ВИКОРИСТАННЯ ЕЙДЕТИКИ У ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО

МАРИНА БОРЩ
(студентка 5 курсу
Інституту післядипломної освіти
Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди
Харків)

Перед сучасним суспільством стоїть завдання підготовки інтелектуально розвиненої людини, яка спроможна вирішувати складні проблеми. Бурхливий розвиток науки і техніки потребує швидкого впровадження отриманих результатів у навчальні процеси школи. Як наслідок, програми предметів та їхній обсяг швидко зростають. Це, у свою чергу, супроводжується труднощами у засвоєнні програмного матеріалу. Таким чином, нині існує суперечність між зростаючим обсягом знань, які потрібно засвоїти й обмеженими можливостями пам’яті дитини. Одним із шляхів її усунення є розвиток образної пам’яті, образного мислення та уяви. Тому сучасна психолого-педагогічна наука звертає увагу на ейдетику (наука про образну пам’ять), можливості якої успішно використовуються у світовій практиці для кращого запам’ятання дітьми навчальної інформації.

Сьогодні ця ігрова методика популярна серед тих, хто прагне неформально ставитися до процесів пізнання навчання. Завдяки розвиткові образної уяви та яскравої фантазії ейдетика допомагає використовувати ті виняткові можливості, «резерви», які є у кожного з нас.

Вивченням ейдетики та розробкою авторських підходів за вивчення проблеми займалися О. Пащенко, В. Тирських, О. Серікова, О. Кушнір та інш.

Вперше методи запам’ятовування розділив на мнемотехнічні та ейдетичні (грец. “Eidos” – образ) відомий учений-психолог А. Лурія. Однак те, що пам’ять людини тісно пов’язана з її уявою та уявленнями – «ейдосами», було відомо ще древнім грекам.

Використання творчих ігор для розвитку особистості займалися Д. Менжерицька, Є. Мінський, Б. Нікітін, В. Петрусенський, А. Тютюношків, С. Шмаков та інш.

Мета статті полягає у досліджені використання ейдетики В. Сухомлинським у навчанні грамоти, розкритті унікальності його методики.

Термін «ейдетика» вперше був використаний науковцем І. Матюгіним. Ним запропонована методика розвитку пам’яті та система навчально-ігрових завдань. Адже гра – це основний вид діяльності дітей.Він запропонував використовувати весь спектр уявлень і фантазій: зорових, рухових, тактильних, нюхових та смакових. Методика отримала назву «Школа ейдетики». Сьогодні ця ігрова методика вважається інноваційною. Однак уважне вивчення педагогічної спадщини В. Сухомлинського свідчить, що ще в середині ХХ ст. він успішно використовував прийоми ейдетики в практиці підготовки дітей до навчання читати й писати.

Ейдетика – це не тільки розвиток уваги, уяви, пам’яті, різних видів мислення, а й спосіб подачі навчального матеріалу. Адже ейдетика розмовляє з дітьми їхньою мовою. Вона залучає всі аналізатори дитини, подає нове через добре знайомі дітям образи[1, 16].

Відповідно ейдетизм «психологічна здатність відтворювати надзвичайно яскравий наочний образ предмета через тривалий час після припинення його дії на органи чуття» [6, 232].

Метод ейдетики побудований на простому принципі: Уява + позитивні емоції = максимально засвоєна інформація.

Використовуючи невичерпну дитячу уяву, ми допомагаємо дітям швидко і надовго засвоювати знання. Дана методика дозволяє розвивати асоціативно-образну пам’ять дітей, мову, спостережливість, скоротити час навчання. Заняття з дитиною проводяться вони у формі гри, тому дітям цікаво, вони не стомлюються і швидко засвоюють потрібну інформацію. Отримана інформація надовго залишатиметься в пам’яті і легко знаходиться в потрібний момент.

Ейдотехніка допомагає вирішити такі основні навчальні та виховні завдання: розширює творчі можливості дитини завдяки гармонійної роботи лівої (логіка) і правої (творчість, образне мислення) півкуль головного мозку; формує вміння дітей ефективно і самостійно вчитися; підвищує самооцінку дитини завдяки результативності у навчанні, створюючи психологічний комфорт; організовує увагу та допомагає сформувати навички до усвідомленої уяви [2, 20].

