Освіта не любить реформувань, усяких різких рухів. Вона любить спокій та дотримання традицій. Для неї найкращий «рух уперед» є уповільнено-еволюційним, і при цьому з усіх можливих точок зору він має бути добре вивіреним. Проте руйнування освітньої галузі, яке відбувалося довго і майже непомітно для «неозброєного ока», в останні кілька років стало настільки відчутним, що з’являлося враження: у цьому стрімкому падінні ось-ось досягнемо дна. І якщо зараз уже стала загальновідомою інформація про повне нищення армії, міліції, службу безпеки і т. д., то про освіту з повним правом можна говорити те ж саме – вона теж належить до стратегічно важливих державних інституцій. Як складова суспільно-політичної системи вона почала активно перетворюватися у такий собі симулякр. І це зрозуміло: система, що активно формувалася в ці останні роки не потребувала людей розумних, гідних, національно свідомих – такі люди були її органічними ворогами. Система потребувала відповідного «електорату», яким би легко можна було маніпулювати. А те, що сучасні інформаційні технології, коли вони «працюють» з відповідно підготовленим «матеріалом», можуть багато, ми вже добре переконалися на прикладі сусідньої держави.

Переживаємо відхід у вічність Небесної Сотні. Перебуваємо під враженнями батальних телесюжетів з Майдану. Пригадуємо пророче Шевченкове «…в огні окраденую збудять» і розмірковуємо, чи вже залишила нас ця окраденість в огні саме цієї революції. Наближаємося до всезагального розуміння Майдану як масового подвигу, який, думається, назавжди змінив долю нашого народу.

Повернемося до одного із смислів поезії «Минають дні. Минають ночі…»

Поки що, аналізуючи «образ автора» та характеризуючи його емоційний інтелект як визначальну рису художньої обдарованості Шевченка, ми мимовільно відсунули на другий план його образну характеристику як живої людини.

Та все ж, усі ці спостереження є всього-навсього попередніми вступними спробами до розуміння «секретів» художньої сили твору – до такого розуміння, яке породжує емоційне, а значить, естетичне враження. (За своєю природою естетичне враження є емоційним –  про це говорив Іван Франко в трактаті «Із секретів поетичної творчості»).

Довгий час вважалося, що рівень інтелекту, який зараз іменується як звичайний (він позначається як IQ) і який психологи вимірювали з допомогою відповідних тестів, характеризував розумовий розвиток людини і свідчив про її навчальні, наукові, практично-ділові здібності. Але з часом ті ж психологи на чисельних прикладах почали переконуватися, що випускники середніх шкіл та університетів з високим інтелектуальним рівнем у своєму кар’єрному зростанні дуже часто були менш успішними за своїх колег, IQ яких було не таким високим. Більш уважне вивчення цього, як здавалося, дещо навіть парадоксального явища, привело психологів до висновків, що не лише кар’єрна, а й, сказати б, життєва успішність людини значною мірою залежить від розвитку його емоційної сфери.