегающая среда, здоровьесберегающие технологии, профессиональная подготовка,  будущие воспитатели.

Annotation

The article analyses psychological and pedagogical resources concerning the problem of  forming  health-preserving competence of future pre-school teachers. The importance of the given problem in the educational system of Ukraine is proved. Themain factors of health-preserving competence and the notion «competence ", "health-preserving competence " is investigated.

Key-words: health, health-preserving competence, professional training, pre-school teachers, health-preserving environment, health-preserving technologies.

Постановка проблеми. На сучасному етапі людина, її життя і здоров’я визначаються як найвищі людські цінності, бо саме вони є показником цивілізованості суспільства, головним критерієм ефективності діяльності всіх його сфер.

Підтвердженням цього є й найважливіші стратегічні завданнявизначені національною програмою «Освіта (Україна XXI століття)» і «Діти України», Національною доктриною розвитку освіти й програмою «Здоров’я нації», що полягають у  визначеному всебічному розвитку людини, становленню її духовного, психічного та фізичного здоров’я. При цьому акцентовано на пріоритетності формування відповідального ставлення до здоров’я як найвищої індивідуальної та суспільної цінності. Ці завдання відображено в Конституції України, Законі України «Про освіту», концепції національної безпеки України, що передбачають пошуки шляхів удосконалення процесу збереження, зміцнення й формування здоров’я підростаючого покоління та їх ефективного  впровадження в процес життєдіяльності кожної особистості.

З огляду на це проблема формування здоров'язбережувальної компетентності у майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів є

актуальною і має беззаперечне  теоретичне і практичне значення.

Формулювання цілей статті. Метою статті є дослідити стан розробленості проблеми формування здоров'язбережувальної компетентності у майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів та розкрити сутність ключових понять проблеми.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Окремих аспектів проблеми формування здоров'язбережувальної компетентності у майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів торкалися  Н. Денисенко, Г. Бєлєнька, О. Богініч, А. Кошель та інші. Але поза межами дослідження залишилася проблемаформування здоров'язбережувальної компетентності у майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів.

Виклад основного матеріалу.Проблема підготовки висококваліфікованих педагогічних кадрів є одним із завдань національної освіти і пов’язана з підтримкою здоров’я, та формуванням здоров’язбережувальної компетентності у майбутніх вихователів ДНЗ.

Щоб повніше зрозуміти сутність проблеми звернемось до розкриття змістового наповнення поняття «компетентність». Під компетентністю людини, зазначає В. Химинець, слід розуміти спеціально структуровані набори знань, умінь, навичок і ставлень, що їх набувають у процесі навчання. Загальні і фахові компетентності людина використовує в різних сферах діяльності для виконання певних завдань, вони також служать їй при виборі моделі поведінки в різних ситуаціях. Дотримуючись компетентнісного підходу, науковець стверджує, що вміє вчитися той, хто: усвідомлює мету освітньої діяльності; мотивований до ефективної освітньої діяльності; вміє організувати свою освітню діяльність; вміє відібрати потрібні знання; працює за обґрунтованим планом, який веде до поставленої мети; вміє здійснювати моніторинг і самоконтроль освітньої діяльності; усвідомлює свою освітню діяльність і прагне до її вдосконалення [19].

Н.Бібік наголошує на необхідності переходу в навчанні «з процесу на результат в діяльнісному вимірі, забезпечення спроможності випускника відповідати новим запитам ринку, мати відповідний потенціал для практичного розв'язання життєвих проблем, пошуку свого «Я» у професії» [13: 47].

Варто зазначити, щоволодіння людиною відповідною компетенцією позначається терміном "компетентність". Якщо компетенція є наперед заданою нормою освітньої підготовки, то компетентність - це якість особистості, яка необхідна для якісної продуктивної діяльності в певній сфері.

Як зазначає І. Зязюн, «головною метою вищої освіти має бути становлення цілісної і цілеспрямованої особистості, готової до вільного гуманістичного орієнтованого вибору і індивідуального інтелектуального зусилля, що володіє багатофункціональними компетентностями» [4: 13].

