НЕСТАНДАРТНІ ФОРМИ НАВЧАННЯ У СПАДЩИНІ В. О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Паливода Тетяна

(магістранткаVIІ курсу факультету педагогіки та психології)

Центральноукраїнський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

м. Кропивницький

Науковий керівник –д. пед. н., професор О. С. Радул

Анотація. У статті висвітлено погляди українського педагога-гуманіста В. О. Сухомлинського на проблему використання нестандартних форм навчання в початкових класах. Увагу звернуто на особливості методики уроків В. О. Сухомлинського; визначення умов, проведення та підготовки нестандартних уроків.

Ключові слова: нестандартні уроки, нетрадиційні уроки, молодший школяр, початкова школа.

В освітньому просторі України відбуваються кардинальні перетворення, зумовлені процесом реформування освіти. Завдання педагога полягає в тому, щоб вивчити індивідуальні особливості дитини та створити для кожного учня оптимально-сприятливі умови для всебічного розвитку. Для здійснення цієї мети потрібно підвищити ефективність уроку різними способами і засобами навчання. Сучасна система шкільного виховання потребує оновлення, зокрема завдяки урізноманітнення форм навчально-виховної роботи.

У процесі становлення сучасної національної школи в Україні особливої актуальності набувають численні ідеї українського педагога В. О. Сухомлинського.

Звернення до його педагогічних поглядів є закономірним, оскільки положення і висновки педагога щодо формування всебічно розвиненої особистості, зокрема і шляхом використання нестандартних форм навчання, молодшого школяра, спираються на його багаторічні дослідження, апробовані та втілені у шкільній практиці, мають прогностичний характер, а відтак можуть бути невичерпним джерелом для розв’язання актуальних освітніх проблем.

Метою статті було показати важливість проведення та особливості методики нестандартних форм навчання в спадщині В. О. Сухомлинського.

Аналіз публікацій. Гуманізм педагогіки В. Сухомлинського висвітлено М. Антонець. Педагогічна цінність нестандартних уроків В. Сухомлинського проаналізована Л. Боднар, Г. Сухоруковою, І. Романишин.

Виклад основного матеріалу. Нестандартні форми навчання, які з’язвились як альтернатива традиційним нормам, є ніщо інше, як розвиток пройденого руху вперед з опорою на практичний вчорашній досвід, удосконалений з урахуванням сучасних особливостей та інтересів учнів. Велика частина нестандартних уроків – це ніщо інше, як інтерактивні вправи, ігри, ситуації тощо.

В. О. Сухомлинський писав: «…дуже велике значення має ігровий елемент у процесі навчання. У мене є шістсот «казкових» слів, які часто повторюються в дитячих казках. Ми з дітьми протягом чотирьох років навчання в початковій школі малюємо кілька десятків казок, під ними діти роблять підписи, в які входять ці шістсот слів» [4, 38].

Казці педагог приділяв особливе значення. У Павлиській середній школі вперше створена Кімната Казки, оздоблена казково-фантастичними декораціями, з іграшками та малюнками відомих дітям казкових героїв. При цьому кімната була незвичною не лише за інтер'єром, але й за змістом діяльності дітей у ній. У цікавій доброзичливій атмосфері проходили уроки: молодші школярі поринали в світ Казки. Також переважну більшість казок учні розігрували на сцені. Поступово у процесі занять серед природи та в Кімнаті Казки накопичувався позитивний досвід дітей, на основі якого учнів спонукали до усного складання казок.. У меморіально-педагогічному музеї В. О. Сухомлинського зараз зберігається 70 томів дитячих казок. Досвід ученого у цьому аспекті в наш час використовується у багатьох школах України та закордоном[5, 138].

На переважній більшості уроків у початкових класах робота починалась з практичного застосування знань, здобутих раніше. Чим яскравіше виступає в роботі учнів практичне використання знань, тим більше можливостей для перевірки знань і тим менша потреба в їх спеціальній перевірці[6, 63].

Одне з найважливіших завдань школи, вказував В. О. Сухомлинський, «навчити користуватися знаннями. Якщо набуті уміння і навички тільки засвоюються і не застосовуються на практиці, навчання поступово виходить зі сфери духовного життя дитини, неначе відділяється від її інтересів» [2, 422].

Таким чином, великого значення педагог надавав дослідницькій діяльності учнів. В. О. Сухомлинський підкреслює: «Дуже важливо, щоб мислення учнів ґрунтувалося на дослідженні, пошуках, щоб усвідомленню наукової істини передувало нагромадження, аналіз, зіставлення і порівняння фактів. Спостерігаючи явища і картини природи, дитина оволодіває формами й процесами мислення, збагачується поняттями, кожне з яких сповнюється реальним змістом причинно-наслідкових зв'язків, помічених гострим зором допитливого спостерігача» [6, 496].

