МІЖПРЕДМЕТНА ІНТЕГРАЦІЯ ЯК МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ГОТОВНОСТІ КУРСАНТІВ-ПІЛОТІВ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
МИКОЛА ПІВЕНЬ (Кіровоград, Україна),
ЄЛИЗАВЕТА РЕДОЗУБОВА (Кіровоград, Україна)
Устатті проаналізовано інтеграційний підхід до професійної підготовки майбутніх фахівців цивільної авіації, зoкрема міжпредметної інтеграції, обгрунтовано поняття «психологічна готовність курсанта», з’ясовано її способи формування в умовах міжпредметної інтеграції.
Ключові слова: педагогічна інтеграція, професійна інтеграція, міжпредметна інтеграція, психологічна готовність курсантів-пілотів.
The integrative approach for the professional training of the future specialists in civil aviation is analyzed in the article. Such concepts as inter-subjects integrationand psycho-physiological readiness are substantiated. The methods of psycho-physiological readiness to form future civil aviation specialists in the environment of inter-subjects integration are explained.
Key words:pedagogical integration, professional integration, inter-subjects integration, psycho-physiological readiness of cadets at high educational establishments.
Постановка проблеми.В умовах сьогоденнядля цивільної авіації питання безпеки польотів стає пріоритетним. Міжнародні організації цивільної авіації і вітчизняна галузь спрямовують свої зусилля на підвищення безпеки польотів. Для вирішення цієї проблеми принциповим є питання підвищення якості професійної підготовки випускників льотних ВНЗ.
Серед можливих шляхів рішення підвищення безпеки польотів цивільної авіації є модернізація професійної освіти в контексті інтеграційних тенденцій, основу яких повинні складати принципи, що створюють фундамент для формування високоосвітньої, духовно розвиненої, творчої особистості, здатної до професійного й особистісного саморозвитку як головного засобу навчально-виховного процесу.
Аналіз актуальних досліджень. Стрімке збагачення психолого-педагогічних наук новими знаннями, формування новітніх освітніх тенденцій, дидактичні інновації активно впроваджуються в динамічну систему професійної освіти. Професійна освіта стає предметом інтегративних, міждисциплінарних досліджень. Її гуманістичні й антропологічні тенденції сприяють підвищенню вимог до рівня професійної надійності майбутніх фахівців. Новітні наукові підходи видозмінюють інтерпретацію суб’єкта професійної освіти. Так, з погляду постмодерного підходу суб’єкт в освітньому просторі розуміється переважно як суб’єкт самоосвіти (вибудовування власної “освітньої траєкторії”), й характеризується такими рисами, як: автономність, самоперевершування, пошук ідентичності, а також творенням умов для саморозвитку і самореалізації.
У контексті новітніх освітніх тенденційцінності людини виступають найзагальнішим ідеалом, що надає сенс освіті. Новий підхід до освіти з точки зору конструктивізму й синергетики передбачає створення умов, за якими стають можливими процеси породження знань самим курсантом, його активна й продуктивна творчість. Знання, навички й уміння особистості формуються у відповідності до його когнітивних можливостей. Кожна людина засвоює, інактивує для себе свій власний світ, конструює свою реальність. Конструювання означає, що людина як суб’єкт пізнання й діяльності бере на себе весь тягар відповідальності за отриманий результат. Як зазначає Франсіско Варела: «світ, який мене оточує, і те, що я роблю, щоб відкрити себе в цьому світі, неподільні. Пізнання є участь, глибинна ко-детермінація того, що здається зовнішнім, і того, що здається внутрішнім»[2]. Не випадково науковці, спираючись на синергетичні тенденції в освіті, виокремили цілий ряд проблем й сформулювали наступні актуальні завданнями для вищої освіти в сучасних умовах:
1) вища освіта має задовольнити інтелектуальні потреби особистості як суб’єкта життєдіяльності;
2) вища освіта має формувати особистість курсанта як суб’єкта творчої навчальної діяльності;
3) вища освіта має формувати особистість майбутнього фахівця як суб’єкта творчої професійної діяльності.