Найбільш ґрунтовно проблема педагогічної компетентності працівників дошкільної  освіти висвітлена в монографії Г. Бєлєнької. Автор вважає, що настав час змінювати усталені підходи до розуміння сутності поняття «фахова (професійна) компетентність вихователя». Не можна розглядати професійну компетентність педагога-дошкільника лише, як когнітивний компонент педагогічного професіоналізму та основи професійного мислення, свідомості й самосвідомості [3].

Формування компетентностей нерозривно пов’язане з певним типом організації знань. Адже справа не в обсязі знань, не в їх міцності, а «в тому, як організовані індивідуальні знання, наскільки вони надійні в якості основи для прийняття ефективних рішень відносно тієї чи іншої конкретної ситуації» - наголошує М. Холодна [7: 57]. Вона вважає, що знання компетентної людини мають відповідати таким вимогам:

-        різноманітність (різні знання про різне);

-        структурованість (чітко виділені елементи знань, які знаходяться у взаємозв’язку між собою; виділення ключових елементів, які усвідомлюються як основні, найважливіші);

-        категоріальний характер (визначальна роль загальних понять, закономірностей);

-        володіння не тільки предметними знаннями (про те «що»), але й процедурними (про те «як»);

-        наявність знань про власне здоров’я (метакогнітивні) і знань, що належать до особистісного досвіду («неявних знань»);

-        гнучкість (можливість зміни сутності окремих елементів знань і зв’язків між ними під дією різних факторів);

-        оперативність (швидкість актуалізації знань в конкретних ситуаціях, доступність знань);

-        дієвість (можливість застосування в широкому аспекті ситуацій, в тому числі, в нових ситуаціях) [7: 73-74].

Із поняттям здоров'язбережувальна компетентність тісно пов’язана дефініція здоров’я.

Феномен здоров’я був предметом дослідження багатьох науковців і розглядався в кількох аспектах: філософському, медико-біологічному  та соціально-педагогічному; його сутність вивчали М.Амосов, Е.Вайнер, В.Войтенко, І.Муравов, Г.Нікіфоров, Ю. Лісицин, В. Петленко та ін. Здійснені дослідження засвідчують, що категорія «здоров’я» визначається дослідниками як інтегративна якість повноцінного гармонійного людського буття в усіх його вимірах та аспектах.

Здоров'я – поняття багатопланове. Це не лише відсутність хвороб, а й комфортне психологічне самопочуття, гарний настрій, високий рівень пристосування, благополуччя. Тобто це гармонійне поєднання фізичного, психічного, духовного і соціального здоров'я як результат самодисципліни, самопізнання, самореалізації на основі стійкої потреби бути здоровим.

За сучасними науковими підходами структурними складовими здоров’я визначено:

- психічне здоров’я – стан психічної сфери людини, який характеризується загальним душевним комфортом, забезпечує адекватну регуляцію поведінки й обумовлений потребами біологічного і соціального характеру;

- фізичне здоров’я, що розглядається як поточний стан функціональних органів і систем організму;

- духовне здоров’я - це стан духовного світу особистості, його сприйняття складових духовної культури людства, освіти, науки, мистецтва, релігії, моралі, етики.

- соціальне здоров’я – система цінностей, настанов і мотивів поведінки в соціальному середовищі.

Усі компетентності взаємопов’язані між собою й підпорядковуються здоров’язбережувальній.

Здоров'язбережувальна компетентність передбачає збереження власного фізичного, соціального, психічного та духовного здоров'я і здоров'я свого оточення. Вона включає:

- життєві навички, що сприяють фізичному здоров'ю (раціональне харчування, рухова активність, санітарно-гігієнічний режим праці та відпочинку);

- навички, що сприяють соціальному здоров'ю (ефективне спілкування, співчуття, розв'язання конфліктів, поведінка в умовах тиску, погроз, дискримінації, спільна діяльність та співробітництво);

- навички, що сприяють духовному та психічному здоров'ю (самоусвідомлення та самооцінка, аналіз проблем і прийняття рішень, визначення життєвих цілей та програм, самоконтроль, мотивація успіху та тренування волі).