Використовуючи методи ейдетики, створюється психологічна ситуація успіху, покращується нейродинаміка мозку дітей, відбувається корекція дефектів центральної нервової системи та поведінки дітей. Методика «ейдосу» є системою спеціально розроблених завдань, вправ, термінів, розвиваючих ігор, що подаються в певній послідовності. За допомогою методів ейдетики можна навчати дітей запам’ятовувати казки, оповідання, вірші, назви картин та їх авторів, ряд цифр і слів.

В. Сухомлинський вважав, що за допомогою яскравої дитячої уяви можна швидко і надовго запам’ятати інформацію, а головне навчання засноване на грі і фантазії, зовсім не обтяжує дитину, навпаки – переключає її на діяльність. До того ж, застосовуючи методи ейдетики, підключаються інші відчуття: слухові, тактильні, рухові, нюхові і навіть смакові.

Педагог активно використовував ейдетику для навчання дітей грамоти, вважаючи, що воно не можливе без запам’ятання дитиною всіх літер алфавіту рідної мови. «Я бачив, як на уроці дитина напружує зусилля, щоб розпізнати літери, як ці літери скачуть у неї перед очима, зливаються у візерунок, у якому неможливо розібратися» – згадував освітянин [7, 77].

За переконанням видатного педагога, «процес навчання письма й читання буде легким, якщо грамота стане для дітей яскравою, захоплюючою частиною життя, сповненою яскравими образами, звуками, мелодіями. Те, що дитина повинна запам’ятати, насамперед має бути цікавим. Навчання грамоти треба тісно пов’язувати з малюванням.

Василь Сухомлинський реалізовував свої ідеї у створеній ним, поряд із звичайною школою, «Школі радості». Основний вид діяльності у ній – споглядання голубого неба, саду, села, сонця, а ще – малювання.

«Для більшості малюків літери – це малюнки. І кожний малюнок щось нагадує. Що ж? Стеблинку трави. Зігнув стеблинку – і вийшов малюнок Л. Склав 2 стеблинки – ось вам і новий малюнок – У. Діти підписують малюнки словом луг. Потім ми читаємо це слово. Чутливість до музики природи допомагає дітям відчути звучання слова. Запам’ятовується начертання кожної літери, діти вкладають у кожний малюнок живе звучання, і літера легко запам’ятовується. Малюнок слова сприймається як щось ціле, слово читається– це читання не є результатом тривалих вправ за звуковим аналізом і синтезом, а свідомим відтворенням звукового, музичного образу, що відповідає зоровому образу, щойно намальованому дітьми. За такої єдності зорового і звукового сприймання, пройнятого багатством емоційних відтінків, що вкладені і в зоровий образ, і в музичне звучання слова, – одночасно запам’ятовується і літера, і маленьке слово» У цьому ж методичному контексті з’явився всесвітньо відомий вислів українського педагога «світ у краплинці роси». «Ми приходимо вранці до шкільного саду, зустрічаємо сонце. Трава на галявині, листя на деревах, грона винограду, жовті груші й сизі сливи – все це обсипано краплинами роси. В кожній краплині горить сонячна іскорка. Потім ми дивимося на крапельки роси, що виблискують на квітах айстр, настурцій, канн, троянд. Я малюю стеблинку трави, квітку настурції, сонце і крапельку роси з палаючими іскорками. Діти теж малюють. Під картинками ставимо підпис: «Роса». Ці літери нагадують дітям сонце, крапельки роси. Читаємо літери-малюнки. Кожна дитина по-своєму малює літери, передаючи в намальованому свої уявлення про навколишній світ. От Сергійко говорить своїм товаришам:

- Це крапелька роси висить на стеблині трави - так він уявляє літеру Р. – Скоро вона скотиться на землю. Ця крапелька чекає – не дочекається сонця – такою хлопчик бачить літеру О. А в цій крапельці уже горить сонячна іскорка: – Сергійко ще раз обводить олівцем контури літери С».

Далі вчитель пропонує кожній дитині намалювати стеблинку трави з крапелькою роси у великому альбомі і підписати свої малюнки словом роса.

