• вул. Шевченка, 1, м. Кропивницький
  • (0522) 32-17-18

ПОСТАТЬ ВЧИТЕЛЯ МУЗИЧНИХ ДИСЦИПЛІН В ІСТОРІЇ ПЕДАГОГІКИ ПІВДНЯ УКРАЇНИ ІІ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Алла Желан
(Миколаїв, Україна)

Анотація. В статті зроблено ретроспективний аналіз постаті вчителя музичних дисциплін в історії педагогіки півдня України (Херсонської губернії) ІІ половини ХІХ – початку ХХ століття. На наш погляд, звернення до педагогічної спадщини, здійснення наукового аналізу минулого досвіду є одним із шляхів вирішення сучасних освітніх проблем. Нами подані вимоги до вчителя та його діяльності, сформульовані видатними педагогами-науковцями того часу. Аналізуючи документи різних років, ми намагалися розкрити зміни по відношенню до постаті вчителя музики та важливості викладання дисциплін мистецького циклу. Розглянуто особливості викладанні предметів «Спів», «Музика» у початкових та середніх навчальних закладах губернії та виділено основні тенденції розвитку музичної освіти в зазначений період.

Ключові слова: педагогічна професія, постать вчителя музичних дисциплін, педагогічна спадщина, музична освіта, професійна компетентність, Херсонська губернія, педагоги-просвітники, тенденції розвитку.

Аннотация. В статье предложен ретроспективный анализ личности учителя музыкальных дисциплин в истории педагогики юга Украины (Херсонской губернии) ІІ половины ХІХ – начала ХХ столетия. На наш взгляд, обращение к педагогическому наследию, проведению научного анализа предыдущего опыта является одним из путей разрешения современных проблем в образовании. Нами представлены требования к учителю и его деятельности, которые были сформулированы выдающимися педагогами-исследователями того времени. Проведя анализ документов разных лет, мы пытались выявить изменения по отношению к личности учителя музыки и важности введения в учебный процесс дисциплин музыкального цикла. Рассмотрены особенности преподавания предметов «Пение», «Музыка» в начальных и средних учебных заведениях губернии и выделены основные тенденции развития музыкального образования в отмеченный период.

Ключевые слова: педагогическая профессия,личностьучителя музыкальных дисциплин, педагогическое наследие, музыкальное образование, профессиональная компетентность, Херсонская губерния, педагоги-просветители, тенденции развития.

Annotation: The article deals with the retrospective analysis of teacher’s figure of musical disciplines in thehistory of pedagogy in the south of Ukraine (Kherson Province) the second half of XIX - early XX century.In our opinion, appeal to the pedagogical heritage, the implementation of scientific analysis of past experiences is one of the solutions to today's educational problems. We have submitted claims to the teacher and his activities formulated outstanding teacher-scholars of that time. Analyzing documents of various years, we tried to reveal the changes in relation to the figure of music teacher and the importance of artistic teaching disciplines cycle. The peculiarities of teaching "singing", "Music" in elementary and secondary schools of the province are  reviewed .The major trends in music education in this period are highlighted.

Keywords: teaching profession, teacher’s figure of musical disciplines, pedagogical heritage, music education, professional competence, Kherson province, teachers, educators, trends.

Постановка проблеми. На формування обличчя будь-якої країни в певну епоху впливають суспільно-політичні, економічні, громадські, релігійні, культурно-освітні рухи. Показниками розвитку освіти в державі виступають: рівень та результативність навчального процесу; роль в прогресивних освітніх зрушеннях постаті вчителя, відношення до нього як особистості та розуміння важливості педагогічної професії. Педагог виступає носієм прогресивних ідей, нововведень, мотиватором активного пошуку в справі удосконалення навчально-педагогічного процесу.