Виходячи з викладеного, якісна підготовка  майбутніх вихователів ДНЗ  перетворюється на стратегічну сферу, реалізація якої має бути в центрі уваги та пріоритетним напрямом розвитку освітньо-виховної та фізкультурно-оздоровчої галузі, оскільки від цих факторів залежить рівень здоров’я та культури здорового способу життя кожної дитини. Адже 65-97 % дошкільнят мають проблеми зі здоров’ям. Тому на сучасному етапі є актуальними питання повернення значущості фізичної культури, зниження захворюваності серед дітей, зміцнення здоров’я, підвищення фізичної та психічної підготовленості, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання та самоосвіти з метою підвищення рівня професійної підготовки фахівців.

Тобто формування, збереження та відновлення, а потім і передача здоров’я майбутнім дітям – головна мета нашого суспільства і насамперед системи освіти.

Н.Ф. Денисенко зазначає, що для того, щоб формувати здоров’я, потрібно чітко знати, як воно закладається, зберігається і руйнується, а також те, що здоров’я залежить від багатьох чинників, взаємин в сім'ї. Значну роль у формуванні, збереженні та зміцненні здоров’я відіграють педагоги.

Аналогічний погляд на формування здоров’язбережувальної компетентності має І. Анохіна. Вона розглядає формування здоров’язбережувальної компетентності як готовність самостійно вирішувати завдання, пов’язані з підтримкою, зміцненням та збереженням здоров’я, як свого, так і оточуючих [3: 25].

Дослідник Д. Воронін засвідчує, що для розв’язання цього завдання необхідно сформувати в студентів стійку мотивацію до здорового способу життя, здійснити комплекс здоров’язбережувальних заходів, спрямованих на усвідомлення ними цінності свого здоров'я.Формування здоров’язбережувальної компетентності засобами фізичного виховання й спорту особливо важливе для такої категорії молоді, як студенти вищого навчального закладу, оскільки сучасний фахівець повинен мати не тільки високий рівень професійної підготовки, але й міцне здоров'я. Поняття "здоров'язбережувальна компетентність" можна сформулювати як певний рівень медично-валеологічної грамотності студента, стан соціального благополуччя, ступінь розвитку творчих сил, фізичних, психічних і розумових здібностей людини, виражених в організації її життєдіяльності, у ставленні до самої себе, інших людей, до природи.

Розвиваючи цю ідею Д. Воронін стверджує, що здоров’язбережувальна компетентність передбачає не тільки медично-валеологічну інформативність, але й застосування здобутих знань на практиці, володіння методиками зміцнення здоров’я й запобігання захворюванням. Формування спрямованості мислення на збереження й зміцнення здоров’я - невід’ємний компонент здоров’язбережувальної компетентності майбутніх фахівців [8: 28].

Поняття здоров’язбережувальна  компетентність передбачає сукупність фізичних та інтелектуальних якостей і властивостей людини, необхідних для самостійного й ефективного розв’язання різних життєвих ситуацій, створення кращих умов для себе, свого здоров’я в конструктивній взаємодії з іншими.

На думку Н.В.Тамарської суть поняття “здоров’язбережувальна компетентність” проявляється у проведенні профілактичних заходів і застосуванні здоров’язбережувальних технологій людьми, що знають закономірності процесу здоров’язбереження [4: 11].

Під поняттям «здоров’язберігаючої компетентністі» В. Химинець розуміє характеристики, властивості студента, спрямовані на збереження фізичного, соціального, психічного та духовного здоров’я – свого та оточення [21: 87].

