ФОРМУВАННЯ ОКРЕМИХ КОМПЕТЕНЦІЙ ЗАГАЛЬНОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У СВІТЛІ ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Вікторія Моцна,
студентка 5 курсу факультету педагогіки та психології
Кіровоградського державного педагогічного університету
імені Володимира Винниченка
Науковий керівник – д. п. н., професор О. М. Ткаченко

Постановка проблеми. У процесі модернізації початкової освіти, запровадження в ній компетентнісного підходу відбувається перебудова навчального-виховного процесу, здійснюється його спрямування на особистісний розвиток молодших школярів, формування в них основних компетентностей, передбачених Державним стандартом та навчальними програмами для школи. Ці обставини актуалізують проблему реалізації компетентністного підходу в освіті. Реалізація вимог компетентнісного підходу передбачає формування у дітей ключових компетентностей, серед яких важливе місце посідає загальнокультурна компетентність.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивченням проблем компетентністного підходу займалися В. Байденко, О. Бермус, Н. Кузьміна, А. Хуторський та ін. Класифікації компетенцій та компетентностей, зокрема й ключових, розробляли Н. Бібік, О. Овчарук, О. Пометун, О. Савченко та інші вітчизняні вчені. Окреслили окремі аспекти формування загальнокультурної компетентності В. Городяненко, О. Карнищев, Я. Кодлюк, О. Штепа. Розглянули деякі особливості формування загальнокультурної компетентності у молодших школярів Л. Іванова, Н. Лисенко, О. Савченко. Питання плекання окремих компетенцій у процесі формування в молодших школярів загальнокультурної компетентності висвітлено у працях В. О. Сухомлинського. Цей аспект проблеми не знайшов належного висвітлення в науковій літературі, що й зумовило підготовку цієї статті.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Вивчити педагогічні ідеї В. О. Сухомлинського щодо формування у молодших школярів окремих компетенцій загальнокультурної компетентності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Аналіз наукової літератури засвідчує, що загальнокультурна компетентність – це здатність людини обирати шляхи і способи використання вільного часу, що культурно й духовно збагачують особистість; спроможність жити та взаємодіяти з іншими в умовах полікультурного суспільства, керуючись національними й загальнолюдськими духовними цінностями. Загальнокультурна компетентність стосується сфери розвитку культури особистості та суспільства в усіх її аспектах, що передбачає оволодіння вітчизняною та світовою культурною спадщиною, формування культури міжособистісних відносин на основах принципів толерантності, плюралізму, що дозволяє особистості аналізувати й оцінювати найважливіші досягнення національної, європейської та світової науки і культури, орієнтуватися в культурному та духовному контекстах сучасного українського суспільства, застосовувати засоби і технології інтеркультурної взаємодії; знати рідну й іноземні мови, застосовувати навички мовлення та мовленнєві норми.

Важливими компетенціями загальнокультурної компетентності є низка мовних умінь, здатність до творчої діяльності, розвиток і формування яких успішно відбувалось в учнів Павлиської школи. Тому для вивчення цієї проблеми ми звернулись до багатої педагогічної спадщини Василя Олександровича Сухомлинського.

"Творчість у прямому розумінні цього слова, – писав видатний педагог, – створення духовних і матеріальних цінностей високої суспільної значущості – є вершиною духовного життя людини, показником найвищого ступеня розвитку її інтелекту, почуттів, волі” [3,278]. Завдяки творчості, як зазначає В.О.Сухомлинський, збагачується емоційне життя, розкриваються задатки, здібності, нахили особи. Творча діяльність, яка відповідає прагненням і нахилам вихованця, сприяє тому, що в його моральному обличчі переважають позитивні якості і, що особливо важливо, особистими моральними зусиллями усуваються негативні.

Творчі здібності важливо розвивати в кожного учня. "У кожної людини, – пише Василь Олександрович у статті "Людина неповторна", – є задатки, обдаровання, талант до певного виду або кількох видів (галузей) діяльності" [5, 88]. Він повертається до цієї думки в різних працях і акцентує увагу на необхідності розвивати здібності і таланти всіх без винятку дітей, що прийшли до школи. В. О. Сухомлинський критикує тих вчителів, які залучають до творчості окремих дітей. Він пише: "Забуває наша педагогіка, що учень добру половину всіх років навчання в школі залишається насамперед дитиною. Втокмачуючи в голови дітям готові істини, узагальнення, висновки, учитель часом не дає їм можливості навіть наблизитися до джерела думки й живого слова, зв'язує крила мрії, фантазії, творчості. З живої, активної, діяльної істоти дитина іноді перетворюється ніби в запам'ятовуючий пристрій" [6, 67].

