ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ (З ДОСВІДУ РОБОТИ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО)
Вікторія Березняк
(магістрант IIкурс, факультет педагогіки та психології)
Центральноукраїнський державний педагогічний університет ім. В.Винниченка,
місто Кропивницький
Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент Прибора Тетяна Олександрівна
У статті досліджується досвід роботи педагогічної діяльностіВ.О.Сухомлинського на формування життєвої компетентності молодших школярів у сучасному освітньому процесі.
Ключові слова: компетентісний підхід в освітньому процесі, соціальна компетентність молодшого школяра, життєва компетентність.
Постановка проблеми. У сучасних реаліях розвитку суспільства, що зумовлюється державними вимогами реформування освіти в Україні, перед навчальними закладами стоїть багато завдань, зокрема–формування життєвої компетентності учня, здатного творчо мислити, розвивати здібності та обдарування, збагачувати інтелектуальний потенціал, духовність та культуру, а вимоги до змісту й організації навчання та виховання, що постійно зростають,вимагають упровадження ефективних педагогічних підходів.
Вирішення цих завдань можливе за умови реалізації в освітній практиці вимог принципу індивідуалізації та диференціації навчання, на чому наголошував відомий педагог-новатор, письменник та публіцист, гуманіст – Василь Олександрович Сухомлинський, досвід якого, як і народна педагогіка, не втрачає актуальності і на сьогодні. Значення його педагогічної спадщини для формування сучасної школи важко переоцінити.
Досліджуючи творчу спадщину В. Сухомлинського, і зокрема методи та форми організації навчання молодших школярів, зауважимо, щовидатний педагог для забезпечення формування особистості дитини, відповідальної за своє існування у світі,звертався до природи. В. Сухомлинський впровадив різніорганізаційні форми навчання, які не обмежувалисьуроком. «Можливо, все те, що приходить до розуму і серцядитини з книжок, з підручника, з уроку, саме й приходить лише тому, щопоряд з книжкою –навколишнійсвіт» [4, 421]. Зокрема у працях «Народження громадянина», «Духовний світ школяра», «Як виховати справжню людину» на перший план виходить проблемавихованняЛюдини через формування екологічної культури (І. Бабин), уроки мислення, як засіб формування творчих здібностей молодших школярів (Г. Бондаренко), застосуванняказок для пробудження почуттів дитини (Л. Нестеренко і Л. Пироженко).Ці настанови, що розкривають зміст і методику роботи з виховання дітей, подаються у вигляді правил, законів («Чотирнадцять Законів дружби», «Десять не можна», «Дев’ять негідних речей»), які й складають абетку моральної культури. «Століття математики, ви чуєте на кожному кроці, вік електроніки, вік космосу ...Всі ці вирази не відображають суть того, що відбувається в наш час. Світ вступає в епоху людини. Людина це те, що важливіше за все», – писав В. Сухомлинський [5, 7-148].
Всі ми знаємо, що саме в дитинстві формується світогляд людини, закладаються основи її інтелекту, комунікативних навичок, соціальної компетентності. Тому ціллю сучасної освіти ставиться людина з високою внутрішньою культурою, яка потребуватиме постійного вдосконалення своїх творчих здібностей. За роки навчання в початковій школі учні мають набути власного досвіду культури спілкування і співпраці у різних видах навчальної діяльності, самовираження у творчих видах завдань.
Оскільки основною метою початкової загальної освіти є всебічний розвиток та виховання особистості через формування в учнів бажання і вміння вчитися, формування повноцінних мовленнєвих, читацьких, обчислювальних умінь і навичок, умінь і навичок здорового способу життя, то метою статті є визначення можливості застосування педагогічних ідей В. Сухомлинського у процесі формування життєвої компетентності молодших школярів.
Основоположними ідеями педагогічної спадщини В. Сухомлинського, що лягають в основу формування життєвої компетентності особистості (зокрема молодших школярів) є:любов до дитини; розвиток творчих сил кожної особистості в умовах колективної співдружності на основі цінностей, інтересів, потреб; формування у дітей «культури бажань» і «культури потреб»,«радості пізнання»; звернення до внутрішнього світу дитини; виховання через розум, серце, руки дитини; мудрість педагогічної і батьківської любові, можливості колективу; всебічний розвиток особистості кожної дитини; теорія виховання справжньої людини; система підготовки до сімейного життя; традиції, свята, культи у вихованні; система вимог і порад педагогам; демократизації структури управління навчально-виховним процесом у школі [6, 149-410].
