ОСОБЛИВОСТІ ТРУДОВОГО ВИХОВАННЯ В СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Аліна Яковченко
(студентка 4 курсу факультету педагогіки та психології)
Центральноукраїнський державний педагогічний університет
Імені Володимира Винниченка
м. Кропивницький

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент І. Г. Баранюк

Анотація. В статті розкривається ідея В. О. Сухомлинського щодо трудового виховання, яка ґрунтується на зв’язку між працею душі, працею думки і працею рук. Визначені педагогом принципи трудового виховання мають велике практичне значення для сучасників.

Ключові слова: В. О. Сухомлинський, педагогічна спадщина, діти, трудове виховання.

Дитина в праці розвивається духовно й фізично, тому до неї змалечку потрібно привчати, особливо в наш час, віртуального світу.

Завдяки праці у дітей розвивається мускулатура частин тіла, відбувається становлення координації і точності рухів, витривалість. Завдання трудового виховання дітей сформульовані педагогами минулого, причому актуальність цих завдань справедлива і сьогодні. На дану проблему звертали увагу педагоги минулого, зокрема В. О. Сухомлинський, який стверджував, що: «Трудове виховання – це, образно кажучи, гармонія трьох понять: треба, важко, прекрасно. Може і не було б потреби говорити спеціально про трудове виховання, коли б у школі та сім’ї панувала єдність трьох начал… Немає і не може бути виховання поза працею і без праці, тому що без праці в усій її складності і багатоманітності людину не можна виховувати» [3, 10 ].

Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського надзвичайно актуальна далеко за межами нашої країни. Деякі аспекти педагогічної теорії і практики Василя Олександровича отримали поширення в Німеччині (в рамках діяльності Міжнародного товариства послідовників В. О. Сухомлинського, створеного в 1998 р.), Австралії, Греції, Польщі, США. Вчені цих країн перекладають твори В. О. Сухомлинського, вивчають історико-культурне, антропологічне й соціальне значення ідей педагога про виховання, досвід ставлення до дитини; аналізують і розвивають ідеї В. О. Сухомлинського про трудове виховання (Греція), про нероздільність прав і обов’язків у вихованні (Австралія). В університетах Німеччини проводяться спеціальні семінари, читаються курси, присвячені творчості українського педагога [6, 198].

Трудове виховання в працях В. О. Сухомлинський вивчала значна кількість дослідників. Серед них проблему трудового виховання підлітків вивчали Н. Ангелуц, В. Бурдун, Н. Калініченко. Проблему трудового виховання дитини в сім’ї вивчали О. Макарчук, Г. Мамус, Н. Слюсаренко, О. Соколовська.

Педагог-гуманіст В. О. Сухомлинський стверджував, що праця душі повинна з’єднатися із працею думки і працею рук. Освітянин вважав, що сутність важливої виховної задачі полягає в тому, щоб погляд на світ виражався не тільки в здатності пояснити сутність явищ, але і в практичності діяльності, в праці. В. О. Сухомлинський неодноразово підкреслював плідну взаємодію фізичної та розумової праці: розумні, освічені, культурні люди роблять працю більш творчою та радісною. Тому важливою умовою, що забезпечує здорову основу розвитку людини В. О. Сухомлинський вважав фізичну працю. Сутність гармонійного розвитку особистості педагог бачить у нерозривному зв’язку трудового виховання з іншими сторонами виховання – моральною, естетичною, інтелектуальною, фізичною. До цього висновку він дійшов завдяки власній праці [2, 51].

Педагог-новатор сформулював принципи трудового виховання, які й виступають особливостями його робити з дітьми:

- єдність трудового виховання і загального розвитку – морального, інтелектуального, естетичного і фізичного: праця тоді стає виховною силою, коли, збагачуючи інтелектуальне життя, наповнює глибоким змістом розумові, моральні та естетичні інтереси людини;

- розвиток індивідуальності людини в праці: праця стає джерелом радості й розвитку вихованця, якщо він бачить щось більше в ній, ніж отримання матеріальних благ, якщо праця служить полем застосування його здібностей так дитина буде із задоволенням виконувати роботу;

- висока моральність праці, її суспільно корисна спрямованість: важливо так організувати трудову діяльність, щоб дитину надихало бажання бути корисною своєму народу;

- раннє включення вихованця в продуктивну працю: важливо прагнути до того, щоб праця увійшла в духовне життя вже в ранньому віці. Дитина переповнюється від цього почуттям гордості, честі, гідності. Завдяки цьому її повсякденна праця перейде у звичку;

- різноманіття видів праці: природі дитини властиве прагнення до зміни, чергування, поєднання двох-трьох видів трудової діяльності, що мають свої відмінні риси, специфіку операцій, умінь. У цьому вона знаходить задоволення;

- постійність, безперервність праці: тільки повсякденна постійна праця збагачує духовне життя дитини і виховує її;