Розвиток творчих здібностей, на думку В. О. Сухомлинського, тісно пов'язаний з естетичним вихованням. Адже завданням естетичного виховання є навчити дитину бачити та цінувати красу, а також прищепити, виховати у дитини бажання творити цю красу власноруч. Таким чином, у формуванні креативності як здатності до творчості в молодших школярів особливе місце відводиться естетичному сприйманню та естетичній творчості, які тісно взаємопов’язані. Успіх естетичного виховання залежить від того, як дитина сприймає красу довкілля, навколишнього. З цього приводу В. О. Сухомлинський зазначав: "Кожна людина освоює і красу природи, і музичну мелодію, і слово. І це освоєння залежить від її активної діяльності, під якою ми розуміємо працю і творення, думку і почуття, які сприймають, створюють і оцінюють красу. Чим більше в природі предметів, олюднених емоційним сприйманням, пережитих як краса навколишнього світу, тим більше краси бачить людина навколо себе, тим більше хвилює, зворушує її краса – і створена іншими людьми, і первозданна, нерукотворна" [4, 378].

Молодший шкільний вік, як стверджують науковці, – це найсприятливіший період для розкриття творчих здібностей учнів, формування у них естетичних смаків, переконань засобами різних видів мистецтва. Багаторічний досвід В. О. Сухомлинського теж засвідчив вагомість років дитинства для опанування людиною рідної мови, азбуки музичної культури – здатності "сприймати, розуміти, відчувати, переживати красу мелодії". "Те, що упущено в дитинстві, дуже важко, майже неможливо надолужити в зрілі роки", – наголошує педагог [6, 63].

Василь Олександрович застерігає вчителів від нехтування виховним потенціалом природи та мистецтва, зокрема літератури, музики, образотворчого мистецтва. Сухомлинський з цього приводу пише: "Ми забуваємо, що працюємо з дітьми, для яких музика, природа, малювання, казка, гра має стати джерелом натхнення до творчої діяльності. Ми думаємо, що йдучи лише одним шляхом сухих знань нам вдасться створити високорозвинену та культурну людину, не розуміючи, що розвиток творчих сил нерозривно пов'язаний з розвитком розумових сил" [3, 280]. Залучення дітей до творчості в процесі навчання, на думку педагога, сприяє вкладанню в дитячі серця жаги знань.

Велике значення для естетичної творчості має сприйманням художніх творів різних видів мистецтва, зокрема літератури. "Багаторічний досвід, – наголошує В. О. Сухомлинський, – переконав нас, що літературними спробами – складанням віршів, оповідань, нарисів – у роки отроцтва і ранньої юності захоплюються ті, на кого в дитинстві великий вплив справила краса, передана словом у творах видатних письменників" [4, 378]. У здатності творити словом приховане велике багатство. Вміння володіти словом, а саме правильно висловлювати свої думки, почуття, переживання, повинно стати надбанням кожної культурної людини. Чим більш розвинене це вміння, тим вища естетична і загальна культура людини, тонші її почуття, глибші переживання, яскравіше естетичне сприймання нових художніх цінностей.

Сприймання творів різних видів мистецтва, прекрасного в навколишньому світі породжує в дитини бажання творити. "Переживання почуття насолоди від прекрасного – перше спонукання до творчості. Чим глибше пережив учень красу, відбиту в поетичному творі, тим більша в нього потреба передати в слові власну думку, почуття. Сприймання і творчість тут не тільки взаємозалежні, а й зливаються часто в єдиний процес естетичної оцінки: творчість починається, по суті, вже під час читання поетичного твору", – пише Василь Олександрович [4, 383].

Чільне місце у навчальному процесі, організованому Василем Олександровичем, займають уроки розвитку зв'язного мовлення, де діти вчаться творити словом на основі побаченого, почутого та пережитого. Чим більший життєвий досвід, багатство пережитого, тим більше дитині хочеться про це говорити, висловлювати свої враження та почуття. Основним джерелом для натхнення дошкільнят та молодших школярів є природа. Тому педагог радить роботу над літературними творами починати саме зі спілкування дитини з природою [4, 384].

Природа знаходить своє відображення в найцікавішому для дітей виді "поетичної творчості" – створенні казок [1, 181]. Казка, при умілому її використанні, має велику стимулюючу до творчості та фантазування властивість. Коли дитина захоплена живою казкою, казковим героєм, яскравими образами, вона вчиться мислити словами, у неї з'являється бажання говорити про пережите, свої почуття, у дитини народжується бажання стати одним із цих героїв казки, передати його характер, створити свою казку. Казка формує правильне уявлення про відносини між людьми, норми поведінки, розкриває красу та засуджує нехтування чеснотами. Все це накладає відбиток на формування естетичних почуттів учнів, без яких неможливе благородство душі, щира чуйність до людського нещастя, горя, страждань.

Поряд з казкою, чинне місце займає гра, яка так само супроводжує дитину з самого малечку і відіграє значну роль у розвитку творчих здібностей, розумових сил, естетичних смаків та моральних якостей. З приводу цього В. О. Сухомлинський зазначає: "Казка, гра, фантазія – животворне джерело дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень. Багаторічний досвід переконує, що естетичні, моральні та інтелектуальні почуття, які народжуються в душі дитини під враженням казкових образів, стимулюють потік думки, який пробуджує до активної діяльності мозок, зв'язує повнокровними нитками живі острівці мислення" [1, 176].