Серед можливих шляхів рішення цієї проблеми є модернізація професійної освіти в контексті інтеграційних тенденцій, що дає підстави об’єднати в систему різноякісні за змістом і впливом чинники, створити нові міжпредметні ресурси та забезпечити формування цілісної особистості майбутнього фахівця, котрий володіє професійними й особистісними компетенціями.
Метою статтіє обґрунтування ролі міжпредметної інтеграції в професійній підготовці курсантів-пілотів на прикладі гуманітарних дисциплін (психологія, авіаційна педагогіка, фізична і психофізіологічна підготовка, тренажерна підготовка).
Виклад основного матеріалу. Міжпредметні зв’язки у процесі підготовки майбутніх фахівців, на думку вчених, являють собою єдність цілей, функцій, змістових і структурних елементів навчальних дисциплін [4; 7]. Їх реалізація сприяє узагальненню, систематизації та міцності знань, формуванню узагальнених навичок і вмінь, а у кінцевому результаті – формуванню цілісного наукового світогляду та якостей всебічно та гармонійно розвиненої особистості фахівця як суб’єкта професійної діяльності. Це пов’язано з тим, що у міжпредметних зв’язках, які сприяють інтеграції загальнонаукових і професійних знань підготовки майбутніх фахівців, міститься оптимальне методичне рішення багатьох дидактичних проблем професійної підготовки.
У педагогічній літературі по-різному інтерпретуються міжпредметні зв’язки (МПЗ), їх сутність і роль. Існує велика кількість визначень цього поняття, зустрічаються найрізноманітніші підходи до розкриття його змісту. Наприклад, у педагогічних словниках даються такі визначення: «Міжпредметні зв’язки в навчанні (МПЗ) відбивають комплексний підхід до виховання і навчання, дозволяють виокремлювати як головні елементи змісту освіти, так і взаємозв’язки між предметами. МПЗ формують конкретні знання учнів, розкривають гносеологічні проблеми, без яких неможливе системне освоєння основ наук.Організація навчально-виховного процесу на основі МПЗ може торкатися окремих уроків (частіше узагальнюючих), теми, підпорядкованої розв’язанню міжпредметної проблеми, декількох тем різних курсів, цілого циклу навчальних предметів чи встановлювати взаємозв’язкиміж циклами», – підкреслюється у словнику «Педагогический энциклопедический словарь». С. Гончаренко наголошуєна тому, що «міжпредметні зв’язки – це взаємне узгодження навчальних програм, зумовлене системою наук і дидактичною метою. МПЗ відображають комплексний підхід до виховання і навчання, який дає можливість виділити як головні елементи змісту освіти, так і взаємозв’язки між навчальними предметами. На будь-якому етапі навчання МПЗ виконують виховну, розвиваючу й детермінуючу функції завдяки інтеграції знань, що підвищує продуктивність перебігу психічних процесів» [4: 210].
Аналіз останніх досліджень з проблем підготовки льотного складу цивільної авіації підтверджує необхідність оновлення теоретичних засад для розвитку педагогічної системи фахового навчання у льотному ВНЗ, спрямованої на формування особистості майбутнього фахівця, корегування ефективності методів їх підготовки. На думку Е. Лузік стратегія розвитку національної системи вищої технічної освіти припускає розробку нової концепції і моделі, основу якої складають принципи, що створюють фундамент для формування високоосвітньої, духовно розвиненої, моральної особистості, здатної до саморозвитку як головного засобу навчально-виховного процесу. Вирішення завдань професійної підготовки майбутніх авіаційних фахівців зажадало звернення до концепції цілісності людини, що базується на принципі органічної єдності універсалізації і гармонії, до моделі професіонала, здатного трансформувати фізичну сутність простору в процес самоусвідомлення і осмислення себе як особистості, як суб’єкта само творення [3; 6]. Такому професіоналові властиве володіння універсально-синтетичними знаннями і універсально-функціональними вміннями, авіаційним етичним імперативом, які забезпечують професійну надійність людського чинника в сучасній системі безпеки польотів. Тому на перший план у професійній підготовці виходять завдання якнайповнішої інтеграції гуманітарного і технічного знання, пошуку інтеграційних механізмів, що створюють ефективні умови для переводу професійної освіти в режим особистісного розвитку. Майбутній авіаційний фахівець має стати суб’єктом інтеграції міжпредметних ресурсів професійної підготовки.