Постать вчителя була помітною у всі часи. Ми звертаємось до періоду ІІ половини ХІХ – початку ХХ століття, так як саме в цей час відбувалися кардинальні соціальні й культурні реформи, що вплинули на українську освітню політику. Сьогодні ми теж стаємо на порозі глобальних перетворень. На наш погляд, звернення до педагогічної спадщини, здійснення наукового аналізу минулого досвіду є одним із шляхів вирішення сучасних освітніх проблем. Ретроспективний аналіз постаті вчителя музичних дисциплін та вимог до нього як фахівця в історії педагогіки півдня України, а саме Херсонської губернії, сприяє формуванню самоцінності учительської професії, найширшому доступу громадян до культурно-освітніх надбань, збереженню багатої історичної спадщини, яка виступає цілісним консолідуючим фактором зміцнення української національної державності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Мабуть,  починаючи ще з епохи Відродження та Просвітництва, коли зароджувалася гуманістична педагогіка і відбувався розвиток педагогічної науки, вчителі постійно ставлять перед собою питання "Як вчити?", "Чому вчити?", "Як це зробити ефективніше?". Відповідно до освітніх запитів, проголошувалися вимоги до вчителів, до їх педагогічних знань, вмінь та навичок. 

Сьогодні все частіше вимоги до вчителя пов'язують з певними професійними компетенціями, якими повинен володіти педагог. У педагогічних працях багатьох дослідників (Н.Бібик, І.Зимня, Н.Кузьміна, О.Овчарук, О.Пометун, М.Холодна) компетентність розглядається як здатність і готовність людини ефективно будувати власну діяльність та суб'єктивно значущу взаємодію із соціальним оточенням. Компетентність – це модель результату  отриманої освіти, що виступає вирішальною умовою для успішної професійної діяльності [2: 157].

Компетентність вчителя музики, музичного керівника розглядалися в роботах таких науковців, як О.Апраксіна,  Н.Ветлугіна, О.Лобова, Г.Падалка, О.Радинова, І.Романюк, О.Ростовський,  Р.Савченко, Т.Танько, О.Щолокова.

Зрозуміло, що формулювання сучасних компетенцій вчителя – це результат багатовікового пошуку удосконалення діяльності педагогів, вимог до їх справи.  Тим доречніше звернутися до періоду ІІ половини ХІХ – початку ХХ століття, бо саме в це час відкривається велика кількість навчальних закладів різних типів та рівнів, які вимагали професійних викладачів.

Останнім часом проводиться велика кількості досліджень з історико-педагогічної пробле­матики, частина з яких присвячена історії музичної освіти та педагогіки (Л.Мазепа, К.Шамаєва, О.Михайличенко, Л.Проців, О.Цвігун, Т.Грищенко. О.Овчарук, О.Любар, Т.Танько). Історію розвитку освіти, зокрема музичної освіти, в Херсонській губернії ХІХ – початку ХХ ст. досліджували в своїх працях О.Ковальова, В.Чистов, М.Долгіх, О.Полячок, В.Добровольська, А.Форостян, І. Муравська, Р.Розенберг, Е.Дагілайська, Н.Шарата.

Мета написання статті – висвітлити стан музичної освіти в Херсонській губернії ІІ половини ХІХ – початку ХХ століть та звернути увагу на педагогічну майстерність та вимоги до вчителя музичних дисциплін того часу.

Виклад основного матеріалу. У Херсонській губернії знайшли місце всі типи навчальних закладів, що існували в Російській імперії. Система початкової освіти була представле­на в основному такими типами шкіл: запровадженими Міністерством на­родної освіти (міністерськими, земськими) та Синодом (школи письменності, церковно-парафіяльними). Ці заклади стали однією з найдоступніших форм навчання для простого люду. Середню ланку освіти складали прогімназії, класичні гімназії, реальні училища, пансіони, інститут шляхетних дівчат, приватні училища, учительські семінарії, єпархіальні училища. Велику роль у розвитку освіти в містах Херсонської губернії відіграли видатні українські педагоги Микола Корф, Микола Аркас і Микола Пирогов, які тут вели активну громадсько-просвітницьку та педагогічну діяльність. Їх погляди на педагогічний процес, на дитину та на вчителя, який своєю діяльністю сприяє розвитку дітей, сугозвучні з поглядами багатьох прогресивних педагогів того часу (К.Ушинського, Б.Грінченка, Я.Чепіги, Х.Алчевської, І.Огієнка). Ці ідеї співвідносились з гуманістичними ідеями світової педагогіки.