Могутнім засобом естетичного виховання є музика. Уміння слухати і розуміти музику – одна з елементарних ознак естетичної культури, без якої не можна уявити повноцінного виховання дитини. "Сфера дії музики, – пише Василь Олександрович, – починається там, де закінчується мова; те, що неможливо сказати людині словом, можна сказати музичною мелодією, бо музика передає безпосередньо настрої, переживання" [4, 382]. Уміння знаходити в музиці засіб вираження своїх почуттів, переживань є ознакою естетичної та загальної культури людини. "Створювати нові музичні твори можуть лише окремі люди, але розуміти мову музики, користуватися скарбами музики в духовному спілкуванні під силу всім", – вважає Сухомлинський [4, 385]. Музика в усіх її виявах є важливим засобом морального і розумового виховання дитини, вона є джерелом благородства серця та чистоти душі. З допомогою музики людина вчиться бачити красу в природі, моральних стосунках, праці. Музика пробуджує у людині уявлення про високе, величне, прекрасне не тільки у навколишньому світі, а й у самому собі.

Подібні функції у становленні творчої особистості виконує й образотворче мистецтво, яке віддзеркалює естетичні переживання дитини від сприйнятого виразного в природі: "Розвиваючи почуття краси природи, ми спонукаємо дітей передавати свої почуття у фарбах і лініях. Творчість починається там, де, зображаючи ліс, гори, степ, річку, дитина виражає свої почуття" [4, 384]. Коли дитина малює те, що її хвилює, захоплює або вражає, вона тим віддзеркалює естетичну оцінку навколишнього світу. У дитини, що в малюнку втілює красу, наповнена переживаннями прекрасного, пробуджується образне мислення, виникає бажання творити словом.

Якість розвитку творчих здібностей дітей у межах їх естетичного виховання залежить від професіоналізму вчителя. Так, щоб розкрити красу музичних творів та живопису перед учнями, самі вчителі повинні мати відповідну ґрунтовну підготовку в галузі естетичної культури, постійно поглиблювати свої знання у цій сфері. "В естетичному вихованні взагалі, і в музичному особливо, важливі психологічні настанови, якими вихователь керується, залучаючи дітей до світу прекрасного, – пише В. О. Сухомлинський. – Для мене головною була настанова на виховання здатності емоційно ставитися до краси і потреби у враженнях естетичного характеру. Важливу мети всієї системи виховання я бачив у тому, щоб школа навчила людину жити в світі прекрасного, щоб людина не могла жити без краси, щоб краса світу творила красу в ній самій" [7, 63].

Висновки і перспективи подальших розвідок проблеми. Тож, формування творчої особистості школяра, його розумовий, мовленнєвий розвиток у практиці В. О. Сухомлинського успішно здійснювалось у межах естетичного виховання. Чутливість, сприйнятливість до краси в дитячі роки незрівнянно глибші, ніж у більш пізні періоди розвитку особистості. Естетичне виховання нерозривно пов'язано з творчістю, яка у дитини є сферою духовного життя, в якому вони самостверджуються, самовиражаються, виявляють свою індивідуальну самобутність. Сприймання різних об’єктів природи – сприймання творів різних видів мистецтва – за діяння уяви, фантазії – гра – літературна творчість, створення казки – художня творчість – такі пункти творчого шляху має пройти дитина, щоб відбувався розвиток її креативності. Реалізація такого підходу у вихованні дитини забезпечить її розумовий, мовленнєвий розвиток, сприятиме самовдосконаленню, розвитку творчих здібностей, а отже – формуванню загальнокультурної компетентності молодших школярів.

Перспективами вивчення проблеми може бути узагальнення досвіду відомого педагога в застосуванні окремих видів мистецтва в процесі формування загальної культури молодших школярів.

Бібліографія

  1. Сухомлинський В. О. Виховання почуттів // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 томах. – Т. 3. – К.: Рад. школа, 1977. – С. 176-195.
  2. Сухомлинський В. О. Духовний світ школяра // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 томах. – Т. 1. – К.: Рад. школа, 1977. – С. 209-403.
  3. Сухомлинський В. О. Елементи творчості в діяльності молодшого школяра // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 томах. – Т. 1. – К.: Рад. школа, 1976. –С. 278-281.
  4. Сухомлинський В. О. Естетичне сприймання і естетична творчість // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 томах. – Т. 4. – К.: Рад. школа, 1977. – С. 377-385.
  5. Сухомлинський В. О. Людина неповторна // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 томах. – Т. 5. – К.: Рад. школа, 1977. – С. 80-96.
  6. Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 томах. – Т. 4. – К.: Рад. школа, 1977. – С. 7-393.
  7. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5 томах. – Т. 3. – К.: Рад. школа, 1977. –С. 7-283.