Сучасність підтверджує, що спадщина великого педагога належить до тих здобутків вітчизняної та всесвітньої педагогічної науки і практики, які є дійсно невичерпними, а його гуманістичні переконання є ідеями майбутнього. Педагогіка В. Сухомлинського глибоко гуманістична, оскільки займає провідне місце у вихованні загальнолюдських моральних цінностей.Основою формування життєвої компетенції є справжнє навчання, яке полягає віндивідуально-творчому розвитку кожної дитини.
Сучасні українські вчені, серед яких С. Демченко, Н. Завіниченко, С. Козак, А. Онкович, Л. Сохань, акцентують увагу на провідних аспектах формування життєвої компетентності учня: виховання громадянина, патріота, творця; спроможність особистості регулювати своє життя, діяльність відповідно гуманістичним ідеалам, які виробив наш народ у ході історичного розвитку.
Орієнтуючись на світові стандарти загальної середньої освіти,наразі узято курс на гуманізацію і демократизацію, на формування особистості як найвищої цінності суспільства, на її соціалізацію. На міжнародному рівні досі триває дискусія навколо того, як дати людині належні знання, вміння та компетентності для забезпечення її гармонійної взаємодії з технологічним суспільством, що швидко розвивається.Формування життєвої компетентності учнів найактуальніша проблема сучасної школи.
Компетентнісний підхід покликаний подолати прірву між освітою та вимогами життя. Формування життєвих стратегій, адекватних новій соціальній ситуації, зумовлює необхідність розробки системи розвитку життєвої та соціальної компетентності, яка б включала:знання, необхідні для здійснення соціальних технологій; цінностей, які скеровують використання знань та вмінь; вміння знаходити способи реалізації знань, вільно та свідомо самовизначатись як у внутрішньому духовному досвіді, так і у зовнішній соціальній дійсності; здійснювати поставлені цілі в рамках закону, моралі, культури; відповідності поведінки та діяльності особистості вимогам, які висувають до особистості держава, соціум, родина, фах тощо[1, 174].
Особистість, у якої сформована життєва компетентність, здатна: приймати адекватні рішення; володіти емоційним інтелектом, долати власну невпевненість; розуміти найбільш ефективні шляхи досягнення мети; правильно сприймати бажання, сподівання, вимоги інших людей, враховуючи їхні права; добре орієнтуватися та керувати окремими обставинами та часом, зважаючи на інтереси інших людей; усвідомлювати, що життєва компетентність передбачає повагу прав і обов’язків інших. При цьому передбачається достатній рівень вміння будувати партнерські стосунки, рівень конформності для того, щоб не йти всупереч вимогам суспільства,здатність до компромісу, кооперації.
Висновки. Вік молодших школярів – це період формування почуттів і моральної поведінки. «Утвердити в кожній дитині доброту, сердечність, чуйність до всього живого й красивого, – елементарна азбучна істина шкільного виховання, з цієї істини починається школа», –писав В. Сухомлинський[6, 237]. Особливого значення педагог надавав виховному середовищу в процесі виховання особистості, а головними напрямамисвоєї діяльності вбачав розвиток молодшого школяра у напрямку тріади – серце, розум, праця. Він над цією проблемою працював все своє життя, створюючи численні педагогічні літературні твори.
Педагогічна концепція В.Сухомлинського сповнена не лише пошуками у минулому,вона містить актуальність сьогодення, й те, що житиме й прогресуватиме у майбутньому. Це – неоціненний вклад ідей в удосконалення теорії та методології формування й розвитку життєвої компетентності молодших школярів.
Бібліографія
1. Бахтеева С.С. Формированиесоциальнойкомпетентности в процессеобученияиностранномуязыку в ВУЗе экономическогопрофиля / Бахтеева С. С. – Дис… канд. пед. наук – Казань, 2001. – 174 с.
2. Державний стандарт загальної середньої освіти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 р. № 1717. – Освіта України. Нормативно-правові документи. – Л.: Міленіум. – С. 117–118.
3. Державний стандарт початкової загальної освіти. – Освіта України. Нормативно-правові документи. – Л.: Міленіум, 2005. – С. 163–213.
4. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві / Сухомлинський В.О. // Вибрані твори. У 5 т. – Т. 2. – К.: Рад. школа, 1976. – С. 419–654.
5. Сухомлинський В.О. Формування комуністичних переконань молодого покоління / Сухомлинський В.О. // Вибрані твори. У 5 т. Т.2. – К. : Рад. школа, 1976. – С. 7–148.
6. Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину / Сухомлинський В.О. // Вибрані твори. У 5 т. – Т.2. – К.: Рад. школа, 1976. – С. 149–416.