ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ПРОСТОРОВОЇ СТРУКТУРИ ҐРУНТОВОГО ПОКРИВУ

Пасічна О.В.

Науковий керівник – доцент Онойко Ю.Ю.

Центральноукраїнський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

Вивчення структури ґрунтового покриву (СҐП) вважається одним із актуальних напрямів досліджень в сучасній географії ґрунтів. Ґрунтовий покрив має складну, мозаїчну просторову структуру, яка є проявом генетичного різноманіття ґрунтів, особливостей їх територіального розміщення, взаємозв’язків між окремими типами та тополого-метричних характеристик. Детальне дослідження структури ґрунтового покриву регіону дозволяє зрозуміти закономірності процесу ґрунтотворення, виявити чинники педогенезу та встановити ступінь їх впливу на формування ґрунтового різноманіття, побудувати великомасштабні ґрунтові карти.

Тривалий процес наукового пізнання зонально-провінційних закономірностей поширення ґрунтів у просторі виокремився в географії ґрунтів у самостійне вчення про просторову структуру ґрунтового покриву. Загальні теоретико-методологічні основи цього вчення були розроблені у працях східно- та західноєвропейських науковців С.С. Неуструєва [6; 7], В.М. Фрідланда [11-13], Ю.К. Юодиса [14], Я.М. Годельмана [2], В.О. Таргульяна та П.В. Красільнікова [16], Ф. Хола і Дж.Б. Кемпбелла [17], Жана-Поля Легроса [15] та інших. Вивченням структури ґрунтового покриву окремих регіонів України займались С.П. Позняк [9], А.І. Кривульченко [4], С.І. Маркіна [5], В.Ф. Радзій [10], О.В. Гаськевич [1], Ю.Ю. Онойко [8] та ін.

Отже, під структурою ґрунтового покриву розуміють певний тип його просторової організації, тобто склад, конфігурацію і відносне положення територіальних одиниць ґрунтового покриву [11]. СҐП можна вивчати на різних масштабних рівнях: глобально-планетарному, регіональному та топологічному (локальному). В даній публікації більш детальніше розкриємо особливості дослідження СҐП на локальному та регіональному рівнях.

Найменшою за своїми розмірами просторовою одиницею у структурі ґрунтового покриву є елементарний ґрунтовий ареал (ЕҐА), виділений вперше ще В.М. Фрідландом [12]. Вчений вважав ЕҐА єдиним і неподільним елементом ґрунтового покриву, простір якого зайнятий ґрунтами однієї класифікаційної одиниці. Елементарні ґрунтові ареали, що розташовані поруч, генетично взаємопов’язані між собою і формують певний просторовий малюнок. Система взаємопов’язаних ЕҐА, між якими виявляються тісні взаємозв’язки, і які регулярно чергуються між собою в просторі, утворюють наступні одиниці у структурі ґрунтового покриву дещо вищого рівня: ґрунтові комплекси, комбінації, сполучення, плямистості, варіації та ін. [9; 12; 14]. В західноєвропейській та американській ґрунтознавчій практиці найчастіше виділяють такі топологічні одиниці СҐП: ґрунтовий індивідуум (синонімічні терміни «поліпедон», «педотоп»), ґрунтові асоціації, ланцюги, катени, фаски і ін. [15; 17].

При вивченні просторової структури ґрунтового покриву найчастіше використовують системний, ієрархічно-структурний, історико-геоморфологічний, ґрунтово-геохімічний методологічні підходи. Так історико-геоморфологічний підхід зобов’язує враховувати умови, особливості утворення і вік тих елементів рельєфу, в межах яких формуються певні ґрунти та їх поєднання, вважаючи чинник рельєфу одним із визначальних в процесі ґрунтотворення [7; 9]. Адже різним формам рельєфу, і навіть їх елементам, у структурі ґрунтового покриву відповідають різні види та типи ґрунтів. А подібні за особливостями рельєфу ділянки земної поверхні мають однотипний чи схожий ґрунтовий покрив. Ґрунтово-геохімічний підхід передбачає вивчення передусім хімічних процесів ґрунтотворення в часі і просторі, відтворення картини переміщення, диференціації й акумуляції продуктів ґрунтотворення в ландшафтах, встановлення геохімічних взаємозв’язків між окремими складовими ландшафту та ґрунтом, визначення ступеня їх впливу на диференціацію ґрунтового покриву [2; 3; 12].