Формування здоров'язбережувальної компетентності включає:

  • концептуальні основи знань про здоров’я сучасної людини, розвиток культури духовного і фізичного здоров’я;
  • прищеплення здорового способу життя (психолого-педагогічні та медико-гігієнічні аспекти);
  • навички безпечної поведінки;
  • культивування здоров'ятворчої, здоров'язбережувальної, життєактивної поведінки;
  • оперування знаннями про здоров’я і його складовими;
  • формування в особистості ціннісного ставлення до навколишнього середовища, до людей, до самої себе;
  • володіння методами комплексної оцінки стану здоров’я і системою практичних умінь та навичок, які забезпечують збереження та зміцнення здоров’я;
  • використання знань про збереження і зміцнення здоров’я, про саморегуляцію і самокорекцію;
  • володіння методами і засобами надання першої допомоги;
  • здатність проводити профілактику травматизму.

Із поняттям «здоров’язбережувальна компетентність» тісно пов’язані поняття «здоров'язбережувальні технології»та «здоров’яформувальні».

Т. Бойченко відмічає, що сутність здоров’язбережувальних технологій полягає в проведенні відповідних коригуючих, психолого-педагогічних, реабілітаційних заходів з метою поліпшення якості життя особистості: формування більш високого рівня її здоров’я, навичок здорового способу життя, забезпечення професійної діяльності та її мінімальної фізіологічної “вартості” [5: 2].

Як зазначає О. Московченко, здоров’язбережувальні технології – це сукупність наукових знань, засобів, методів і прийомів, що дозволяють оцінити функціональні та психофізіологічні параметри здоров’я індивіда; на основі оцінки параметрів здоров’я підібрати адекватне тренувальне навантаження, що дозволяє підвищити функціональні можливості організму з метою переходу його на новий рівень функціонування для збереження і зміцнення творчого потенціалу, підвищення рівня працездатності і соціальної активності, вирішення завдань спортивної підготовленості [6: 21].

К.Л. Крутій О.О. Фунтікова розрізняють технології здоров'язбережувальні – це комплекс засобів та заходів, спрямованих на зміцнення психофізичного та психологічного здоров’я дітей та технології здоров'яформувальні – це психолого-педагогічні технології, програми, методи, які спрямовано на виховання в дітей культури здоров’я, особистісних якостей, що сприяють його збереженню й зміцненню, формування уявлення про здоров’я як цінність, мотивацію на ведення здорового способу життя [ 4: 266].

ВИСНОВКИ

Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив зробити висновки:

Проблема формування „здоров’язбережувальної  компетентності” досліджена недостатньо, немає одностайності в небагаточисельних трактуваннях, поняття „здоров’язбережувальної  компетентності” що пояснюється поліфункціональним характером даного терміну. Серед складових ключових компетентностей, що торкаються проблеми збереження та зміцнення здоров’я людини, науковці Д.Є. Воронін, І.Зимня, В.Сергієнко виділяють здоров’язбережувальну компетентність. 

Висвітлючи проблему здоров’язбереження в галузі дошкільної освіти, науковцями акцентується увага на окремих особистісних характеристиках вихователя, особливостях професійної діяльності, зокрема педагогічних технологій, які проявляються передовсім у турботі про здоров’я дітей дошкільного віку.

Подана публікація не вичерпує всіх аспектів у галузі здоров’язбереження і тому подальше дослідження буде спрямоване на визначення специфіки впливу майбутнього вихователя дошкільного навчального закладу на власне здоров’я та здоров’я вихованців.

Бібліографія:

  1. Овчарук О.В. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи[Бібліотека з освітньої політики]. - К.: К.І.С., 2004. – 112 с.
  2. Бєлєнька Г.В. Вихователь дітей дошкільного віку: становлення фахівця в умовах навчання [Текст]: монографія / Г.В. Бєлєнька. – К.: Світоч, 2006. – 304 с.
  3. Гельфман Э.Г., Холодная М.А. Психодидактика школьного учебника. Интеллектуальное воспитание учащихся. – СПб.: Питер, 2006. – 384 с.
  4. Дошкільна освіта: словник-довідник: понад 1000 термінів, понять та назв / упор. К.Л. Крутій, О.О. Фунтікова. – Запоріжжя: ТОВ «ЛІПС» ЛТД, 2010. – 324 с. – Бібліогр.: с. 5-7. – («Словники»).
  5. Воронін Д.Є. Формування здоров’язберігаючої компетентності студентів вищих навчальних закладів засобами фізичного виховання: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. педаг. наук: спец. 13.00.07 «Теорія і методика виховання» / Д.Є. Воронін. – Херсон, 2006. – 20 с.
  6. Зязюн І. А. Філософія поступу і прогнозу освітньої системи [текст] // Педагогічна майстерність: проблеми, пошуки, перспективи: [монографія] / І. А. Зязюн. – К.; Глухів : РВВ ГДПУ, 2005. – С. 10–18.
  7. Анохина И. 1. А. Приобщение дошкольников к здоровому образу жизни: методические рекомендации / И. А. Анохина. —Ульяновск: УИПК-ПРО, 2007. — 80 с. — (Серия «Здоровый ребенок»; вып. 2).
  8. Тамарская Н. В. Управление учебно-воспитательным поцессом в классе (здоровьесберегающий аспект): Учебно-методическое пособие для учителя / Тамарская Н. В. Русакова С. В., Гагина М. Б. — Калининград: Изд-во КГУ, 2002. — 31 с.
  9. Шапар В.Б. Психологічний тлумачний словник. – Х.: Прапор, 2004. – 640 с.
  10. Московченко О.Н. Оптимизация физических нагрузок на основе индивидуальной диагностики адаптивного состояния у занимающихся физической культурой и спортом (с применением компьютерных технологий) : автореф. на соискание учен. степени докт. пед. наук : спец. 13.00.04 “Теория и методика физического воспитания, спортивной тренировки, оздоровительной и адаптивной физической культуры” /О. Н. Московченко. — Москва, 2008. — 62 с.
  11. Бойченко Т. Навчити головного. Формування здоров’яформувальної та здоров’язбережувальної компетентності учнівської молоді / Т. Бойченко // Профтехосвіта. – 2009. – N 1. – С. 40–43
  12. Химинець В. Компетентнісний підхід до професійного розвитку вчителя [текст] / В. Химинець // Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти. – [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://zakinppo..ua/2010-01-18-13-44-15/233-2010-08-25-07-10-49.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА

Кравчук Неля Павлівна - аспірант Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини

Анкета учасника

Прізвище, ім'я, по батькові Кравчук Неля Павлівна
Науковий ступінь -
Вчене звання -
Організація, вуз Уманський державний педагогічний університет ім. Павла Тичини
Посада Аспірант Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини
Службова адреса  Черкаськаобл., м. Умань, вул. Садова, 28, (04744) 3-45-82
Науковий керівник (якщо необхідно) Кочубей Тетяна Дмитрівна
Адреса (домашня / робоча / відділення «Нової Пошти»), на яку буде вислано збірник м. Умань, вул.Більшовицька, б. 5б, кв. 145
Мобільний телефон 0989455550
E-mail nell-kravchuk@rambler.ru
Назва статті Проблема формування здоров'язбережувальної компетентності у майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів у сучасних дослідженнях
Секція  Секція № 4. Виховний потенціал змісту освіти та здоров’язбережувальна діяльність як засоби сприяння фаховій самореалізації.

Додати коментар

Коментарі   

0 # Волянська Євгенія 22.05.2015, 11:52
У статті досліджено стан розробленості проблеми формування здоров'язбережу вальної компетентності у майбутніх вихователів дошкільних навчальних закладів та розкрито змістове наповнення термінів: «компетентність », «здоров'язбереж увальна компетентність» , «здоров'язбереж увальні технології», «здоров'язбереж увальне середивище».Ста ття є актуальною, оскільки якісна підготовка майбутніх вихователів ДНЗ знаходиться в центрі уваги та є пріоритетним напрямом розвитку освітньо-виховн ої та фізкультурно-оз доровчої галузі.
Відповісти