Однак, зазначає вчений, «це легко сказати: діти намалювали і підписали. Для них і малюнок, і підпис – цілий світ образів, звуків, кольорів, почуттів. Кожна літера в свідомості дитини пов’язується з наочними образами, тому легко запам’ятовується і все слово, і кожна літера» » [7, 78].

У середині ХХ століття, не претендуючи на створення власного методу, В. Сухомлинський не замислювався над його науковим обґрунтуванням й був далекий від думки, що може якоюсь мірою замінити методи навчання грамоти, перевірені десятиліттями. «Це творчість, що народилася серед полів і лугів, у затінку дібров і під палючим степовим вітром, на зорі літнього дня і в зимові присмерки» [7, 78].

«Анахронізм? Руссоїзм? Пастораль у дусі ХУІІІ століття? Притримаємо скептичні посмішки, попереджував з приводу описаної методики ще у 1969 році відомій російський педагог С. Соловейчик, – як би вісімнадцяте століття Сухомлинського не обернулося двадцять першим. Бо Сухомлинський, навчаючи, вторгнувся в святая святих педагогіки, куди дуже й дуже багато вчителів ризикують зазирнути, …  – галузь емоцій, почуттів, неусвідомленого» [5].

На жаль, ідеї В. Сухомлинського не знайшли великої кількості прибічників серед сучасників ні в науковій теорії навчання мови, ні в практичній діяльності класоводів. Та й сам В. Сухомлинський застерігав від спроб механічного запозичення його досвіду: «Навчання читання й письма за цим методом – творчість, а будь-яка творчість не терпить шаблону» [7, 81]. Частково вони реалізовані в складених українськими письменниками для дітей віршах, у змісті яких описано предмет, що нагадує букву (Ігор Січовик, Ганна Чубач, Людмила Савчук, Варвара Гринько та ін.), наприклад:

Грабельки лежать без ручки…
лиш з трьома зубцями,
це, напевно, буква «ща»,
віднесу до мами.   

В. Гринько

Як правило, тексти супроводжуються художніми ілюстраціями, асоціативними малюнками, що підсилюють образ літери й сприяють кращому запам’ятанню її форми. Однак далеко не всі практикують  використання цього дидактичного матеріалу. На жаль, не згадується цей досвід В. Сухомлинського й у працях українських учених-методистів.

Попри все, ейдетика знаходить все більшу кількість прихильників, і результатом нашого дослідження є добірка матеріалів, які можуть використовуватися в роботі з першокласниками і дошкільниками для кращого запам’ятання ними форм букв, серед них і розроблені за порадами В. Сухомлинського. У процесі педагогічної практики ми переконалися в ефективності такого дидактичного матеріалу.

Отже, не помічена, навіть критично сприйнята як не наукова методика навчання грамоти Василя Сухомлинського випередила час. Вісімнадцяте століття Сухомлинського обернулося двадцять першим.

БІБЛІОГРАФІЯ

  1. Пащенко О. Асоціативне мислення / О. Пащенко //Дошкільне виховання. – 2008. – №12. – С. 16–17.
  2. Пащенко О. Ейдетика в навчанні / О. Пащенко // Дошкільне виховання. – 2010. – №5. –С. 20–22.
  3. Пащенко О. Ейдетика для розвитку й навчання / О. Пащенко // Дошкільне виховання. –2010. – №10. – С. 16–18.
  4. Пащенко О. Ейдетика – що це? / О. Пащенко // Дошкільне виховання. – 2008. – №11 – С. 16–17.
  5. Соловейчик С. Учитель Сухомлинський и его новая книга/ С. Соловейчик // Комсомольская  правда. – 1969. – 18 сентября. – С. 3.
  6. Словник іншомовних слів / [за ред. О. С. Мельничука]. – Київ: Голов. ред. Укр. рад. енцикл, 1974. – 776 с.
  7. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Сухомлинський В. О. Вибрані твори в 5 т. – К.: Радянська школа, 1977. –Т.3. – С. 76–85.
  8. Яровий А. М. Про гносеологічну природу образного типу пізнання / А. М. Яровий // Мультверсум: Філософський альманах. – 2006. – № 56. – С. 26–28.