Дослідник педагогічної та просвітницької діяльності М.Аркаса Наталя Шарата в ході порівняння поглядів М.Аркаса та інших українських педагогів того часу зазначає, що вони особливого значення надавали питанню педагогічної майстерності вчителів, складовими компонентами якої були:

- гуманістична спрямованість діяльності педагога, яка визначається любов'ю до дітей і оцінюється любов’ю з боку дітей;

- професійна компетентність, яка є триаспектною і передбачає: вміння пізнавати педагогом самого себе (самопізнання); всебічне вивчення та обґрунтування фізичного, психологічного і суспільного розвитку кожної окремої дитини;

- самовіддана праця, свідомість, наполегливість та постійне прагнення до вдосконалення своєї професійної компетенції;

- володіння педагогом професійно необхідними особистісними рисами і якостями – емпатія, вміння відчувати іншу людину, співпереживати, виявляти свої внутрішні душевні переживання тощо;

- високий моральний рівень педагога, що виявляється у рівні культури, вихованості, вимогливості до себе як людини і як педагога, естетичності і виразності зовнішнього вигляду, поведінки, постійній готовності до дій[10: 75].

Ми не володіємо інформацією стосовно формулювання компонентів педагогічної майстерності саме вчителів музики, але беручи до уваги, що вчителями музики в школах ставали ті ж самі випускники духовних і учительських семінарій, гімназій, інститутів (на той час не існувало окремих навчальних закладів, які б готували вчителів мистецького циклу для шкіл), можна стверджувати, що перелічені вимоги стосуються і вчителів музичних дисциплін. Тим більш, всі вищезгадані педагоги підкреслювали в своїх працях важливість введення дисциплін «Спів» та «Музика» для розвитку естетичної культури та творчості дітей. Отже, передбачали посаду в школі вчителя мистецького циклу.

Якщо говорити про школи, що були запроваджені Синодом, то до програми входив також церковний спів. Так, у "Адрес-календаре города Николаева" за 1883 рік зна­ходимо повідомлення: "Відкрито 15 шкіл письменності, курс навчання про­ходив за програмою, затвердженою для початкових народних училищ, до якої входив і церковний спів" [1: 74].

У церковно-приходських школах викладався цілий ряд обов'язкових і необов'язкових предметів. За даними статистичного комітету Херсонської губернії з народної освіти в 1910 році з 243 шкіл, які надали матеріали, у 206 викладали "Спів" та "Церковний хор". Специфіка навчального процесу з самого початку передбачала тісний зв'язок з предметом "Співи", оскільки жодне богослужіння не проходило без участі церковного хору. Тому харак­терною рисою приходського життя того часу було помітне піклування про покращення та розвиток співочої справи. Кожний прихід хотів мати гарний хор, організація та діяльність якого залежала від учителя співу та регента хору. Хороший вчитель був у великій пошані. Так, у газеті "Юг" за 1903 рік знахо­димо повідомлення: "Наприкінці вересня прихожани Петропавловської цер­кви проводжали на нове місце роботи вчителя церковно-приходської шко­ли О.Леонова, який служив тут 5 років і здобув велику любов селян своєю чесною та натхненною працею. Працездатність Леонова та благі результа­ти в школі і в хорі приводили у захват прихожан. Вдячні учні та їх батьки проводжали його зі сльозами. О.Леонов перейшов до земської школи села Іванівка, Херсонського повіту, для якої такий учитель, можна сміливо сказа­ти, велика знахідка" [9: 3].

