ВАСИЛЬ ОЛЕКСАНДРОВИЧ СУХОМЛИНСЬКИЙ ПРО ВИКОРИСТАННЯ ГРИ У ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ РОЗУМОВИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

24 вересня 2018 Останнє оновлення: 24 вересня 2018

Ірина Апілат

(магістранта 2 курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка,

м. Кропивницький

Науковий керівник: канд. пед. наук, доцент І. Г. Баранюк

Анотація. У статті розкрито особливості використання гри з метою розвитку розумових здібностей дітей молодшого шкільного віку; розглянуто деякі погляди В. О. Сухомлинського на використання гри в навчально-виховному процесі.

Ключові слова: розумовий розвиток, дидактична гра, вплив гри на розвиток розумових здібностей, навчальна гра.

Постановка проблеми. Найважливіше завдання сучасної освіти полягає у формуванні особистості, яка має високий рівень розумового розвитку, здатна ефективно засвоювати знання і застосовувати їх на практиці. У період активних перетворень у педагогіці, пошуку шляхів гуманізації виховно-освітньої роботи з дітьми та побудови нових моделей взаємодії дорослого і дитини, увагу вчених і практиків звернено до ігрової діяльності. Дослідження вітчизняних психологів (Леонтьєва А. Н., Ельконіна Д. Б.) показали, що розвиток дитини відбувається у всіх видах діяльності, але, перш за все, у грі.

Дитяча гра – це діяльність, спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності, в якій дитина відображає враження від їх пізнання. У вивченні даної проблеми особливо актуальності набувають теоретичні розробки і практичний досвід видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського, який виокремлював дидактичну гру як ефективний засіб розумового розвитку учнів початкових класів.

Аналіз досліджень. Використання дидактичної гри як засобу розвитку розумових здібностей дітей дошкільного віку сягає своїм корінням далеко в минуле. Так, традиція широкого використання дидактичних ігор з метою виховання та навчання дітей, що склалися в народній педагогіці, отримала свій розвиток в працях учених і в практичній діяльності багатьох педагогів минулого Ф. Фребеля, М. Монтессорі, Є. Тихеєвої, А. Сорокіна та ін. У радянській же педагогіці система дидактичних ігор була створена в 60-ті роки у зв'язку з розробкою теорії сенсорного виховання. Її авторами є відомі педагоги та психологи: Л. Венгер, А. Усова, В. Аванесова, А. Леонтьєва, Д. Ельконіна та ін. В останній час пошуки вчених (З. Богуславська, О. Дяченко, Н. Веракса, Е. Смирнова, А. Бондаренко, В. Рижук, Н. Короткова та ін.) йдуть у напрямку створення серії ігор для повноцінного розвитку дитячого інтелекту.

Мета статті. На основі вивчення науково-педагогічної спадщини В. Сухомлинського розкрити погляди педагога на особливості застосування гри у навчально-виховному процесі з метою розумового розвитку учнів початкової школи; обґрунтувати значення досвіду видатного педагога для сучасної освітньо-виховної практики.

Виклад основного матеріалу. Аналіз праць згаданих науковців дає змогу стверджувати, що розумовий розвиток – це ступінь розвитку в дитини пізнавальних процесів (відчуттів і сприймання, мислення та мовлення, пам'яті й уяви). Сформованість уміння міркувати, обґрунтовувати свої думки, виявляти інтерес до пізнання навколишнього середовища, здатність швидко і правильно розуміти те, що їй говорять, вибудовувати власні судження, користуватися поняттями й узагальненнями [2, 23].

На думку В. Сухомлинського, розумове виховання – це «надбання знань і формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, вироблення культури розумової праці, виховання інтересу й потреби в розумовій діяльності, у постійному збагаченні науковими знаннями, у застосуванні їх на практиці» [3, 258].

Розумове виховання відбувається в процесі надбання знань, але не зводиться лише до їх накопичення.

Найважливішим засобом розумового виховання є навчання, у процесі якого відбувається розумовий розвиток. «Як без азбуки людина не може читати, так без розумового розвитку, без гнучкої, живої думки неможливе розумове виховання» [3, 215].

У своїх працях Василь Олександрович показав, що успіх розумового виховання залежить від багатьох факторів: від інтелектуального багатства всього шкільного життя; від духовного багатства вчителя, його кругозору, ерудиції, культури; від змісту навчальних програм і характеру методів навчання; від організації розумової праці на уроках і вдома.

