(Стаття четверта)

Поняття «техне» і «поетика» зближенні настільки, що іноді здатні взаємозамінюватися. Проте вони не заважають одне одному. Навпаки, вживаючи поняття «техне», ми певною мірою зафіксовуємо один момент у досить мінливому, вживаному довільно, часто без норм та правил змісті терміну «поетика», а саме: засвідчуємо, що мова йтиме про літературну техніку письменника, про «рукотворне», тобто цілком усвідомлене мистецтво застосуванняприйомів творення краси. Використання терміну «техне» виправдане ще й тим, що, виходячи із системологічної теорії літературного твору, його художність твориться надскладною системою прийомів.

(Стаття третя)

Спосіб життя Івана Тобілевича не давав йому можливості зосереджуватися на творенні теоретичних студій, у яких би він викладав своє бачення «секретів» драматургічно-театрального мистецтва, бо весь вільний чи від акторської, чи від господарської роботи час на своєму «хуторі Надєждівка» він віддавав написанню п’єс. Та все ж із його епістолярію та мемуарної літератури визбирується чимало думок та спостережень, які говорять про нього як про митця, що завдяки своєму таланту, інтуїтивно-інтелектуальній проникливості в суть речей та явищ володів найбільш прогресивною і найбільш довершеною для свого часу системою естетичних поглядів. Ця прогресивність і довершеність виявлялася у виразному розумінні основних, сказати б, класичних законів художності, які він творчо реалізовував завдяки чудово розвинутій системі драматургічних прийомів.

(Стаття друга)

Але повернемося до «Божественного тексту» Івана Тобілевича, п’єси якого були одним із найпотужніших джерел, що живили театр корифеїв, - вони не тільки затамовували його репертуарний голод, а й своєю високою художністю піднімали сам театр на найвищий у тогочасному театральному світі рівень. Справа у тому, що Іван Тобілевич швидко, набагато швидше за Михайла Старицького та Марка Кропивницького, відходив від етнографізму та пов’язаної з ним сумнозвісної «шароварщини». Він був драматургом від Бога. Той захоплений вигук «який Божественний текст!» був породжений відчуттям його високої художності, яка, як добре відомо, твориться лише Талантом, тобто тим, що є Божим даром.

(Стаття перша)

Кільканадцять років тому під час святкування чергових «Вересневих самоцвітів» на сцені щойно відкритого літнього театру, що на «Хуторі Надія», кропивничани показували один із фрагментів «Ста тисяч» І. Карпенка-Карого. Зі мною поруч сиділа гість цього мистецького свята - відомий театральний критик та професор Київського театрального вишу. Сиділа мовчки, дослухуючись до слів, що долинали зі сцени, як раптом промовила тихо, але з якимось емоційним видихом: «Який Божественний текст!».

У день відкриття оновленого приміщення Кіровоградського академічного театру імені Марка Кропивницького минає 130 років з дня народження українського професійного театру. Саме у цей день, 27 жовтня 1882 року, в Єлисаветграді відбулася вистава «Наталка Полтавка», поставлена першою професійною трупою українських акторів, яких зібрав під своє крило Марко Кропивницький.