Ректор університету проф. Г.Д. Клочек представляє спогади Петра Миновича Безтаки – чудового педагога, вченого-історика, який багато років працював у нашому університеті. Нещодавно минув рік, як його вже немає з нами…   

Я, Безтака Петро Минович, народився 13 липня за паспортними даними, а за уточненими – 31 травня 1928 року в селі Шпакове Новомиргородського району Кіровоградської області (тоді – Зінов’євський округ). У родині мене не пестили – не ті роки. Та й загалом нещасливим був наш весь безтаківський рід. Уже в голодоморному 1933 році залишився без батька при зовсім неписьменній матері, будучи шостим і найменшим у сім’ї. У 33-му вижив не лише завдяки беззавітним турботам матері, а й стараннями старших братів та сестер.

Знайомтесь:  Інна Тільнова.

В університетському житті досить часто відбуваються події чи зустрічаються люди, які тебе по-доброму вражають, приносять радість. І в таких випадках хочеться розповісти про свої відкриття ширшому колу людей.

Інна Тільнова (КДПУ ім. Володимира Винниченка)

Як ми їздили в Україну

( нотатки зі щоденника)

«Нова ра-а-адість стала, яка не-е-е-ебувала! Над вертепо-о-ом звізда ясна-я світу за-а-асіяла», - так починали свій робочий день малі безпритульні у львівському трамваї номер сім, що йде від залізничного вокзалу до центру.

У формі, в який випікали хліб,
Скрутився калачиком кіт.
Останній кіт на всеньке село
І миші, мабуть, останні…
А пам’ятаєш як все тут цвіло,
Як Василь поспішав до Оксани?
Як в кашкеті він ніс абрикоси…
Як вона…любистком…коси…
А тепер лиш горбочки й хрести
(оптимістам: довкола плюси)
А тепер лише пустка…чи пастка?
І старіючий жовтий кіт.

Безперечно, людина тримає у своїх руках віжки багатьох важливих процесів: з величезною швидкістю з’являються на мапах нові міста, розростаються мегаполіси, повзуть незайманими степами нові автобани.