Одним із методів навчання є дидактична гра, якій В. Сухомлинський надавав великого значення: «У грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку. Гра – це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається живлючий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра – це іскра, що засвічує вогник допитливості» [4, 181].

У проаналізованих документах, таких як Закон України «Про дошкільну освіту», «Концепція дошкільного виховання в Україні» та ін. вказано, що гра є засобом виховання і навчання. У Концепції дошкільного виховання в Україні, «роль гри в педагогічному процесі зумовлена її функцією – творчою інтеріоризацією дітьми власного досвіду пізнання навколишнього середовища. Гра сприяє формуванню у дітей ієрархічної структури мотивів, які становлять основу морального спрямування особистості. Вона є ніби першим щаблем в осягненні моральних взаємин, підпорядкуванні мотивів, які продовжують діти і поза грою. Гру проводять для спонукання дітей до таких учинків, мотивів, взаємин, які не використані в реальній дійсності, для невимушеного усвідомлення знань, моральних норм, для застосування способів їхнього пізнання й перетворення. Крім того, гра – найлегший ступінь для усвідомленого оволодіння надбанням культури, досвідом людських взаємин, знаннями, способами діяльності тощо» [1].

На перший погляд гра здається легкою, та насправді вона потребує, щоб дитина яка грається віддавала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. В. О. Сухомлинський з цього приводу пише: «Тисячу разів сказано: навчання – праця, і його не можна перетворювати на гру. Та не можна поставити китайську стіну між працею і грою. Придивімося уважно, яке місце займає гра в житті дитини. Для неї гра – це найсерйозніша справа. У грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі здібності особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку» [4, 95].

Навчальна гра постійно стає напруженою працею і через зусилля веде до задоволення, вона є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для дітей. Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування між дітьми. В. О. Сухомлинський підкреслює: «Дитина має справжнє емоційне й інтелектуальне життя тільки тоді, коли вона живе у світі ігор, казки, музики, фантазії і творчості. Без цього вона не краща за здавлену квітку» [4, 179].

У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, самостійно, розвивається увага, пам’ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потреба в діяльності, в процесі гри дитина «добудовує» в уяві все, що недоступне їй в навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам’ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію. «Гра може полягати й у великому напруженні творчих здібностей, уяви. Без гри, розумових сил, без творчої уяви неможливо уявити повноцінного навчання», – пише В. О. Сухомлинський. Починається гра, на думку Василя Олександровича там, де є краса [4, 95].

Так як естетичне є провідною ниточкою будь-якої діяльності учня початкової школи, то воно, на думку В. О. Сухомлинського, поєднує гру й працю дитини. «Урочистий день початку збирання врожаю на шкільній ділянці – діти приходять святково одягнені; перші зрізані колоски стоять у вазі на столі, покритому скатертиною. У цьому – гра, сповнена глибокого змісту, – пише В. О. Сухомлинський, та гра втрачає виховну цінність тоді, коли вона штучно «прив'язується» до праці, і в красі не виявляється емоційна оцінка людиною навколишнього світу і самого себе» [4, 95–96].

У грі найповніше проявляється індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання, дошкільників, молодших школярів і підлітків[2, 24]. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.

Висновки. Отже, у системі сучасного навчання дидактичні ігри посідають чільне місце. Навчальна гра ефективно сприяє розвитку розумових здібностей школярів. У початковій школі ігрові форми навчання є досить ефективними, якщо їх правильно організувати. Проблеми використання дидактичних ігор у розвитку розумових здібностей учнів початкової школи на сьогодні залишаються недостатньо вивченими, тому й потребують подальшого дослідження.

Бібліографія

Концепція дошкільного виховання в Україні (проект). – К.: Освіта, 1993. – 16 с.
Рижук В. І. Гра як метод навчання й виховання / В. І. Рижук // Початкове навчання та виховання. – 2005. – №16 – С. 20 – 25.
Сухомлинський В. О. Народження громадянина / В. О. Сухомлинський // Вибрані твори : в 5-ти т. Т. 3. – К. : Радянська школа, 1977. – С. 281–582.
Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // В. О Сухомлинський. Вибрані твори: в 5–ти томах. – К.: Рад. школа, 1977. – Т. 3. – С. 95 – 98, С. 176 – 185.