НАУКОВІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ПОНЯТТЯ «МЕДІА ОСВІТА» ТА ЇЇ ЗНАЧЕННЯ

Юлія Ляхова

(студентка ІІ курсу другого(магістерського) рівня вищої освіти факультету педагогіки та психології).

Науковий керівник –кандидат педагогічних наук, доцент Т.О. Прибора

Стаття присвячена аналізу наукових підходів до визначення поняття «медіаосвіта» на сучасному етапі розвитку освітньої галузі. Здійснено систематизацію найбільш поширених його дефініції, визначено розбіжності в розумінні медіаосвіти зарубіжними й вітчизняними педагогами.Розглянуто основі напрями медіаосвіти та обгрунтовано її значення.

Ключові слова: медіаосвіта, концепція, педагогічний напрям, медіаосвітні технологі.

Постановка проблеми. Останнім часом освітяни все більше уваги приділяють медіаосвіті як складовій справжнього професіоналізму майбутнього фахівця. Адже отримувати й сприймати необхідну інформацію, вільно висловлювати свої думки на різні події в суспільстві, передавати знання молодому поколінню, готувати їх до життя в сучасних інформаційних умовах допомагає саме медіаосвіта, що є одним із важливих напрямів педагогіки ХХІ століття.

Медіаосвітній напрям сьогодні стає важливою складовою забезпечення відкритості освіти щодо потреб повсякденного життя особистості, а також здобуття інноваційних знань. Це в майбутньому шлях до ефективної діяльності людини, здатності до самовираження й самовдосконалення, запобігання вразливості до різного роду медіаманіпуляцій. Медіаосвіта нині знаходиться в центрі уваги як журналістів, так і педагогів, зокрема філологів. Відповідно, Національною академією педагогічних наук України рекомендовано започаткувати шкільну, позашкільну медіаосвіту, впровадити медіаосвіту в процес підготовки здобувачів вищої освіти.

Отже, медіаосвіта є невід’ємною складовою навчання як у початковій та середній школі, так і при здобутті професійної та вищої освіти.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні аспекти медіаосвіти досліджують вітчизняні й зарубіжні науковці, зокрема (К. Базелгет, Л. Башманівська, В. Башманівський, Дж. Гербнер, С. Гончаренко, І. Жарук, А. Ільченко, Л. Мастерман, Г. Онкович, І. Серебрянська, А. Токарєва, М. Яланська, К. Кузнецова, А. Федоров та ін.), проте їхні погляди суттєво різняться, чим і визначається актуальність нашого дослідження

Метою наукового дослідження є систематизація найбільш поширених дефініцій поняття «медіаосвіта», визначення його смислових складників та оцінка ролі медіаосвіти в сучасному суспільстві.

Виклад основного матеріалу. Слово медіаосвіта походить від лат. media – «засоби» та відповідає англійському mediaeducation. Прийнято вважати, що термін медіаосвіта вперше було вжито в 1973 р. на спільному засіданні сектору інформації ЮНЕСКО та Міжнародної ради з кіно й телебачення, хоча є думки, що першу навчальну програму з медіаосвіти було розроблено ще в 1959 р. канадським ученим М. Маклюеном [4, c. 48].

Активне ж застосування медіаосвіти в навчально-виховному процесі розпочалося в 1960-х роках у Великій Британії, Канаді, Німеччині, США, Франції. «При цьому завдання медіаосвіти було сформувати інформаційну культуру та підготувати до життя в інформаційному суспільстві»[4, C. 49].

В українській мові функціонує кілька назв суміжних до медіаосвіти понять: медіадидактика, медіакомпетентність, медіапедагогіка, медіавиховання. Часто відбувається змішування й підміна понять «медіаосвіта» й «медіаграмотність».

В Україні в 2010 р. було затверджено «Концепцію впровадження медіаосвіти», згідно з якою під медіаосвітою розуміють «частину освітнього процесу, спрямовану на формування в суспільстві медіакультури, підготовку особистості до безпечної та ефективної взаємодії з сучасною системою масмедіа, як традиційними (друковані видання, радіо, кіно, телебачення), так і новітніми (комп’ютерне опосередковане спілкування, Інтернет, мобільна телефонія) медіа, з урахуванням розвитку інформаційно-комунікаційних технологій» [5].

21 квітня 2016 року Президією Національної академії педагогічних наук України, для формування медіаграмотності і медіакультури населення, була схвалена нова редакція Концепції впровадження медіаосвіти в Україні. У Концепції висвітлені основні терміни, мета, завдання, форми і принципи медіаосвіти, пріоритетні напрями її розвитку, етапи та умови реалізації вихідних положень, що були розроблені з врахуванням завдань, визначених у документах ЮНЕСКО.

Основна мета Концепції – сприяння розбудові ефективної системи медіаосвіти, що має стати фундаментом гуманітарної безпеки нашої держави, об’єднання громадянського суспільства, формування медіаінформаційної грамотності, медіакомпетентності, медіакультури громадян [5].

Окрім того, на сьогодні в науковій літературі існує чимало визначень понять «медіаосвіта».

Педагог К. Базелгет впевнена, що сутність медіаосвіти полягає у вивченні 6-ти ключових понять: «медійне агентство», «категорія медіа», «технологія медіа», «медіамова», «аудиторія медіа», «медійне переосмислення» [10, c. 32].

Дж. Гербнер розуміє медіаосвіту як «формування нової коаліції організацій та індивідуумів з метою розширення свободи та урізноманітнення комунікації для розвитку критичного розуміння медіа як нового підходу до ліберальної освіти на кожному рівні [11, c. 67].

Всесвітньовідомий британський учений Л. Мастерман вважав, що мета медіаосвіти полягає не тільки у вихованні критичного мислення, а й у «критичній автономії» [6, c. 101].

