МЕНТАЛІТЕТ МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ ЯК ЗАПОРУКА РОЗВИТКУ ДУХОВНОСТІ МИСТЕЦЬКОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ ВНЗ

АЛЛА РАСТРИГІНА
(Кіровоград, Україна)

В статті  здійснено спробу представити позицію автора щодо менталітету українця  як явища культури і духовності мистецького освітнього простору ВНЗ, окреслити можливості його прояву в процесі професійної підготовки майбутнього педагога-музиканта, а також розглянути особливості художньо-творчої діяльності студентів як  способу вираження менталітету нації.

Ключові слова: менталітет, українська ментальність, особистісна свобода, духовність,  мистецький освітній простір,  творчість.

Theauthor attempts topresenther positiontothementalityof a Ukrainian as a culturalphenomenonandartisticeducationalareaofuniversities. The paper revealsthepossibilitiesofits realisation intheprocessoftrainingfuturemusic teachers, andespecially, theartisticandcreativeactivityofstudentsas a wayofexpressing the mentality ofthenation.

Keywords:mentality, Ukrainianmentality, personalitfreedom, thecontent ofspirituality, artisticeducationalenvironment, creativity.

Постановка проблеми. Виклики часу, що постали наразі перед українським суспільством, зумовлюють звернення до історико-філософських та культурологічних засад визначення категорії менталітету як явища культури та дослідження на соціально-педагогічному та індивідуально-психологічному рівні його духовної основи як мистецького освітнього простору ВНЗ з метою окреслення можливостей його прояву в процесі професійної підготовки майбутнього педагога-музиканта, зокрема, художньо-творчої діяльності студентів як способу вираження менталітету нації.

У численних дослідженнях категорії менталітету як «народного характеру», «душевного ладу», «народного духу», «душі народу», «психологічної оснастки», акцентується увага на різних його аспектах та ступеню впливу на пізнавальну і практичну активність людей (Ф. Арьєс, М. Бердяєв, М. Лоський, Г Лебон, А. Токвіль, Е. Фромм, X. Штейнгаль та ін.). У сучасній науковій літературі найбільш розглянутими є позиції, що пов'язані з ототожненням менталітету з індивідуальною або суспільною свідомістю, або психікою суб'єкта, з деякими елементами, частинами, сферами або рівнями свідомого й несвідомого, розумінням менталітету як особливостей свідомості або психіки.

Основопокладаючим для нашого уявлення про менталітет  духовності виховання, є трактування зазначеної категорії як системи якісних і кількісних особливостей людини, що виникли на основі генотипу, під впливом природного і соціального (у тому числі і педагогічного) середовища, а також у результаті власної духовної творчості суб'єкта [1: 24]. У такому розумінні менталітет слугує інтегральною характеристикою унікальності духовного світу суб'єкта, сприяє розумінню специфічного типу сприйняття світу суб'єктом, пояснює особливий спосіб його поведінки і діяльності.

Таким чином, менталітет є складовою духовності, яка регулює активність суб'єкта в цілому, детермінує специфічний характер сприйняття світу, емоційного реагування, поведінки, діяльності (включаючи  й професійну), самоідентифікації суб'єкта, й що особливо важливо, стимулює соціальний процес за допомогою продукування культурних інновацій. Саме тому, що менталітет обумовлює характер активності індивіда, специфіку і спрямованість цієї активності, його логічно вважати «ядром особистісної культури, стратегічної культурною програмою суб'єкта» [1: 26].

Зародження в індивідуальномументалітетіновихментальнихособливостейзумовлено розвитком суспільства, а їхній прояв є результатом культурноїтворчостісуб'єкта. Тобто, новіскладовіменталітетувиступають як новіформикультури, як нова програма діяльності в різних сферах, в тому числів педагогічнійта художній.

Отже, маємо підстави  говорити  про те, що одним з досить вагомих факторів, який є єдиним джерелом новизни та ефективної діяльності (в тому числі й професійної) і тісно пов'язаний з функціонуванням менталітету, є духовна творчість суб'єкта, що спрямовується саме його менталітетом.

Відтак, обґрунтування імпліцитної приналежності менталітету особистості у духовності мистецького освітнього простору ВНЗ, характеристика особливостей менталітету українця та окреслення можливостей його прояву в художньо-творчій діяльності майбутнього фахівця-музиканта, складає мету статті.

         Виклад основного матеріалу. У вирішенні поставленої мети ми спираємося на положення про те, що людина, осмислюючи навколишнє середовище, його об'єкти та явища, відповідним чином вибудовує свою поведінку й оцінює власну діяльність [2: 519]. Це передбачає наявність безперервного творчого стану, готовності до продуктивної діяльності як способу прояву внутрішнього світу в духовних цінностях і культурі суспільства. У такому випадку внутрішній світ людини збагачується сенсом об'єктів, надаючи їм певний особистісний смисл, який утвердившись у культурі, набуває й соціального значення. Саме творчий процес сприяє становленню особистості, й завдяки творчій діяльності людини навколишнє середовище також набуває своєрідної духовності.

У дослідженні педагогічного аспекту проблеми, основоположною ідеєю стало усвідомлення того, що менталітет як явище духовного життя, як духовно-моральний імператив нації, як джерело сфери Духа, є механізмом органічного зв'язку між особистістю і середовищем, (у нашому випадку – складової  духовності освітнього простору), і передбачає глибоке особистісне залучення студентів в духовну творчість. Крім того, ми виходимо з уявлення про те, що на зміну уніфіковано-масового способу життя прийшли індивідуалізовані потреби кожного з суб'єктів педагогічного процесу у вільному саморозвитку, самовираженні та самореалізації [2], а духовні цінності є основою компетентнісно орієнтованої художньої освіти ВНЗ [4 ].

