Великі Андріївські вечорниці на факультеті історії та права КДПУ.
Що таке Україна?
За віконцем – калина,
Тиха казка бабусі,
Ніжна пісня матусі,
Дужі руки у тата,
Під тополями хата,
Під вербою криниця,
Золотиста пшениця,
Серед лугу лелека
і діброва далека.
Обійдіть весь світ безмірний
І скажіть, в якій країні
Так зберігся скарб безцінний,
Як у нас, на Україні?
З давніх-давен Україна славиться величними традиційними святами й обрядами. Кожен, хто не черствіє душею, хто сповнений любові, доброти до української спадщини, повертається до традицій свого народу.
Одним зі свят, яке відзначали наші батьки, діди, прадіди, було велике зимове свято, особливо важливе для молоді – день Андрія. 13 грудня вважається днем пам’яті мученицької смерті одного з 12-ти апостолів Христових – Андрія Первозванного. Це свято відзначається ввечері проти тринадцятого грудня. Саме тоді, за українським звичаєм, молодь збиралася в одній хаті на Великих Вечорницях і влаштовувала там усілякі дійства.
На факультеті історії та права Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка щорічно проводиться це чудове свято. От і цього року в приміщені університетської їдальні студенти та викладачі на чолі з деканом факультету Філоретовою Л.М. та заступниками декана Біденко Н.І. та Вівсяної І.А. святкували Андрія.
Всі присутні на вечорницях були вбрані в українські національні костюми: вишиті сорочки та пояси, дівчата ще й зі стрічками у волоссі та хустками на плечах. Студенти мали змогу здійснити подорож в минуле та відчути себе безпосередніми учасниками дійства. Вечорниці розпочалися з вистави, яка розповідала про свято. З давніх-давен у ніч на Андрія дівчата ворожать. Може, не зовсім щиро, та все ж десь там, глибоко в душі, і наші дівчата вірили, що Андрієва ніч допоможе їм пізнати свою долю – дізнатися, чи вийдуть заміж, а чи доведеться знову дівувати цілий рік. Цікавими були конкурси, змагання, відгадування загадок.
Далі почалися забави, пов’язані із кусанням Калити. Обрали пана калитинського, який тримав кінець стрічки, прив’язаної до Калити і перекинутої через рогач. Головне завдання калитинського – будь-що розсмішити гостя. Тим більше, що студенти допомагали йому в цьому, задаючи кумедні загадки, кидаючи дотепи. А вкусити калиту не так просто! Вартовий несподівано смикає за мотузок – і Калита летить вгору! Вважається, що той, хто все-таки примудрився вкусити Калиту, цього року обов’язково одружиться. Після розваг всі були запрошені до святкового столу з варениками та узваром, пирогом та гостинцями. Настрій в усіх був дуже веселим, дружнім, родинним. А завершився вечір дискотекою.
Напевне, тепер кожен з нас може з впевненістю та гордістю сказати, що воістину нашому козацькому роду нема переводу!