Особливо актуальними є міжпредметні зв’язки для формування професійної надійності майбутніх авіаційних фахівців. На думку науковців, провідним шляхом формування професійних умінь майбутніх пілотів має стати інтеграція однієї спецдисципліни в іншу, а магістральною лінією у професійній освіті льотного і диспетчерського складу – формування інтегрального професійного вміння, що базується на розвитку творчих, евристичних здібностей, комплексних знань, навичок і вмінь теоретичної, тренажерної й фізичної підготовок [3; 6]. Основна характеристика професійної надійності майбутніх пілотів – професійно-прикладний рівень готовності до майбутньої діяльності. Важливою психологічною характеристикою цього рівня є готовність курсанта до самостійного рішення завдань, як в очікуваних, так і в екстремальних умовах професійної діяльності [6]. Вивчення готовності курсанта до самостійного прийняття рішень має суттєве значення у дослідженні проблем формування професійної надійності майбутніх авіаційних фахівців в контексті інноваційних підходів. У такому контексті суттєво зростає роль дисциплін психолого-педагогічного циклу, покликаних підготувати авіаційного фахівця за зразками міжпредметної інтеграції. Cаме психолого-педагогічні дисципліни покликані забезпечити ствердження курсанта в льотній професії, сприяти особистісному і професійному саморозвитку, виявленню і розкриттю творчих здібностей, а також озброїти викладача, пілота-інструктора перспективними іноваційними технологіями для творчої взаємодії. Змістовна інтеграція психолого-педагогічних дисциплін передбачає створення відповідної педагогічної моделі, яка забезпечить психолого-педагогічні умови для їх варіативного і самостійного засвоєння. У цьому випадку вирішується проблема дискретності професійних і психолого-педагогічних знань майбутніх авіаційних фахівців, а також вирішується проблема формування їх здатності до об’єднання отриманих знань із різних дисциплін в цілісну картину інтеграційного змісту. Курсант як суб’єкт навчальної діяльності не тільки слідує традиційній схемі – орієнтаціі на зону ближнього розвитку (за Л. Виготським), а й створює новий спосіб навчальної активності – пошуково-перетворювальний, здійснює авторський спосіб професійного й особистісного розвитку, авторський освітній простір, де навчальна діяльність перетворюється на діяльність над собою.
Для формування творчої діяльності суб’єктно-суб’єктної орієнтації введено педагогічну категорію «готовність» особистості до творчого саморозвитку. У дослідженнях ряду вчених в основу поняття "готовність" покладається феномен установки (Узнадзе Д.,1987), як готовність до активноїдії, що виникає на основі потреб (Леонтьев А. ,1974). Грунтовний аналіз поняття «готовність» розкрито в працях В. Дорохіна, С. Равікова, В. Моляко, П. Атутова, А.Вайсбурга, Ю.Васильєва, А.Кочетова. У наукових працях вітчизняних авторів поняття готовності розглядається як фактор активізації певних потреб і мотивів, які в подальшому генерують відповідно своїй суті засоби поведінки,а також здійснюють вчинкові перетворення, вчинковий акт з його післядією [5].
Проблемою формування готовності до професійної діяльності займалась низка українських дослідників, зокрема: Г. Балл, Г. Костюк, Є. Мілерян, П. Перепилиця, М. Смульсон та іншими. Дослідженнями встановлено, що в основі будь-якої діяльності лежить готовність особистості до її виконання. Готовність – це система, сутність якої певною мірою визначається специфікою діяльності, показником якої вона є і яка формується на основі зовнішніх і внутрішніх умов. На думку вчених, професійна готовність – це складне утворення особистості, що включає такі складові: психологічна готовність (сформована установка на діяльність; наявність інтересу до предмета та потреба в самоосвіті, розвинуте професійне мислення); науково-теоретична готовність (наявність повного об'єму необхідних спеціальних знань); практична готовність (наявність сформованих на відповідному рівні професійних умінь і навичок); психофізіологічна готовність (наявність відповідних передумов для оволодіння діяльністю; відповідна сформованість професійно значущих особистісних якостей); фізична готовність (відповідність стану здоров'я і фізичного розвитку вимогам вибраної професії) [1; 7]. Професійна надійність льотного складу визначається комплексом факторів. Психологічна готовність серед них займає провідне місце. Так, Д. Гандер визначає психологічну готовність майбутніх льотчиків як особливий психічний стан налаштування й мобілізації на виконання польоту [3: 101].