- риси продуктивної праці дорослих у дитячій праці: праця дітей повинна мати якомога більше спільного з продуктивною працею дорослих – це посилює її виховний вплив;

- творчий характер праці: чим значніший і цікавіший задум, тим з більшим інтересом виконується робота, адже тільки так у дитини з’явиться інтерес до трудової діяльності;

- наступність змісту трудової діяльності: все, що робить дитина в молодшому віці, поглиблюється в старших класах. Виконується в результаті переходу завдань від простого до складного;

- загальний характер продуктивної праці: у яких би видах інтелектуальної чи художньої діяльності не виявлялися розумові задатки школяра, його участь у продуктивній праці обов'язкова. Це важливо для різнобічного розвитку дитини;

- посильна праця дітей: у праці допускається здорова втома, але в жодному разі не виснаження фізичних і моральних сил дитини, задля того, щоб не втратити інтерес до трудової діяльності;

- єдність праці й духовного життя. Треба домагатися того, щоб у колективі ніколи не припинялося багате духовне життя для збагачення досвіду[ 1, 13].

Людина, яка в дитинстві навчилася втілювати свої духовні сили в матеріальні результати праці, стає чутливою до оточуючих. Створюючи в праці матеріальні й духовні цінності, дитина створює і сама себе. Власне, людське життя починається з того часу, коли людина робить не те, що хочеться, а те, що треба робити для загальної користі. Чим раніше дитина розуміє поняття обов’язку, відповідальності, тим благородніша, духовно багатша, морально чистіша, чесніша буде вона. «Не бійтеся дитячого поту, мозолів, втоми!» – писав В. О. Сухомлинський. Також педагог вважав, що у дітей є готовність свідомо виконувати будь-яку роботу, необхідну для суспільства. Але саме моральна якість є результатом виховання: дитина може свідомо виконувати будь-яку потрібну роботу, тільки після того, як навчиться усвідомлювати необхідність виконувати непримітні трудові операції. А цього можна досягти лише у тривалій, цілеспрямованій виховній праці [4, 72].

В. О. Сухомлинський цілком справедливо стверджував, що дитина адаптується до праці в родині. «Можливість праці і любові до неї – найкраща спадщина, яку може залишити своїм дітям і бідний, і багач». Коли діти усвідомлюють свої обов’язки та набувають практичного досвіду, у них виникає впевненість у своїх силах та можливостях, готовність працювати. Учні із задоволенням виконують щоденні обов’язки, допомагають молодшим братикам чи сестричкам. Спостерігаючи, як працюють дорослі, діти радо разом з ними прибирають приміщення, перуть, готують, працюють в саду та на городі. Батькам потрібно потурбуватися, щоб знаряддя праці відповідали їхнім силам та можливостям, а дитячу працю супроводжував оптимістичний, радісний настрій [3, 304].

Працю дитини педагог розглядав у нерозривній єдності з вихованням високих моральних почуттів до батьків та інших дорослих людей. І якщо батьки хочуть, щоб їхні діти стали справжніми людьми, вони повинні забути про легке безтурботне дитинство для них. «Життя тисячу разів переконувало мене в тому, що справжнє щастя дістається тому, хто починає своє трудове життя одночасно з початком навчання у школі. Не гра в працю, а саме справжнє трудове життя» [5, 373].

Отже, нині залишається актуальними визначені В. О. Сухомлинським принципи трудового виховання, які ґрунтуються на загально-дидактичних принципах та спираються на продуктивну працю дітей.

Бібліографія

  1. Наумов Н. Д. Философско-педагогические идеи В. А. Сухомлинского и их развитие во второй половине ХХ столетия / Н. Д. Наумов // Русский учитель. – 2004. – С. 13 – 15.

  2. Родчанин Е. Г. Об идеалах В. А. Сухомлинского / Е. Г. Родчанин, И. А. Зязюн. – М., Издательство: Педагогика, 1991. – 51 с.

  3. Сухомлинський В. О. Гармонія трьох начал / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори: в 5 т. – К., Видавництво: Рад.шк., 1976. – Т. 5. – 10 с.

  4. Сухомлинский В. А. Мудрость родитель ской любви / В. А. Сухомлинский – М., Издательство: Молодая Гвардия, 1988. – 304 с.

  5. Сухомлинский В. А. Нравственныйидеал молодого поколения / В. А. Сухомлинский. – М., Издательство: АПН РСФСР, 1963. – 72 с.

  6. Сухомлинський В. О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / В. О. Сухомлинський // Історія педагогіки в Росії. – М., Видавництво: Просвітництво, 1999. – 373 с.

  7. Ткаченко Г. М. Виховання школярів засобами слова у творчій спадщині В. О. Сухомлинського: Дис. канд. пед. наук: 13.00.01. – К., 1999. – 197 –198 с.