ПОГЛЯДИ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО НА ВПЛИВ МЕДІА ПРОСТОРУ НА ЯКІСТЬ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

ЛЮБОВ КОНОНОВА
(студентка 3 курсу факультету педагогіки та психології)
Кіровоградський державний педагогічний
університет імені Володимира Винниченка
Кіровоград
Науковий керівник – кандидат педагогічних наук, доцент Тетяна Прибора

Як педагогам, так і школярам доводиться постійно стикатися із зростаючим інформаційним потоком, відчувати значні труднощі, коли необхідно застосувати пошукові навички, самостійно критично оцінити отриману інформацію. Без медіаосвіти тут не обійтися, тому в наш час проблема медіа грамотності є досить актуальною.

Проблема медіаосвіти в контексті світового інформаційного простору є комплексною, її прямо чи опосередковано вивчали такі вітчизняні журналістикознавці, як В. Різун, М. Тимопик, В. Шкляр, І. Слісаренко та інш. Останнім часом проблемою переймаються і представники точних наук, зокрема вчені Л. Шульман і В. Пугач та їхні колеги з НАНУ, які активно пропагують у друкованих та електронних ЗМІ над ідеєю інтеграції української науки у світовий процес.

Мета статті: полягає у дослідженні поглядів В. Сухомлинського на вплив медіа простору на якість освітнього процесу.

У сучасних умовах розвитку суспільства комп’ютер став для дитини і «другом», і «помічником», і «вихователем», і «вчителем». Загальна інформатизація і доступний, високошвидкісний Інтернет зрівняв жителів великих міст і малих сіл у можливості отримати якісну освіту. Тим часом існує ряд аспектів при роботі з комп’ютером, а зокрема, з мережею Інтернет, що негативно впливають на фізичне, моральне, духовне здоров’я підростаючого покоління, що породжують проблеми в поведінці у психічно нестійких школярів та становлять загрозу для дітей.

У наш час в Україні дуже гостро постало питання медіаосвіти, адже саме від якості отримуваної інформації і залежить наше майбутнє, у тому числі й майбутнє нашої держави. Саме цій проблемі становлення та розвитку медіаосвіти в Україні як важливого складника розвитку інформаційного суспільства присвячена наша стаття.

Медіаосвіта (англ. media education) – напрям у педагогіці, спрямований на вивчення масовокомунікативної й інформаційної природи ЗМІ (преси, телебачення, радіо, кіно, відео тощо) та принципів їх використання для актуалізованого оволодіння основами знань.

Основні завдання медіаосвіти: підготувати нове покоління до життя в сучасних інформаційних умовах, до сприйняття різноманітної інформації, навчити людину протистояти впливові на психіку, оволодівати засобами спілкування на основі вербальних та невербальних форм комунікації за допомогою технічних засобів [1].

В Україні процес розвитку медіаграмотності лише набирає обертів. Сучасна педагогіка поступово відмовляється від повного педагогічного керування процесом навчання, де учень є «об’єктом» впливу, й повертається до системи стимулювання самостійної пізнавальної діяльності школярів, створення умов для їхньої творчості та співробітництва.

На користь запровадження медіаосвіти та перспектив використання медіа в освіті та вихованні як школярів, так і населення взагалі, свідчить й досвід радянської педагогіки. Видатний радянський педагог В. Сухомлинський у своїх працях вказував на небезпеку шкідливого впливу медіа, у своїх працях він зазначав наступне: « У наш час до школи приходять все нові й нові джерела знань: кіно, телевізор,технічні засоби навчання. Важко доводиться книжці змагатися з цікавішими і, можна сказати, простішими стежками пізнання та самопізнання, бо дивитись кінофільм – це передусім втіха, задоволення…» [4, 495].

І справді можна сказати, що перегляд будь якого фільму, чи то пізнавального чи то розвивального характеру, не принесе ніякої користі насамперед без попередньої мотивації до його перегляду, спонукання й роз’яснення вчителем, для чого саме діти передивлятимуться відео фрагмент, без обговорення та аналізування побаченого. Методично неправильне використання медіа засобів призводить до того, що діти не усвідомлюють навчальної спрямованості медіаосвіти, а сприймають її як розважальний аспект.

Василь Олександрович звертав на це особливу увагу. В статті «Могутній вихователь», він зазначав: «З тривогою доводиться спостерігати, як в окремих школах книжку витісняють кінофільм, телевізор, вона відходить на друге місце. Хоч і не дивно, але це так: великим лихом багатьох шкіл стає зараз без книжність…» [4, 495].