Отже, готовність – це стан і якість особистості, спрямованих на ефективне виконання професійних завдань. Водночас, це й певною мірою самореалізація творчих здібностей особистості як в професії, так і в творенні власної самості. Тут готовність до самореалізації виступає як діалектична єдність психічного стану й якостей особистості, спрямованих на творчий підхід у виконанні професійних завдань, з одного боку, з другого – на творчий саморозвиток, самоперевершування себе самого (за В. Татенком).
Пошук технологій, адекватних новому освітньому запиту авіаційної галузі, ведеться у різних напрямах. Одним з можливих варіантів вирішення надзвичайно актуальної для льотної практики проблеми формування надійності людського фактора є організація професійного освітнього простору в контексті інтеграційних тенденцій. Це дає підстави для об'єднання в систему різних за якістю і впливу чинників, для утворення нових міжпредметних ресурсів і забезпечення формування цілісності особистості майбутнього авіаційного фахівця, який володіє високим рівнем психологічної готовності до льотної діяльності.
Незважаючи на значну кількість психолого-педагогічних досліджень, проблема організації інтегрального професійного простору майбутніх авіаційних фахівців у льотних вищих навчальних закладах, як у теоретичному, так і в практичному плані залишається малодосліженою. Зокрема, недостатньо досліджена у теоретико-методичному аспекті міжсуб’єктна взаємодія у конструюванні спільних психолого-педагогічних умов формування професійної надійності майбутніх авіаційних фахівці. Не розкрита системна сутність інтеграції психолого-педагогічних дисциплін з тренажерною практикою, її структура, модель і технологія, не визначена сутність самого феномену самотворення в контексті формування психологічної готовності до професійної діяльності, недостатньо розроблений автономний аспект системи формування психологічної готовності курсантів-пілотів.
Професійний освітній простір розглядається нами як сфера взаємодії трьох його суб'єктів: викладача, пілота-інструктора тренажера, курсанта й освітньо-професійного середовища між ними, що дозволяє бачити трикомпонентну взаємодію суб'єктів освітнього простору як єдиний процес цілеспрямованого формування суб’єктності курсанта. У цьому процесі взаємодію суб'єктів професійного освітнього простору можна розглядати як мета-форму синергетичної організації професійної підготовки майбутніх авіаційних фахівців. Зокрема, ознаками реалізації принципів синергетичної організації професійної підготовки майбутніх авіаційних фахівців і розвитку професійного освітнього простору є інтеграційний потенціал дисциплін: «Психологія», «Авіаційна педагогіка», «Фізична і психофізіологічна підготовка» і тренажерна підготовка. Міжпредметна інтеграція цих дисциплін є специфічним механізмом синергетичної організації інтегрального професійного простору як мета-форми закріплення в навчальній діяльності значущості для майбутніх авіаційних фахівців предметно-дисциплінарних сенсів з погляду реалій їх готовності до професійного і особистісного саморозвитку. Тут власний синергетизм курсанта розуміється як система синергетичного порядку, яка діє за «принципом створення» (І. Єршова-Бабенко) внутрішніх чинників. Курсант виступає як суб'єкт міжпредметної інтеграції.