За О. Федоровим медіаосвіта - це «процес розвитку особистості за допомогою та на матеріалі засобів масової комунікації (медіа) із метою формування культури спілкування з медіа, творчих, комунікативних здібностей, критичного мислення, уміння якісного сприйняття, інтерпретації, аналізу та оцінювання, навчання різноманітним формам самовираження за допомогою медіатехніки» [9, c. 32].

В Українському педагогічному словнику С. Гончаренка медіаосвіта пояснюється як «напрям у педагогіці, представники якого виступають за вивчення школярами закономірностей масової комунікації (преси, телебачення, радіо, кіно тощо), з метою підготовки молодого покоління до життя в сучасних інформаційних умовах, сприймання й розуміння медіаінформації, óсвідомлення наслідків її впливу на особистість [2, c. 204].

Г. Онко вичвизначає медіаосвіту як діяльнісний процес розвитку і саморозвитку особистості, спираючись на засоби масової інформації, їх матеріали [6, c. 90].

На підставі аналізу дібраних з різних словниковихта наукових джерел дефініцій визначено основні значення слова медіаосвіта, які разом створюють цілісне уявлення про його денотат. Отже, медіаосвіта – це передусім:

• освіта, просвітництво, педагогіка;

• процес навчання (вивчення);

• засоби та методи навчання

• дослідницький процес

• розвиток особистості

• інструмент впливу на громадськість.

Напрями медіаосвіти узагальнено на рис. 1.

Серед основних завдань медіаосвіти визначено формування медіаінформаційної грамотності як комплексу вмінь і знань, що дають можливість безпечно користуватися медіа; медіаімунітету, що передбачає медіаобізнаність, уміння обирати потрібну інформацію; рефлексії й критичного мислення як психологічних механізмів, які забезпечують свідоме споживання медіапродукції та саморегуляцію взаємодії з медіа на основі ефективного орієнтування в медіапросторі та осмислення власних медіапотреб; здатності до медіатворчості; спеціалізованих аспектів медіакультури, тобто візуальної медіакультури (сприймання кіно, телебачення), аудіальної та музичної медіакультури, розвинених естетичних смаків щодо форм мистецтва, опосередкованих мас-медіа, сучасних напрямів медіа-арту тощо [1, c. 18].

Висновки. Щоб бути сьогодні високоосвіченим фахівцем, потрібно володіти сучасними інформаційнокомунікаційними та медіаосвітніми технологіями, які є популярними серед молоді.Медіаосвіта як важлива частина освітнього процесу покликана формувати ціннісні орієнтири в суспільстві, сприяти створенню медіакультури, передусім у молодого покоління. Велика кількість дефініцій, широкий діапазон значень слова медіаосвіта та різні варіанти його правопису, що трапляються в опрацьованих джерелах, свідчать про те, що воно знаходиться в стадії адаптації в українській мові і потребує уточнення та лексикографічної фіксації. З прийняттям «Концепції впровадження медіаосвіти в Україні» розпочато становлення системи медіаосвіти у нашій країні. Медіаосвіта є невід’ємною складовою навчальних програм циклу професійно орієнтованої гуманітарної підготовки у школах та ВНЗ України.

Список використаних джерел

1. Башманівська Л.А., Башманівський В.І. Медіаосвіта як важлива складова професіоналізму майбутнього вчителя-словесника. Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Педагогічні науки. 2018. Випуск 3 (94). С. 16-20.

2. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. К.: Вид-во «Либідь», 1997. С. 203-207.

3. Жарук І. В. Медіаосвіта-складова професійної підготовки майбутніх фахівців із розв’язання конфліктів. Національний університет «Києво-Могилянська академія». URL: http://ekmair.ukma.edu.ua/bitstream/handle/123 456789/14394/Zharuk_Mediaosvita_skladova_profesiinoi_pidhotovky_maibutnikh.pdf?sequence=1&isAllowed=y.

4. Ільченко А.М. Особливості формування медіакомпетентності майбутніх політологів в умовах вищої школи. Молодий вчений. 2018. № 9.1(61.1). С. 47-50.

5. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні. URL: http://osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/mediaosvita/kontseptsiyavprovadzhennyamediaosvitivukrininovaredaktsiya/

6. Онкович Г. Медіаосвіта в Україні: сучасний стан і перспективи розвитку. Нові технології навчання. № 62. Матеріали другого Міжнародного семінару «Навчально-виховне середовище та моральність у ХХІ столітті». Ін-т інноваційних технологій і змісту освіти МОН України, Академія міжнародного співробітництва з креативної педагогіки. Київ; Вінниця, 2010. С. 89-92.

7. Серебрянська І.М. Медіаосвіта: семантична специфіка терміну в ціннісній системі координат інформаційного суспільства. Філологічні трактати. 2018. № 3. С. 69-76.

8. Токарєва А.В., Яланська М.М., Кузнецова К.С. До питання визначення сучасного стану медіаосвіти в Україні. Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Серія «Педагогіка і психологія». Педагогічні науки. 2015. № 2 (10). С. 229-233.

9. Федоров А. В. Словарь терминов по медиаобразованию, медиапедагогике, медиаграмотности, медиакомпетентности. Таганрог: ТГПУ, 2010. 64 с.

10. Bazalgette С., BevortE., SavinoJ. L’Education aux medias dans le monde: Nouvelles orientations. Paris-London: BFI, CLEM I, UNESCO, 1992. 120 p.

11. Encyclopedia of media and communication. Toronto: University of Toronto Press, Scholarly Publishing Division, 2013. 738 p.

12. Masterman L. Teaching the Media. London: Comedia Press, 1998. 341 p.