ВИХОВАННЯ ЕСТЕТИЧНИХ ПОЧУТТІВ У ДІТЕЙ ЗАСОБАМИ ХУДОЖНЬОГО СЛОВА В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО

Марина Борисова
(магістрантка2 курсу Навчально-наукового інституту педагогіки і психології кафедри дошкільної і початкової освіти)
Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка
м. Суми

Науковий керівник – канд. пед. наук, доцент Н.М. Павлущенко

Анотація. В статті розкрито процес виховання естетичних почуттів дітей засобами художнього слова у педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського. Виокремлено вплив художнього слова, якийвідіграватиме значну роль у моральному та естетичному вихованні підростаючого покоління

Ключові слова: естетичні почуття, художнє слово, дитяча література, людські почуття, моральні відчуття.

Постановка проблеми. Розуміння красивого й потворного в сучасному житті набрала особливої гостроти. З розвитком цивілізації спостерігаємо тяжіння до краси матеріальної, позбавленої почуття розумної міри та одухотворення. У прагматичному світі третього тисячоліття прагнення до гармонії людської краси виникає з внутрішньої і зовнішньої сторони. Особливо це проявляється в молодіжному середовищі, де краса зовнішня, показна, часто цінується більше, аніж краса почуттів, краса стосунків, краса вчинків.

Така обставина змушує замислюватись над необхідністю виховання естетичних почуттів нових поколінь з урахуванням сучасних проблем. Неоціненною підмогою в цьому стає для нас і літературна, і педагогічна спадщина В.О.Сухомлинського. Бо кожен рядок, написаний великим Учителем, позбавлений голого дидактизму – він дихає любов’ю, мудрістю і красою.

Це дало підставу відомому сучасному українському письменникові Дмитрові Чередниченку стверджувати: «Якби він не написав жодного літературного твору, а тільки мудрі свої педагогічні праці, все одно залишився б великим письменником. Якби не написав жодної наукової праці, все одно залишився б великим педагогом. А він, на наше щастя, був і великим педагогом, і великим письменником»[2].

Чи не через те до вчення Сухомлинського йдуть професори й учителі-практики за головним – за педагогічним натхненням, без якого вчителю важко бути людино-творцем. Точного числа його літературних творів: казок, оповідань, притч, замальовок з життя дітей вказати важко.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Тему виховання дітей засобами художнього слова В.О.Сухомлинського висвітлювали у статтях, видрукуваних в українській педагогічній періодиці, такі автори, як Г.Бондаренко, М.Вашуленко, Л.Вознюк, М.Дубинка, Л.Мамчур, О.Углова, Н.Побірченко та ін. Автори статей звертали увагу на те, що літературні твори «покликані збагачувати людські почуття, розкривати перед читачем широкий і мінливий навколишній світ, людські взаємини, формувати відповідне ставлення до навколишнього середовища, перетворюючи зовнішні відчуття на внутрішні, морально поціновані». Дослідники звертаються до думки самого Вчителя, який стверджував, що література – музика слова – завжди відіграватиме значну роль в моральному та естетичному вихованні підростаючого покоління. Погоджуючись із вищесказаним, спробуємо висвітлити інший аспект впливу художнього слова В.Сухомлинського на душу дитини – естетичний. Ми часто забуваємо, що будь-який інший вплив літературного твору, яким би важливим він не був (морально-етичне виховання, звеличення праці, виховання любові до книги тощо), можливий лише тоді, коли художній твір сприйнятий почуттями, всіма фібрами душі читача.

Мета статті – по-перше, розкрити тему розуміння і відчуття краси в творах письменника-педагога як одну із педагогічних проблем його чудових оповідок, притч та оповідок, по-друге, звернути увагу на поетику, красу слова тих на диво привабливих, коротких за формою і глибоких за змістом творів В.Сухомлинського. І перше, і друге служить вихованню естетичних почуттів.

Виклад основного матеріалу. В Україні перша прозова книжка В.О.Сухомлинського вийшла лише через вісім років після його смерті. Нині видруковано близько 1500 творів письменника-педагога, які стали окрасою дитячої літератури. Вони ввійшли до збірок різних років видання: «Чиста Криниця», «Казки школи під голубим небом», «Гаряча квітка», «Вогнегривий коник» та ін. Проза Сухомлинського – це сплав поезії і мудрості, тонкого відчуття слова і високої майстерності[1].

Сам В.О.Сухомлинський надавав чи не головного значення у вихованні особистості умінню бачити, сприймати і творити красу. «У світі є не тільки потрібне, корисне, а й красиве. З того часу, коли людина стала людиною, з тієї миті, коли вона задивилась на квітку і вечірню зорю, вона стала вдивлятися в саму себе. Людина осягла красу»; «Слова про прекрасне доходять лише тоді, коли дитина серцем відчуває красу. Споглядання і слухання, переживання побаченого і почутого – це перше вікно у світ краси»; «Краса – один із струмочків, що живлять доброту, сердечність і любов»; «Краса – могутній засіб виховання чутливості душі»; «Краса несумісна з недбальством, неробством, марнотратством часу» – ці кілька цілком афористичних висловлювань з розділу книги «Як виховати справжню людину» свідчення особливого естетичного чуття та духовного багатства великого Педагога. Вони перегукуються з думкою іншого видатного українця – Олександра Довженка, який стверджував, що краса врятує світ[3].