Він вказував на важливість дослідницького підходу у навчанні: «Учневі не дають готових висновків, доведень правильності тієї чи іншої істини. Учитель дає учням можливість висунути кілька можливих пояснень. В самій дійсності шукати підтвердження й спростування кожної з висунутих гіпотез. Знання при цьому не пасивно засвоюються, як звикли говорити учителі, а здобуваються активними зусиллями. Тому такі знання стають переконаннями, і учні дорожать ними» [3, 58].

Виняткового значення слід надавати дослідницькому характеру розумової праці: спостерігаючи, думаючи, вивчаючи, зіставляючи, діти знаходять істину або ж бачать, що для відкриття істини потрібні нові спостереження, потрібне читання, експериментування. «Учити так, щоб знання добувалися за допомогою наявних уже знань – у цьому, на мій погляд, полягає найвища майстерність дидакта» [4, 48].

Він наголошував, що добувати знання – це означає відкривати істину, відповідати на запитання. І потрібно добиватися, щоб в учнів виникло це запитання. Для цього, під час підготовки до такого уроку, педагог має продумати матеріал «під таким кутом зору – знайти ті непомітні з першого погляду вузлики, де відбувається зчеплення причинно-наслідкових зав’язків, з яких і народжуються запитання» [4, 49].

Не можна не звернути увагу на оригінальності та нестандартному підході до запропонованих В. О. Сухомлинським «уроків мислення» в природі. Пізнавальна частина цих уроків чергувалася із грою. Метою таких нестандартних уроків було ознайомлення дітей з навколишнім світом, з різними явищами природи і екологічне виховання. А це ніщо інше як сучасні нестандартні форми навчання з використанням гри, спостереження, дослідницького та проблемного навчання, екскурсії, інтегровані уроки. Зараз багато вчителів впроваджують такі уроки в свою практику.

Нестандартність таких уроків вимагає від учителя ретельної підготовки до їх організації та проведення:

• головним стратегічним напрямом такого уроку має стати постійне звертання до емоційно-чуттєвої сфери дитини;

• процес навчання, його якість та інтенсивність значною мірою залежать від культури сенсорного сприймання;

• потрібно підносити дитяче сприймання на належний емоційно-образний рівень та організовувати оцінну діяльність учнів налагоджуючи безпосередній контакт з природою.

Отже потрібно забезпечити необхідний діапазон видів діяльності та достатній рівень рухливості школярів у природі пропонуючи їм різноманітні цікаві форми емоційно-естетичного пізнання довкілля, ігри змагання, конкурси, трудові справи тощо[7, 8].

В. О. Сухомлинський наголошував на значенні нестандартних форм у навчальному процесі. Він наголошував на необхідності використання нестандартних, «творчих» видів роботи для того, щоб викликати інтерес до знань в учнів. «У багатьох розумних від природи, обдарованих дітей і підлітків інтерес до знань пробуджується лише тоді, коли їх рука, кінчики пальців включаються в творчу працю» [4, 483].

Висновки. Отже, як говорив В. О. Сухомлинський: «В основу системи навчання треба покласти яскраву думку, живе слово і творчість дитини» [3, 340].Проте, ми можемо зробити висновок, що він, як і багато сучасних педагогів наголошував на тому, що такі уроки не можуть відбуватися постійно. Адже нестандартні уроки потребують більше часу та сил педагога під час підготовки до них. Такий урок не може бути підготовлений та проведений «абияк». Тоді вся плідна праця та значення таких уроків для учнів зводиться нанівець. Недарма В. О. Сухомлинський казав, що до хорошого уроку треба готуватися все життя.

Бібліографія

1. Романишин І. Розвиток мислення молодших школярів у контексті ідей В. Сухомлинського / І. Романишин // Наукові записки ТДПУ ім. В. Гнатюка: Педагогіка. –2002. – № 5. – С. 62 – 66

2. Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5-ти томах / В. О. Сухомлинський. – К.: «Радянська школа», 1997. – Т. 3 – 670 с.

3. Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5-ти томах / В. О. Сухомлинський. – К.: «Радянська школа», 1997. – Т. 5 – 637 с.

4. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві. – К.: Рад. шк., 1988. – 310 с.

5. Сухомлинський В. О. Павлиська середня школа / В. О. Сухомлинський // Вибр. тв. в 5-ти томах. – Т. 4. – К.: Рад. шк., 1977. – С. 206 – 300.

6. Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві / В. О. Сухомлинський // Вибрані педагогічні твори : В 5-ти т. – К., 1976. – Т.2. – 656 с.

7. Сухорукова Г. Уроки мислення серед природи (естетичні комплекси за В. О. Сухомлинським) / Г. Сухорукова // Дошкільне виховання. – 2003. – № 9. – С. 7-9.