ВПРОВАДЖЕННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО У ПРАКТИЧНУ ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

Юлія Жидченко
(магістрантка 1 курсу Навчально-наукового інституту педагогіки і психології кафедри дошкільної і початкової освіти)
Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка
м. Суми

Науковий керівник – канд. пед. наук, доцент О.В. Шаповалова

Анотація. В статті розкрито педагогічні ідеї В.О.Сухомлинського, які впливають на розвиток сучасної дошкільної освіти. Охарактеризовано гуманістичні погляди, що вже стали органічною складовою розвитку дошкільної освіти й педагогічної науки в Україні.

Ключові слова: практична діяльність, заклади дошкільної освіти, педагогічні ідеї, гуманістична педагогіка.

Постановка проблеми. ХХІ століття висуває нові вимоги перед людством, ставлячи завдання кардинальної трансформації усіх сфер життєдіяльності людини. Інноваційний розвиток освіти відбувається шляхом реалізації принципу дитиноцентризму, як відбиття нових тенденцій у динаміці сучасного світу, де вдосконалення людини стає показником прогресу. Головна мета – забезпечення умов для перетворення дитини на суб’єкт навчання, що зацікавлений саме у зміні та здатний до цього.

Отже, йдеться про особистісний підхід до організації навчання з урахування унікальності кожної дитини. Однозначно процес зміни освітніх орієнтацій непростий. Відродження найвищих цінностей – духовних і моральних, їх переоцінка, здійснюється повільно й непросто, але освітній процес, хоч повільно, та не обернено оновлюється в бік духовності і гуманітаризації, в бік пошуку систем з розвитку особистості дитини, сприянню, становленню, розвитку, вихованню в дитини шляхетної людини шляхом розкриття її особистісних якостей.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. До вивчення педагогічної концепції педагогановатора звертається багато сучасних та вітчизняних дослідників, зокрема В.Антонець, О. Сухомлинська, C.Білецька, Г. Біушкін, М.Богуславський, А.Гранкін, Н.Карпова, В. Ликова, М.Мухін, С.Соловейчик, Л. Подольна, І. Старцева, Г. Туюкіна, Т. Челпаченко та ін. У їхніх наукових роботах розглянуті гуманістичні ідеї вченого, його методологічні принципи виховання дітей різних вікових груп; питання, пов'язані зі співвідношенням особистого і громадського в дитячому колективі.

Мета статті –полягає у вивченні досвіду використання спадщини В.О.Сухомлинського у навчально-виховному процесі сучасного закладу дошкільної освіти.

Виклад основного матеріалу. В.О.Сухомлинський одним з перших у радянській педагогіці свого часу став розробляти гуманістичні традиції вітчизняної та світової педагогічної думки. У роботі «Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості» він писав: «Кожна людина вже в роки дитинства й особливо в отроцтві й ранній юності повинна осягти щастя повноти свого духовного життя, радість праці та творчості» [2]. Сухомлинський увійшов в історію української педагогіки, як педагог-гуманіст, творець педагогічної системи, в центрі якої перебуває дитина, як унікальна особистість. Діяльність Павлиської школи тих часів – приклад цілісної системи гуманізації. Сухомлинський стверджував, що завдання педагога – не лише навчити дитину, а і організувати умови для її морального, інтелектуального, емоційного та фізичного розвитку. Він писав: «Ми маємо справу з найскладнішим, неоціненним, найдорожчим, що є в світі, – з людиною. Від нас, нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її життя, здоров’я, розум, характер, воля, громадянське й інтелектуальне обличчя, її місце і роль у житті, її щастя».

Суть гуманної педагогіки – турбота і турботливість за долю кожної дитини, а від так і долю всього людства. Заміна навчально-дисциплінарної моделі спілкування з людьми на особистісну орієнтовану в системі дошкільного виховання обговорюється і власне впроваджується в життя закладу дошкільної освіти вже двадцять років, проте і сьогодні ми залишаємося ніби як на підході до реалізації цієї надважливої проблеми. Усвідомлення потреби запровадження особистісно-орієнтованої моделі освіти визнає дитину головною діючою фігурою всього освітнього процесу.

Зважаючи на це, можна зробити висновок, що педагогічна громадськість була недостатньо знайома з дивовижним світом українського просвітителя В.О.Сухомлинського, якого на міжнародній конференції в м. Салоніки (Греція, 1993 р.) назвали Сократом і Песталоцці наших часів.

У творчості В.О.Сухомлинського широко представлені проблеми проектування і розвитку особистості, ефективного використання народної педагогіки, удосконалення розумового виховання, формування моральної і естетичної культури, піднесення ефективності трудового виховання, зміцнення співдружності школи, сім’ї і громадськості, формування психолого-педагогічної культури педагога. Читаючи твори В.О.Сухомлинського неважко помітити, якими сучасними й актуальними є нині ідеї, думки, досвід видатного педагога, набувши нового звучання в умовах реформування освіти незалежної України. І не випадково з роками не згасає, а навпаки, зростає інтерес до педагогічної спадщини Василя Олександровича.

