Алла Сердюк

(Бердянськ, Україна)

Запозичення відіграють велику роль у розвитку та збагаченні мови, вони є своєрідними маркерами руху слів, політичного, економічного, культурного розвитку спільноти, формуванні й розвитку картини світу.

Вивчення цього явища має велике значення у реалізації стратегій взаєморозуміння, що у руслі антропометричної парадигми набуває особливої актуальності. Тому ми поділяємо думку про те, що засвоєні слова відіграють роль навчального мосту між мовами («un rôle de pont dapprentissage entre les langues») [1, с. 200].

Віктор Режко (м. Харків, Україна),

Ольга Хом'якова (м. Харків, Україна)

Художня антитеза «Україна – Росія» стала звичайним явищем в українській літературі ХІХ століття. Але не меншого поширення ця антитеза набула й у літературі російській, передусім у творах російськомовних письменників, вихідців з України. Звичайно, найбільшого розголосу в довкололітературної громадськості це явище набуло у зв’язку із творчістю раннього М.Гоголя, яким палко захоплювався російський читач. Навіть В.Бєлінський, проїжджаючи Україною, у листах неодноразово відзначав разючу відмінність українського побуту від сірого й злиденного російського життя. Та першим цієї теми торкнувся В.Наріжний (1780 – 1825).

Марія Фока

(м. Кропивницький, Україна)

З активним розвитком теорії підтексту в літературознавстві (І. Арнольд, І. Баженова, О. Брудний, О. Вейзе, І. Гальперін, Л. Голякова, К. Долинін, Є. Єрмакова, Л. Ісаєва, Л. Кайда, О. Камчатнов, Є. Квятковський, В. Кикоть, Г. Колшанський, Н. Копистянська, З. Кулікова, В. Кухаренко, Є. Леліс, Е. Магазанік, А. Матчук, В. Миркін, Н. Муравйова, Т. Сільман, І. Солоділова, Н. Тимків, Д. Урнов, K. Rayan та ін.) виакцентовується потреба в детальному вивченні, узагальненні та систематизації окремих питань, пов’язаних з прихованим смислом художнього твору. Одним з таких актуальних питань є афоризми як спосіб творення підтексту, розгляд якого становить мету доповіді.

Т.В. Вєдєрнікова

(Харків, Україна)

Термін «сленг» прийшов у вітчизняну лінгвістику з англійської мови. В англомовній культурі прийнято використовувати термін «сленг» для позначення некодифікованої мови. Під «сленгом» розуміють різновид розмовного мовлення, яка оцінюється суспільством як підкреслено неофіційна («побутова», «фамільярна», «довірлива»)[1, c.98]. При цьому «сленгу» властиво запозичати одиниці арго і жаргонів, метафорично переосмислюючи і розширюючи їх значення. Маються на увазі різновиди мови з штучно завищеною експресією, мовною грою, модною неологією.

Ірина Вайноренє

(м. Київ, Україна)

Лінгвістичні факти можуть фіксувати поодинокі випадки вживання певних мовних одиниць або цілу множину таких випадків. Як відомо, поодиноких фактів не достатньо для підтвердження / спростування теорії, а отже об’єктивність висновків щодо типовості / специфічності окремого явища в будь-якій мові завжди залежить від частотності його емпіричного відтворення. Зважаючи на такий стан справ, для сучасних мовознавчих досліджень актуальним є корпусний підхід, у межах якого розвідки виконуються «на основі текстових або акустичних корпусів з інтенсивним залученням комп’ютера на етапах збирання, збереження та аналізу даних» (Карпова 2010, с. 62; Мейзерська 2014, с. 53), що забезпечує ефективне розв’язання різних завдань на базі реальних текстів. Важливу роль тут відіграє зосередженість корпусної лінгвістики на вживанні мови та кількісних, а не лише якісних показниках, про що зауважував Дж. Ліч, виділяючи її основні принципи і застосування (Ліч 2011, с. 158).