• вул. Шевченка, 1, м. Кропивницький
  • (0522) 32-17-18

ПРОБЛЕМИ ВИХОВАННЯ ВАЖКИХ ДІТЕЙ У СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Анастасія Золотіна

(студентка 3 курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний

Університет імені Володимира Винниченка

м. Кропивницький

 

Науковий керівник –викладач Н. М. Андросова

Анотація: У статті розглянуто ключові аспекти виховання проблемних школярів, перераховано основні риси таких дітей. Спираючись на досвід видатного педагога В. О. Сухомлинського, проаналізовано методи виховання й перевиховання важких дітей, заглиблення у внутрішній світ дитини, природу, літературу і мистецтво з метою прищеплення вихованцям найкращих якостей.

Ключові слова: важка дитина, проблемна дитина, виховання, перевиховання, перший вчитель.

На сьогодні катастрофічно збільшується кількість проблемних дітей. Їх одразу видно за зовнішніми ознаками відчуження від спілкування, агресивністю, замкненістю. В. О. Сухомлинський вбачав у цьому проблему педагогічної занедбаності: «…і якщо в школах є що насторожилися, що наїжилися, недовірливі, а іноді і злі діти, лише тому, що вчителі не довідалися їх, не знайшли підходу до них.... Виховання без дружби з дитиною можна порівняти з блуканням у темряві» [1].

 Вперше ввів поняття важковиховуваної дитини на початку ХХ століття В. П. Кащенко. Проблемою виховання та перевиховання важких дітей займалися такі учені, як Л. Колесова, О. Савченко, М. Сметанський, О. Сухомлинська, М. Ярмаченко, М. Антонець,, Н. Дічек та інші[2; 4; 5].

Концепції щодо морального та духовного виховання проаналізували І. Д. Бех, С. Д. Максименко, Н. А. Калініченко[2, с. 47].У проблемі виховання важкої дитини ми звертаємося до спадщини видатного педагога В. О. Сухомлинського.

Василь Олександрович виділяє такі негативні моральні якості як егоїзм, байдужість, лицемірство, підлість, жорстокість тощо. Педагог, вивчаючи кожну сім’ю окремо, визначає ті негативні чинники, які впливають на моральний і духовний стан особистості. Лише досліджуючи причини дефектів виховання В. О.  Сухомлинський починає цілеспрямоване перевиховання дитини [2, с. 48].

З перших днів дитини в школі вчитель намагається налагодити контакт з дітьми, створити ситуацію успіху на перших уроках – зберегти той вогник, з яким приходять першокласники на шкільний поріг. Не всі діти одразу довіряють педагогові, а немало й тих, які принципово не йдуть на контакт, зривають дисципліну. Безперечно, першим і найголовнішим кроком вчителя є бажання проникнути у найпотаємніші куточки дитячої душі. Рідко це вдається з першого разу. Проте треба пам’ятати, що ззовні «колюча» дитина, насправді дуже вразлива. «Важкі» діти як ніхто потребують тактовності педагога. Без щирого бажання проникнути в душу дитини неможливе її ні виховання, ні, тим більше, перевиховання, тому що «головна причина негативних стосунків між наставником і вихованцем в окремих школах – це взаємна недовіра і підозра: інколи вчитель не відчуває потаємних рухів дитячої душі, не переживає дитячих радощів і горя, не намагається поставити себе на місце дитини»[1].

В. О. Сухомлинський називав виховання маленьких школярів «школою сердечності». Видатний педагог згадував, що «в Павлиській школі я декілька разів упевнювався, яку значну роль відіграє в житті дитини перший вчитель. Він має бути для дитини такою ж дорогою і рідною людиною, як мати. Віра маленького школяра в педагога, взаємна довіра між вихователем і вихованцем, ідеал людяності, який бачить дитина у своєму вчителеві – це елементарні, і разом з тим найважчі, наймудріші правила виховання, осягнувши які, учитель стає істинним духовним наставником»[1].

Якщо ж вчитель байдужий до дитини, не хоче збагнути її внутрішній світ, то виховання проблемної дитини йому не під силу. Часто дитина, не знайшовши у першому вчителю друга і порадника, зберігає негативне ставлення до вчителя і навчання взагалі всі шкільні роки. Дитина, яку перший вчитель не зміг зацікавити, не знайшов стежинку до її серця, назавжди може залишитися закритою для вчительського слова. Уроки у такого вчителя нагадують скоріше не активну добровільну співпрацю між вчителем і учнями, а своєрідну «бійку» між ним і дітьми, адже «людина, яка зустрічається з дітьми тільки на уроці … не знає дитячої душі, а хто не знає дитину, той не може бути вихователем. …Учительський стіл часом стає тією кам’яною стіною, через яку він веде «наступ» на свого «супротивника»– учнів»[1].

Перевиховання на думку багатьох дослідників потрібно починати з. поступового спрямування розвитку особистості у потрібному напрямку, терплячого і цілеспрямованого коригування негативних рис. Однією з ознак проблемної дитини є жорстокість у всіх її проявах. В. О. Сухомлинський у своїй педагогічній практиці вважав за потрібне вивчати всю родину свого учня. Він аналізував психологічний клімат у сім’ї, з’ясовував причини жорстокого поводження дитини з ровесниками, природою, і лише потім починав виховання[1]. Вчителю-початківцю ж варто вже на початкових етапах роботи працювати з батьківським колективом, свідомо прагнучи виявити ті негативні фактори, які впливають на формування вищевказаної ознаки. Василь Олександрович пропонував використати притаманні важкій дитині гордість, безстрашність. Така дитина намагається будь-якими методами здобути авторитет, тому«нехай пробудження високих почуттів починається із самолюбства – не біда. Спочатку добрі діла стануть звичкою, потім вони розбудять серце»[1].