Вимоги до вчителів та їх методів викладання із кожним роком підвищу­вались. Візьмемо для порівняння "Сборник правил й программ для церковно-приходских школ" 1889 та "Сборник методических разъяснений по пред­метам, преподаваемым в школах церковно-приходских й грамоты" 1903 років видання. В першому наголошується, що для вивчення церковного співу не потрібно особливих здібностей, головне завдання занять полягає не в от­риманні музичної насолоди, а у розвитку лише релігійних почуттів. Від учи­теля не вимагалося спеціальних знань: "кожний, хто знає нотний спів, може навчати дітей" [7: 57]. За вимогами 1903 р.: "вчитель повинен знати не тільки те, чому він повинен навчати своїх учнів, але й для чого їм необхідні та корисні ті чи інші знання і як легше дати їх дітям" [6: 47]. Збірник містить цінні методичні вказівки щодо роботи над мелодією, виразністю виконання, гармонією тощо. Від вчителя вимагали: наявність слуху, незначне вміння грати на інструменті, знання теоретичних відомостей, тверде та ґрунтовне знання всього музичного матеріалу.

Найбільшою різноманітністю типів початкових училищ відрізнялося Міністерство народної освіти. Результатом творчої діяльності 60-х й 70-х років явилася земська школа. Тут теж до необов'язкових предметів відноси­лось викладання церковного співу. За даними 1893 року у Єлисаветградському повіті по 1 годині щодня відводилося на спів у 1 школі, 2 уроки на тиждень у 4 школах, 3 уроки на тиждень у 5 школах, від 2 до 3 уроків - у 2 школах, від 3 до 4 уроків на тиждень - в 1 школі. Уроки співу прилучали всіх школярів до активної культурно-освітньої діяльності та дозволяли при святкуванні якихось видатних подій школам використовувати влас­ний учнівський хор. Учні до уроків співу ставилися з великим інтересом і любов'ю. Ось що повідомляли вчителі з цього приводу: "учні проявляють живий інтерес до уроків"; "полюбляють більш за все веселий спів"; "співи учням надають глибоку естетичну насолоду і являють собою найулюблені­ший предмет"; "учні за­любки відвідують уроки співу й із задоволенням приймають участь у цер­ковному хорі"; "учнів цікавив спів у церкві" [4: 31]. Відгуки викладачів пост­ійно вказували на позитивний вплив предмету на учнів: "спів пробуджує в учнях енергію до праці та почуття любові до прекрасного"; "після уроків співу в учнів з'являється більше енергії до занять іншими предметами"; "спів облагороджує душу дитини та впливає на її характер" [4: 45].

Професор Новоросійського універси­тету О.Федоров під час ознайомлення зі справою викладання співу в на­вчальних закладах Одеси наголошував: "У жодному закладі начальники не скаржились на необхідність удаватися до примусових заходів, щоб змуси­ти учнів відвідувати уроки. Навпаки, вказували на безсумнівну симпатію учнів до занять... До них притягує учнів знайомство з музичною грамотою, яке може в житті знадобитися для багатьох призначень, стати навіть спец­іальністю хоча б у вигляді ремесла, щоб бути в змозі забезпечити існування і навіть краще, аніж будь яке інше з вивчаючих у закладах із професійним характером навчання " [8: 388].

Взірцем для земських шкіл повинні були стати міністерські початкові народні училища, випускники яких отримували право продовжити навчан­ня в гімназіях та професійних школах. До необов'язкових предметів відно­сився церковний спів. Так, за даними 1890 року, в Одесько­му градоначальстві спів викладався в 50 училищах. В Одеському повіті спів викладався в 90 учи­лищах. У Херсонському повіті церковному співу діти навчались у 106 училищах, а церковні хори були в 36. В Єлисаветградському повіті спів викладали у 55 учили­щах, в Олександрійському повіті співу навча­ли в 36 училищах; в Ананієвському повіті спів вивча­ли в 37 училищах, хори існували в 27 [3].