Дослідження СҐП на практиці здійснюється шляхом використання ряду спеціалізованих методів дослідження ґрунтів [1; 8; 9; 10]. Профільний метод лежить в основі всіх великомасштабних ґрунтових досліджень. Шляхом закладання ґрунтових розрізів, прикопок, траншей на локальному рівні у польових умовах вивчається все різноманіття ґрунтового покриву, встановлюються особливості його просторової диференціації. Порівняльно-географічний метод базується на зіставленні ґрунтів і відповідних факторів ґрунтотворення в їх історичному розвитку й просторовому поширенні в різних природних умовах. Метод ґрунтових ключів передбачає детальний генетико-географічний аналіз невеликих репрезентативних ділянок ґрунтового покриву та інтерполяції одержаних таким шляхом висновків на великі території. Останнім часом широкого застосування набули дистанційні методи вивчення СҐП, які надають більші можливості для отримання відповідних наукових результатів. Так аерокосмічний і картографічний методи охоплюють візуальне вивчення фотографій ґрунтового покриву з різної висоти та його картографічних зображень. Матеріали аерокосмічної зйомки найбільш комплексно зображають поєднання різних ґрунтів, форм рельєфу, рослинного покриву, різних форм господарського використання земельних ресурсів та змін ґрунтового покриву внаслідок цього. В процесі аналізу аеро-, космознімків та великомасштабних карт можна отримати інформацію про особливості формування, поширення елементарних ґрунтових структурних одиниць та літолого-геоморфологічну неоднорідність території, встановити взаємозв’язки між ними.

Оцінка структури ґрунтового покриву на локальному та регіональному рівнях відбувається шляхом визначення якісних та кількісних характеристик і параметрів просторової організації ґрунтів, серед яких найважливішими є склад ЕҐА та ґрунтових комбінацій, особливості їх меж (контурів), кількість, походження, генетико-геометричний тип, середні площі, характер замкненості, коефіцієнт диференціації ґрунтового покриву, коефіцієнти складності, розчленування та контрастності за певними ознаками, індекси дрібності та неоднорідності, ступінь антропогенного впливу та деякі інші [9; 12; 14; 16].

Висновки та перспективи подальших досліджень. Отож, вивчення структури ґрунтового покриву є надзвичайно актуальним напрямком географо-ґрунтознавчих досліджень, який забезпечує досягнення важливих завдань як теоретичного, так і прикладного характеру: зокрема сприяє встановленню взаємозв'язків між чинниками ґрунтотворення та ґрунтами, є основою ґрунтового районування та картографування ґрунтового покриву, базою для створення кадастру земель та типізації ґрунтів за особливостями їх господарського використання, прогнозування змін ґрунтового покриву.

Перспективи подальших досліджень автора в рамках даного наукового напрямку полягають у вивченні структури ґрунтового покриву України і Кіровоградської області шляхом вивчення СҐП в межах окремих ключ-ділянок, визначенні найважливіших якісних та кількісних характеристик просторової організації ґрунтів, порівнянні цих параметрів та встановленні закономірностей просторової диференціації ґрунтового покриву.

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

1. Гаськевич О.В., Позняк С.П. Структура ґрунтового покриву Гологоро-Кременецького горбогір'я: монографія. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2007. – 208 c.

2. Годельман Я.М. Неоднородность почвенного покрова и использование земель. – М.: Наука, 1981. – 200 с.

3. Григорьев Г.И. Неоднородность почвенного покрова и ее виды в подзолистой зоне / Почвоведение. –1970. – №5. – C. 3-11.

4. Кривульченко А.І. Обґрунтування до систематики ландшафтних комплексів Причорноморського сухого степу / Укр. геогр. журн. – 2002. – №4. – С. 10-16.

5. Маркина С.И. Структура почвенного покрова и качественная оценка територии степных и лесостепных регионов Днестровско-Прутского междуречья. – Автореферат на соиск. уч. ст. к.г.н. – Одеса, 1986. – 21 с.

6. Неуструев С.С. Естественные районы Оренбургской губернии: (географический очерк). – Оренбург: Народное дело, 1918. – 186 с.

7. Неуструев С.С. Элементы географии почв. – Москва: Сельхозгиз, 1930. – 240 с.

8. Онойко Ю.Ю. Структура ґрунтового покриву низинних морських узбереж України. – Науковий часопис Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова. – Серія 4: Географія і сучасність. – Випуск 16, 2006. – С. 74-85.

9. Позняк С.П., Красуха Є.Н., Кіт М.Г. Картографування ґрунтового покриву: Навчальний посібник. – Львів: ЛНУ ім. І.Франка, 2003 – 235 с.

10. Радзій В.Ф., Позняк С.П. Структура ґрунтового покриву Волинської височини: монографія. – Луцьк: ВНУ ім. Лесі Українки, РВВ «Вежа», 2009. – 204 с.

11. Структура почвенного покрова и методы ее изучения / отв. ред. В.М. Фридланд // Труды Почвенного института имени В.В. Докучаева. – М.: АН СССР, 1973. – 257 с.

12. Фридланд В.М. Структура почвенного покрова. – М.: Мысль, 1972. – 423 с.

13. Фридланд В.М. Структуры почвенного покрова мира. – М.: Мысль, 1984. – 235 с.

14. Юодис Ю.К. О структуре почвенного покрова Литовской ССР / Почвоведение. – М., 1967, №11. – С.12-19.

15. Legros, J-P. Mapping of the Soil / Jean-Paul Legros. – USA: Science Publisher, 2006. – 411 p.

16. Targulian V.O. Soil System and Pedogenic Processes: Self-organization, Time Scales and Environmental Significance / V.O. Targulian, P.V. Krasilnikov. – The Netherlands: CATENA, 2007. – P. 15-28.

17. Hole, F. & Campbell J.B. Soil Landscape Analysis / F. Hole. – RKP, England, 1985. – 134 р.