Інтерпретація психологічної сутності професійного освітнього простору курсанта передбачає розгляд цього дидактичного феномену в контексті розвитку психологічної готовності курсантів-пілотів до льотної діяльності та її автодидактичної складової. Лише в категорії самотворення можна усвідомити суперечливий момент, коли курсант здатен інтегрувати й екстраполювати у сферу професійного й особистісного саморозвитку різні формалізовані формувальні впливи: потенціал навчальних дисциплін «Психологія», «Авіаційна педагогіка» та «Фізична і психофізіологічна підготовка» і власні спонукання та можливості автодидактичних навичок самотворення, трансформуючи їх в єдиний алгоритм. Це виразно ілюструє той факт, що всі новоутворення в структурі особистості є значною мірою наслідком її суб’єктної активності [5] .
Для здійснення суб’єктних функцій особистості курсанта в навчальній діяльності потрібно, щоб: 1. Саме на основі інтеграції психолого-педагогічних дисциплін і тренажерної підготовки стверджувався власний синергетизм і синергетизм взаємодії з іншими суб’єктами педагогічного процесу; пріоритет особистісного розвитку курсанта, його суб’єктності, потреб, мотивів, сенсів, здібностей, індивідуально-психологічних особливостей у формуванні професійної надійності. 2. Розробка теоретичних основ синергетичної організації професійного освітнього простору як мета-форми навчальної діяльності майбутніх авіаційних фахівців у льотних вищих навчальних закладах здійснювалася на основах системного, суб'єктного, синергетичного, компетентністного й інтеграційного підходів, а також на основі побудови моделі і її технології реалізації. 3. Організація професійного освітнього простору передбачала систему конструювання педагогічних умов формування психологічної готовності курсантів-пілотів до льотної діяльності.
Висновки. Міжпредметна нтеграція – це найбільш дієвий засіб підвищення якості професійної підготовки курсантів льотних вищих навчальних закладів. Міжпредметна інтеграція змінює мету і вектор змісту професійної підготовки: від передачі знань і умінь предметного змісту до розвитку особистості. Упровадження міжпредметної інтеграції в професійну освіту передбачає організацію інтегрованого освітнього простору, у якому предметні складові співвідносяться з суб’єктною активністю курсанта. Він стає суб’єктом інтеграції міжпредметних ресурсів професійної підготовки. Психологічна готовність курсанта виступає як невід’ємний атрибут професійного і особистісного зростання, як провідна властивість суб’єктності курсанта, що спрямована наперетворення особистості для ефективної самореалізації в навчально-професійній діяльності.
ЛІТЕРАТУРА
- Балл Г.О. Формування готовності до професійної праці у контексті гуманізації освіти / Г.О. Балл, П. С. Перепелиця // Психологічні аспекти гуманізації освіти. Книга для вчителя / За ред. Г.О. Балла. - Київ-Рівне, 1996. – 167 с.
- VarelaF. Quatrepharespourl'avenirdessciencescognitives// Théorie—
- Littérature- Enseignement. 1999. № 17. - P. 8 - 9.
- Ворона А. А. Психолого-педагогические основы профессиональной подготовки летного состава / Ворона А. А., Гандер Д. В., Пономаренко В. А. – М. : МАКЧАК, 2000. – 340 с.
- Гончаренко С. У. Педагогічні дослідження. Методологічні поради молодим науковцям / Гончаренко С. У. – Київ – Вінниця, 2008. – 278 с.
- Людина. Суб’єкт. Вчинок: Філософсько-психологічні студії / За ред. В.О. Татенка. – К. : Либідь, 2006. – 360 с.
- Макаров Р.Н. Психологические основы дидактики летного обучения / Макаров Р. Н., Нидзий Н. А., Шишкин Ж. К. – М. : МАКЧАК, 2000. – 534 с.
- Харченко П.В. Формування готовності до професійного саморозвитку у майбутньогопедагога-музиканта : автореф. дис. на здобуття наук. Ступеня канд. пед. Наук : спец. 13.00.04 «Інститут педагогіки і психологіїпрофесійної освіти» / П. В. Харченко. – К., 2004. – 21 с.
ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ
Півень Микола Ілліч. – к. пед. наук, доцент, доцент Кіровоградської льотної академії Національного авіаційного університету України.
Редозубова Єлизавета Олександрівна – аспірант Кіровоградської льотної академії Національного авіаційного університету України.