Однією з найкращих вищих початкових шкіл Херсонської губернії було Єлисаветградське ремісничо-грамотне училище, відкрите у 1867 році. Вчитель співу (прізвище не відоме) використовував у своїй роботі професійні педагогічні принципи. Він ділив учнів на уроках на групи. Вирішальне значення, мабуть, мав індивідуальний підхід до вихованців. "До першої групи включався весь підготовчий клас з метою ознайомлення з музичними здібностями кожної дитини. У другій групі навчалися хлопчики 1-го і дівчата 1-го, 2-го класів з найменш розвинутим слухом і слабкими голосами, котрі потребували особливої підтримки з боку музиканта-педагога. Третю групу складали найкращі співаки - хлопчики 2-го класу та старші за віком дівчатка, які добре володіли вокалом і вміли чита­ти ноти. Розучувалися з учнями як церковні (одно-, дво-, триголосні) твори, так і твори світського характеру" [10]. Про високий співацький рівень учнів училища свідчить той факт, що спеціально для цього хору П.Ніщинський написав музичну п'єсу "Вечорниці".

Можемо констатувати, що характерною тенденцією на початку ХХ століття було введення предметів «Спів» та «Хор» на всій території Херсонської губернії, хоча ці предмети ще до 1915 року відносились до необов’язкових. Вчителі намагалися в процесі музичного виховання використовувати загально дидактичні принципи, застосовувати метод послідовності, розширювати зміст загальної музичної освіти, а саме: запроваджувати елементи сольмізації, вивчати теорію музики, звертати увагу на музично-естетичний розвиток дитини, на існування національно-патріотичного компоненту в освітньому процесі.

Але гальмувала цей процес відсутність необхідної кількості вчителів співу та їх низька кваліфікація. Як правило, у міських початкових училищах один учитель співу при­падав на декілька шкіл. Так, у Миколаєві в 1902 році вчитель С.Ослаб'єв викладав одночасно в училищах на хуторах Мєшково, Широка Балка, Во­допій, у міській Пушкінській школі. В Одеському градоначальстві в 1905 році працювало в більш ніж 300 початкових училищах лише 14 учителів співу. Отримували вони по 30 карбованців за річний годинний урок. На 1893 рік викладали предмет «Спів» в Херсонській губернії вчителі, псаломщики, священики, диякони, регенти, селяни і навіть «не визначено хто».

Вирішити проблему низького професійного рівню викладачів намагалися проведенням педагогічних курсів. Так, наприклад, Єлисаветградське земство з метою підвищенню науково-методичного рівня вчителів початкових шкіл у 1898 році влаштувало короткострокові курси у місті Єлисаветграді. Курси проходили з 24 липня по 23 серпня під керівництвом вчителя співу Олек-сандрівської чоловічої гімназії міста Риги, випускника Петербурзької консерваторії по класу скрипки Д.Яічкова. Заняття на курсах були присвячені вивченню елементарної теорії музики та церковному співу, ме­тодиці співу, світському співу та навчанню гри на скрипці.

У курсі елементарної теорії музики Д.Яічков намагався викласти матеріал якомога коротше та ясніше, ілюст­рував все, про що повідомляв, прикладами з мелодій російських народних пісень. Узагалі весь курс теорії музики та співу, пройдений у обсязі, необхід­ному для народного вчителя-початківця, був розроблений на основі практично опрацьованого, апробованого матеріалу. Особливу увагу Д.Яічков приділяв питанням викла­дання співу. На перших заняттях були детально розібрані методи навчання: аналітичний та синтетичний. Зі співу він рекомендував літературу С.Миропольського, Д.Соловйова, Ряжського, власні збірки. Курси під керівництвом Д.Яічкова були на той час не єдиними, але відрізнялись змістовністю та практичною допомогою вчителям початкової школи.