Наступна проблема – байдужість до всього. Діти залишаються байдужими до прохань вчителя, до творчих справ колективу. Їм усе нецікаво, вони нічого не хочуть. Одним з методів виховання у В. О. Сухомлинського є виховання красою природи. «Куточок мрії» навіть байдужих до всього дітей перетворив у активних учасників творчої справи[1].

Краса навколишнього світу пробудить навіть в найбайдужіших серцях високі почуття – ласку, співчуття. Однак треба давати можливість не лише спостерігати красу, а й творити її власноруч. Коли дитина відчує себе творцем прекрасного, весь її маленький світ пронизається благородними почуттями. Якщо душа дитини доторкнеться до прекрасного, то слід від нього залишиться назавжди, тому що«корінь, джерело доброти – в творчості, в утвердженні життя і краси. Доброта нерозривна з прекрасним[1].

Проблемні діти, особливо шестирічні, відрізняються високим рівнем імпульсивності. Всіма способами намагаються домогтися виконання найменшої примхи. Вони й слухати не хочуть про неможливість здійснення бажання саме зараз, або й навіть пряму його неприпустимість. Нелегка робота – навчити проблемну дитину керувати своїми бажаннями. Це не під силу інколи і звичайним дітям. Але з малечку, терпляче спрямування дитини до поступового контролю своїх забаганок, до співставлення їх з інтересами сприятиме «…вихованню доброти і людяності»[1].В. О. Сухомлинський вважав колектив одним із наймогутніших засобів виховання. Спільна робота, сила громадської думки здатна і до перевиховання проблемної особистості: «емоційний стан колективу – стан радості, наснаги – велика духовна сила, яка об’єднує дітей, що пробуджує в байдужих серцях інтерес до того, що робить колектив, чим він зайнятий»[1].

Зараз популяризується застосування казки в процесі виховання проблемних дітей. Через літературне слово дитина може почути те, чого ніколи не почула б через багаторазові повтори, моралізування, покарання. Застосування казки В. О. Сухомлинським у вихованні й розвитку дітей дошкільного віку та учнів початкових класів відбувалося творчо: «через казку, фантазію, гру, через неповторну людську творчість – вірна дорога до серця дитини»[1; 3]. Казка, по-перше, знімає напругу й сприяє естетичному вихованню, а, по-друге, дозволяє через казкові образи навіювати школяру еталони позитивної моральної поведінки. Під впливом творчості дитина й сама починає творити: «Коли діти перебувають під враженням казкових образів, відбувається дивне явище: слово, колись почуте або прочитане, ніби пробуджується у схованках свідомості, виблискує яскравими фарбами, наповнюється ароматом полів і лугів, – і дитина творить, створюючи поетичні образи»[1].

І, нарешті, учитель маленького школяра зобов’язаний втілювати все найкраще, що може бути в людині. Часто й від дорослих людей можна почути теплі слова про свого першого вчителя. Вони сердечно вдячні йому за доброту, чуйність, терплячість, справедливість. Для багатьох образ першого вчителя залишається ідеалом на все життя. На думку В. О. Сухомлинського, педагог повинен бути такою людиною, яку бажає побачити у своїх вихованцях, тому що«багато чого маленькій дитині ще неможливо пояснити. Прекрасні слова про благородство не завжди проникають в її свідомість. Але відчути серцем красу людяності в змозі навіть малюк»[1].

Висновок: Отже, чинниками, що впливають на виховання проблемної дитини є особливості сімейного виховання, тактовність вчителя у ставленні до дитини, роль спільної діяльності колективу дітей, тонка психічна організація та вразливість «важкого» учня, приклад гуманного ставлення самого педагога до оточуючого середовища. Перевиховання, звісно, набагато складніша праця, ніж виховання, але пам’ятаймо, що неможливого не буває, що й довів талановитий педагог В. О. Сухомлинський.

Бібліографія

  1. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям / Василь Олександрович Сухомлинський//Режим доступу: http://lib.ru/KIDS/SUHOMLINSKIJ/serdce.txt
  2. Шумбар О.Моральне виховання важких дітей у контексті гуманістичних поглядів В. О. Сухомлинського / О. Шум бар // Рідна школа. – 2014. – 7. – С. 47–50
  3. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві / Василь Олександрович Сухомлинський. – К.: Рад.шк., 1988. – 304 с.
  4. Антонець М. Погляди В. О. Сухомлинського на процес шкільного навчання / М. Антонець // Рідна школа. – 2002. – №5. – С. 16–18.
  5. Дічек Н. Універсальність педагогічного новаторства В. О. Сухомлинського / Н. Дічек // Рідна школа. – 2010. – №3. – С. 8–11.

 

Коментарі   

# Марія 27.09.2018, 14:46
На жаль, дуже актуальна тема на сьогоднішній день... Діти в школі проявляють жорстокість та егоїзм у відношенні як до однолітків, так і до вчителя. Причинами такої поведінки стає соціальне оточення, великий вплив інформаційних ресурсів (який не фільтрується батьками) та особисті проблеми дітей.
У таких випадках вчитель має швидко та правильно зреагувати на таких учнів, вміло підійти до вирішення проблеми.
# Гость К 27.09.2018, 10:42
Дуже точно і влучно підібрані думки. У класі, де я проходила практику, теж були важкі учні. Спочатку (перші 1-2 дні) їм було важко звикнути до навчання, але до кінця тижня (останні 2 дні) вони уже були активними і відповідали на всі питання, були слухляні.
Image

Столітні традиції якісної освіти!

Підписатись