Поради і досвід В.О.Сухомлинського живуть і творчо розвиваються в умовах діяльності сучасного дошкільного закладу. Його оригінальна система навчання молодших дітей засобами природи – «школа радості» переконливо довела, що В.О.Сухомлинський не лише продовжив, а в нових умовах, з новою силою, доповнив і розвинув дошкільну педагогіку. Василь Олександрович розглядав природу як ефективний засіб морального, фізичного, естетичного, трудового і, особливо, розумового виховання, вбачав у ній вічне джерело збагачення дитячого розуму і почуттів. Учений писав: «Пізнання природи, оволодіння знаннями про неї заховує в собі, по моєму, ще не використані досі можливості для того, щоб знання формували позиції людини – соціально-політичні, моральні, естетичні, а ці позиції, по суті, і є світоглядом у дії»[3].

На озброєнні у педагогів закладів дошкільної освіти є ідеї і практичні настанови В.О.Сухомлинського про використання казки в роботі з дітьми як засобу розумового, морального, етичного виховання дітей. У багатій педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського вихователі і методисти знаходять цінні рекомендації щодо громадянського виховання дітей засобами образотворчого мистецтва. Кожна дитина – художник, вважав Василь Олександрович. Педагоги розвивають творчу уяву дошкільнят, вчать їх фантазувати, передавати на папері багатогранну красу природи. Спілкування з природою сприяє формуванню у дошкільнят високих моральних якостей: любові і бережливого ставлення до того, що їх оточує, бажання робити його ще красивішим, вчить робити добро[5].

Василь Олександрович розглядав виховний процес не як абстрактний, що складається лише зі словесних настанов, а як дійове вправляння дітей у добрих вчинках. «Здоров’я, здоров’я і ще раз здоров’я»– так починається одна зі сторінок славетної праці Сухомлинського «Серце віддаю дітям». Виняткову роль відводив В.О.Сухомлинський природі у зміцненні здоров’я, загартуванні дитячого організму. Ходіння босоніж, дихання свіжим повітрям, простір і безмежна краса природного оточення якнайкраще впливають на емоційний стан дитини, її самопочування, виховують характер. Гасло, яке стало головним: «…Турбота про здоров’я – це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили» [4].

Новою в теорії Сухомлинського, що викликала широкий відгук, була ідея зближення школи та родини, як він це називав, «співдружність родини та школи». У статті «Слово до батьків» автор пропагував ідею повернення педагогічної відповідальності в родину. Підготовку дітей до шкільного навчання слід проводити з обов’язковим урахуванням настанов В.О.Сухомлинського про необхідність спиратися на індивідуальні особливості фізичного розвитку, сприймання, мислення і розумової діяльності кожної дитини.

Щоб добре вивчити дітей, треба знати сім’ю, вказував Василь Олександрович. Він вважав, що основи людської особистості, її духовне багатство закладаються в сімейному оточенні. Під керівництвом своїх рідних діти пізнають навколишній світ, засвоюють моральні норми співжиття. Ось чому так багато уваги і в теорії, і в практиці, педагог-новатор приділяв питанням підготовки батьків до здійснення важливих виховних функцій. Педагог писав: «Моральна риса гарних батьків, що передається дітям без жодних зусиль, – душевна доброта матері і батька, їхнє бажання і вміння робити людям добро. У гарних сім’ях – добро і злагода, взаємна повага, любов і поступливість батьків є головною силою виховного впливу, але діти підозрюють, що їх виховує саме те, що у сім’ї усе добре»[1].

Висновки і перспективи подальших розвідок. Отже, підсумовуючи зазначене, можна констатувати, що гуманістична педагогіка В.Сухомлинського є особистісно-орієнтованою, базується на дитиноцентризмі, за якого дитина – людина розглядається як найвища цінність. Вона має бути оточена добром, ласкою, повагою, мудрою любов’ю; мати право на власну думку і власну помилку, відчути її наслідки і зробити певні висновки; бути активним учасником педагогічного процесу, що в результаті сприятиме виробленню гуманних поглядів на життя та дотриманню гуманістичних принципів у життєвих контактах з оточенням.

Бібліографія

1.Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори в 5-ти томах. – Т.1, К.: Рад. шк.– 1976.

2.Сухомлинський В.О. Слово до батьків //Вибрані твори у 5-ти томах. – Т.5, К.: Рад. шк.. – 1976.– С. 500.

3.Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори у 5-ти томах. . – Т.3.– К.: Рад. шк. – 1976.– С. 53.

4.Корецька Л. Світ, у якому завжди сонячно//Дитячий садок–2008.№ 35.

5.Тарапака. Н. Перетворити навчання на творчість і відкриття // Дитячий садок. – 2008. - № 35.