Якщо в початкових школах вчителів музичного циклу не вистачало та їх професіоналізм був на низькому рівні, то в середніх навчальних закладах була зовсім інша картина. Характерною тенденцією кінця ХІХ – початку ХХ ст. було залучення до викладання музики та співу висококваліфікованих педагогів, які закладали основи професіоналізму в загальній музичній освіті. Серед педагогів були випускники найвідоміших закладів, що надавали професійну музичну освіту. Так, в Херсонській учительській семінарії працював П.Воскобойников, який закінчив Харківське музичне училище і мав досвід роботи в Сумському реальному училищі, Кубанській учительській семінарії, у чоловічій та жіночій гімназіях міста Феодосії. Нотна бібліотека семінарії, завдяки його старанням, постійно поповнювалася найкращими зразками світської та церковної музики, творами для скрипки. В Олександрівському реальному училищі (Миколаїв) посаду викладача співу займав М.Давидов, який отримав професійну музичну освіту у Варшавській консерваторії та витримав іспит на звання регента при регентському класі Петербурзької Імператорської співочої капели. Музика, як предмет, з’явилася в училищі у 1891 році. Її викладачем був С.Зельцер, що отримав освіту в Київському музичному училищі (клас відомого скрипаля-педагога О.Шевчика). Завдяки роботі С.Зельцера училище мало два чудових  оркестри – духовий та струнний. Учителями співу в Одеській II-й гімназії були випускники Придворної співочої капели Г.Волакос і О.Негровський та вихованець Празької консерваторії І.Боровичко. Музиці навчали М.Вертсон (Віденське музичне училище), Л.Гаєтано (Неапольська консерваторія), Й.Кутиль (Празька консерваторія). І.Любинський (Петербурзька консерваторія).

Висновки. Таким чином, початкова та середня освіта в Херсонській губернії наприкінці XIX – початку XXстоліття була представлена розгалуженою системою шкіл. До необов'язко­вих предметів відносили "Співи", "Церковний хор", «Музику», «Іструментальний клас» (скрипковий та духовий). Зауважимо, що в ба­гатьох школах ці предмети не обмежувались однією годиною на тиждень. Відмічався неабиякий потяг до навчання співу серед учнів.

Можемо констатувати, що загальна музична освіта, яку надавали в ті часи в середніх і в деяких початкових навчальних закладах, була на достатньо високому рівні завдяки професійній роботі викладачів. Їх компетентність і професіоналізм відповідали вимогам не тільки того часу, але й були б затребувані й сьогодні.

Бібліографія

1. Адрес-календарь и справочная книга г. Николаева на 1883 г. – Хер­сон, 1882.

2. Модернізація педагогічної освіти в європейському та євроатлантичному освітньому просторі: монографія / авт. кол.: Н.М.Авшенюк, В.О.Кудін, О.І.Огієнко та ін. – К.: Педагогічна думка, 2011. – 232 с.

3. Народное образование в Александровском уезде за 1912 г. – Александрия, 1913.

4. Народное образование в Елисаветградском уезде в 1910г. – Елисаветград, 1911.

5. Полячок О. Музична освіта в Єлисаветграді на­прикінці XIX – початку XX ст. / О.Полячок // Матеріали з історії музичної культури Єлисаветградщини. – Кіровоград, 1996. – С. 3-5.

6. Сборник методических разъяснений по предметам, преподаваемым в школах церковно-приходских и грамоты. – СПб., 1903.

7. Тихомиров Д. Сборник правил и программ для церковно-при­ходских школ. – СПб., 1889.

8. Федоров А. Кпреподаванию пения и музыки в учебных заведеннях // Циркуляр по Одесскому учебному округу. – 1895. – № 6. – С. 382-390.

9. Юг. – 1893. – № 4. – С. 3.

10. Якименко С.І. Педагогічні погляди та громадсько-просвітницька діяльність М.А.Аркаса: монографія / С.І.Якименко, Н.Г.Шарата. – К.: Видавничий дім «Слово», 2014. – 232 с.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА

Желан Алла Василівна – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри теорії та методики початкової освіти Інституту педагогічної освіти Миколаївського національного університету імені В.О.сухомлинського. Коло інтересів – історія європейської та української педагогіки,  проблеми гуманізація сучасного педагогічного процесу.

Коментарі   

# Ігор 22.05.2015, 10:24
Гарна стаття, на мою думку в Україні завжди були гарні педагоги з музичної освіти, проте не про всіх ми знаємо. Дуже гарно, що в коло інтересів науковців входить проблема пошуку постаті вчителя.
Image

Столітні традиції якісної освіти!

Підписатись