Він не наче зазирнув у майбутнє. Передрік появу значної кількості медіа ресурсів, їхню значимість у майбутньому та місце у навчально-виховному процесі. Те що медіа освіта полегшить навчання і зробить його більш доступним, але без методологічних розробок щодо її застосування, розуміння і значення, не можна говорити, про доцільність її використання.

При всіх перевагах інформаційно-комунікаційних технологій існує небезпека виникнення «псевдо інформаційної» технології навчання, коли робота з мультимедіа в межах різних дисциплін стає самоціллю, а не засобом досягнення навчальної мети.

Тому впровадження та застосування медіаосвіти має буди під наглядом МОН України. Однією з важливих умов запровадження медіаосвіти в Україні, є забезпечення готовності фахівців системи освіти до розв’язання медіаосвітніх проблем і суперечностей, що потребує перебудови звичних форм роботи, удосконалення змісту і форм підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, зорієнтованих на випереджувальне ознайомлення з медіаосвітніми інноваціями педагогічний загал [3].

Треба відзначити, що 20 травня 2010 р. постановою Президії Національної академії педагогічних наук України була схвалена Концепція впровадження медіа-освіти в Україні. Згідно цієї Концепції медіаосвітою вважається частина освітнього процесу, спрямована на формування в суспільстві медіа-культури, підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою мас-медіа, включаючи як традиційні (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і новітні (комп’ютерно опосередковане спілкування, Інтернет, мобільна телефонія) медіа з урахуванням розвитку інформаційно-комунікаційних технологій [2].

Тому початковим кроком є розробка та затвердження концепції впровадження медіаосвіти в навчальному закладі. Головною метою концепції є надання принципово нового підходу до модернізації школи, що передбачає виконання таких складових:

• інтеграція школи в єдиний інформаційно-освітній простір;

• забезпечення всебічної підготовки дітей і молоді до безпечної та ефективної взаємодії із сучасною системою медіа;

• формування у них медіаобізнаності, медіаграмотності і медіа-компетентності відповідно до їхніх вікових та індивідуальних особливостей.

Концепція розрахована на п’ятирічну перспективу і реалізується протягом трьох етапів:

І. Початковий, підготовчий етап (2012–2013 роки);

ІІ. Етап поступового укорінення шкільної медіа-освіти та стандартизації вимог (2013– 2015 роки);

ІІІ. Етап дальшого розвитку медіаосвіти (2015–2016 роки)

Отже, виникає об’єктивна необхідність нових освітніх ініціатив, які сприятимуть активному, критичному та вдумливому використанню медіа, інакше кажучи – розвитку медіаосвіти, яка повинна охоплювати дошкільників і школярів.

Рівень медіаграмотності учнів буде вищим за умови реалізації системи заходів на державному рівні та впровадження елементів медіаосвіти у процес підготовки майбутніх учителів початкових класів. Невід’ємною складовою інформаційної безпеки школярів є їхнє вміння адекватно сприймати й оцінювати інформацію, критично її осмислювати, ідентифікувати загрози на основі морально-етичних і культурних цінностей.

Бібліографія

  1. Задорожня Л. Медіаосвіта в нових горизонтах: історія становлення та розвитку (вітчизняний і зарубіжний досвід) [Електронний ресурс]: матеріали Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції «Медіаосвіта – пріоритетний напрям в освіті ХХІ століття: проблеми, досягнення і перспективи» / Л. Задорожня. – С. 4. – Режим доступу до статті: http://www.aup.com.ua/uploads/Zbirnuk_Harkiv.pdf. – Назва з екрану
  2. Концепція впровадження медіа освіти в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ispp.org.ua/news_44.htm. – Назва з екрану.
  3. Медіаосвіта – пріоритетний напрям в освіті ХХІ століття [Електронний ресурс]: підсумки Міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції м. Харків, 23 – 25 жовтня 2013 / В.  Іванов, Т. Іванова, Ю. Мірошниченко. – С. 36 – Режим доступу: http://www.aup.com.ua/uploads/Zbirnuk_Harkiv.pdf .– Назва з екрану.
  4. Сухомлинський В. О. Вибрані твори в п’яти томах / В. О. Сухомлинський. – К.: Радянська школа, 1977. – Т. 5. – 649 с. (495 с.)