Наведемо ще один вислів – справжній змістовий ключик до розуміння категорії красивого в літературних жанрах В.Сухомлинського: «Слово – перша іскра, що запалює факел, який освітлює світ прекрасного. У моїй етичній хрестоматії вміщено казки, призначені спеціально для того, щоб допомогти дитині зрозуміти суть краси і сенс праці, потрібної для творення прекрасного». Додамо: не лише казки. Надзвичайно цінними з погляду виховання в молоді почуття красивого є оповідки-притчі, в яких автор загострює проблему, будуючи короткий сюжет на конфлікті цінностей персонажів.

В.Сухомлинський уміло малює контраст краси і потворності, ставить читача перед дилемою вибору так, що вибрати потворність – неможливо. Читач розуміє, що вибір для нього – один-єдиний: благородство і натхнення, бажання бачити дива навколишнього світу, краса душі і вчинків. У творі «Віл і ясенець», схожому побудовою на байку, Синичка співає про красу першого льоду – ясенця, що був схожий на чарівне дзеркало. Віл же ніяк не міг побачити красу. «Він зайшов у ставок, крига затріщала, й чарівне дзеркало розсипалось, із дна піднялася каламуть. – Де ж та краса? – промукав Віл і, напившись води, побрів на той берег». Письменник залишає запитання без відповіді, даючи можливість відповісти на нього самим читачам. У ряду таких же проблематичних оповідок-притч – «А пісня жива», «Конвалія в саду», «Жаба й соловейко», «Павук і мереживо», «Відломлена гілка», «Опудало й пісня», «Бузинова палиця», «Соромно перед соловейком. Кожна із них має значення як художнє, так і педагогічне, бо тонко і ненав’язливо вчить творити те, «що душу оживляє», що творить Людину й вивищує її з-поміж живих істот[5].

Чимало оповідок В.Сухомлинського тематично можна узагальнити словами «звичайне диво». У них автор веде за собою у поле і ліс, у світанок і надвечір’я, у весну і зиму, малює етюди рідної землі. В.Сухомлинський звертається до дітей устами вчителя Івана Пилиповича з оповідки «Які ви щасливі!»: «Я поведу вас на берег ставка, і ви побачите, як сходить ранкова зоря. Ми затамуємо дихання й побачимо, як соловейко, прокинувшись, п’є краплину роси. Прийдемо на світанку до великої гарбузової квітки й застукаємо там ледачого джмеля, який щойно прокинувся й чистить крильця. Підемо на нагрітого сонцем стовбура і побачимо, як сонечко виглядає з-під кори й дивується: що ж це воно таке – жарко вже спати, а надворі сніги лежать... Ви щасливі, діти, бо все це побачите...» Останні слова оповідки звучать, як обіцянка, що виконується письменником так щедро і захопливе. До творів про «звичайне диво» можна віднести десятки етюдів і казок, в яких оживають рослини, розмовляють дерева, квіти, метелики і птахи. «Що краще?» – запитує письменник-педагог у заголовку одного із творів. «Що краще – яблуко чи груша? Троянда чи косарик? М’ячик чи лялька?» – любила розпитувати одна маленька дівчинка. «Мама терпляче відповідала, але щоразу більше дивувалась. Справді, хіба можна сказати, що краще – м’ячик чи лялька, троянда чи косарик, якого ще звуть гладіолусом. Коли це якось дівчинка питає: – Мамо, а що краще – казка чи пісня? – А ти подумай, що краще – сонце чи небо? Як відповіси на це питання, тоді тобі скажу, що краще – казка чи пісня, – усміхається мама». Бо й справді, однаково прекрасні і небо, і сонечко, і пучок пшеничних колосків, і місяць, що плаває у воді, і волошки, і кущ шипшини[4].

Висновки і перспективи подальших розвідок. Значущість літературних творів письменника-педагога, очевидно, вимірюється тим, що ґрунтується вона на сукупності цінностей, без яких не може бути Людини. «Тільки злиття красивого і розумного дає високоморальне», – писав наш видатний педагог. Як добрий чарівник, Василь Сухомлинський висвітлює читачам духовні скарби, оповиті красою почуттів і вчинків, неначе говорить: ось вони, перед тобою – не промини, не стопчи, не спогань! Бо ти – людина. Виховання естетичних почуттів засобами художнього слова В.О.Сухомлинського є проблемою узагальнюючою. Вона може поділятися на ряд аспектів, кожен з яких цікавий для дослідження: поєднання красивого і морального, виховання естетичних почуттів у процесі дитячої творчості, краса природи в літературному доробку В.Сухомлинського. Щодо самих літературних творів, то викликають інтерес їх проблематика, поетика, жанрові особливості творів. І цим переліком напрямки досліджень літературної спадщини великого Педагога, звичайно ж, не вичерпуються.

Бібліографія

1. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т.– К.: Рад. шк., 1976-1977.

2. Сухомлинський Василь. Казки школи під голубим небом: Казки, притчі, оповідання – К., Початкова школа, 1993.

3. Сухомлинський Василь. Чиста криниця. – К.: Веселка, 1993.

4. Сухомлинський Василь. Вогнегривий коник. – К.: Вікар, 2008.

5. Вашуленко М. Літературна творчість В.О.Сухомлинського в нових підручниках для початкової школи