         Таким чином, становлення духовності особистості є багатовимірним і суперечливим процесом, який "відшліфовується" свідомістю, поведінкою та творчою діяльністю індивіда на основі особистісного присвоєння загальнолюдських цінностей. І в такому випадку духовність стає основою особистості та її культури. Саме таке уявлення про взаємозв'язки людини і навколишнього середовища, про можливості прояву і збагачення його внутрішнього світу покладено нами в основу обґрунтування менталітету як запоруки духовності освітнього простору ВНЗ.

         Звертаючись до феномену менталітету, ми виходимо з того, що зазначене поняття  включає базові уявлення про людину, її місце у природі й суспільстві, її розуміння природи і Бога як творця всього сущого. Будучи явищем розумового порядку, менталітет характеризує специфіку суспільної свідомості таких груп людей, як: етнос, нація, соціальна страта. Усвідомлені елементи менталітету тісно переплітаються з областю несвідомого, (а можливо йґрунтуються на ньому), що розуміється щодо вказаних об'єднань як «колективне несвідоме», яке регулює поведінку, але не мислення людини. За допомогою мислення й свідомості людина пізнає світ, у той час як менталітет – це сприйняття, тлумачення світу. Пізнаючи світ, людина створює систему логічних категорій і понять, а створюючи "модель світу", пояснюючи її, сприймаючи її сутність, вона використовує "невідрефлексовані" вирази, уявлення, образи. Як цілісне духовне утворення, що формується протягом століть, менталітет є своєрідним кодом нації.

         Поряд з вищезгаданим поняттям, широко використовується прикметник "ментальний" й утворений від нього термін "ментальність", що розглядається в західній науці як своєрідна особистісна й соціальна пам'ять людини або колективу, яка властива тільки їм і характеризує тільки їхнє коло, прошарок, страту, народ [5: 196 ]. У вітчизняній філософській та культурологічній літературі найчастіше ментальність розуміється як сукупність уявлень, поглядів, відчуттів співдружності людей певної епохи, географічного регіону й соціального середовища, певний психологічний уклад суспільства, який впливає на історичні та соціальні процеси [6: 28 - 33].

У найбільш загальному вигляді менталітет може розглядатися як певна характерна для конкретної культури специфіка психічного життя, що представляє дану культуру людей і яка детермінована економічними, політичними, соціальними, у тому числі і виховними, процесами.

Тобто, в нашому випадку мова йде про особливості менталітету української нації, про можливості використання його специфічних характеристик у вихованні нового покоління, про вектор свободи як духовної константі менталітету українця, що вимагає проекції на створення адекватного освітньо-виховного простору. Завдяки саме останньому відбувається особистісне становлення майбутнього фахівця.

Становлення української ментальності обумовлено, перш за все, чином доброї "матінки природи", роздумами над її таємницями, а також таємницями людського життя. Саме на цій основі формувалася натура українця, його естетичне сприйняття життя, гостинність і доброзичливість. Соціальний гуманізм (загальнолюдська симпатія) українця забезпечує поважне і толерантне ставлення його до інших народів, йому властива здатність відчувати душу іншого, ставити себе на його місце. Поняття універсальної симпатії, яка охоплює все: від кола сім'ї до царства всього живого, перегукується з ідеями індійської філософії, яка вважає такі почуття ознакою "великої душі".

Не зупиняючись детально на характеристиці процесу становлення українського менталітету, відзначимо, що лейтмотивом практично всіх вітчизняних досліджень у цьому напрямку (Г. Ващенко, Е. Вишневский, Д. Чижевський) є визнання в якості домінуючої його першооснови чуттєво- емоційний компонент, що виражається в релігійності, сентименталізмі, ліризмі, своєрідності гумору, артистизмі, потребі виражати себе за допомогою віршів та пісень.

Характерними особистісними рисами українця є перевага "серця над розумом", де панує не холодний раціональний розрахунок "голови", а пристрасний заклик "серця"; верховенство індивідуалізму над колективізмом з перебільшеною увагою до свого внутрішнього світу і особистісних переживань; духовний зв'язок українців з навколишнім середовищем .

Ще однією якісною ментальною особливістю українського народу і його культури є те, що його життя підпорядковане одній головній ідеї – ідеї Волі. Слово"воля" в українській мові має два значення: воля як здатність, як "сила волі" і воля як вільність, свобода. Поєднавши в одному слові два значення, українська мова відобразила глибокий зв'язок між волею як силою волі і волею як свободою. Свобода не є свавілля, тому що вона починається там, де людина  здатна подолати в собі  пріоритет фізичного. Свобода – це сила духу. Свобода розуміється як максимальна самореалізація на основі продуктивної діяльності і відповідальність за її результати. Прагнення до свободи уособлює в собі рівність, значимість і цінність кожної особистості, ґрунтується на самоповазі й пошані до будь-якої людини,  воно є властивим для української нації.

Виділені характеристики (кордоцентризм, превалювання емоцій і почуттів, інтроверсивність вищих психічних функцій у сприйнятті навколишньої дійсності, індивідуалізм, прагнення до особистісної свободи) є не тільки системоутворювальними ознаками менталітету українського народу, а й ціннісною основою духовного становлення кожного індивіда, що дозволяє розглядати його як складову духовності освітнього простору, в тому числі й мистецького простору ВНЗ.

На думку Д. Чижевського, безумовною особливістю психічного укладу українця є емоційність і сентиментальність, чуттєвість і ліризм. Найбільш яскраво ці риси проявляються в обрядовості та естетизмі українського народного життя, іскрометності українського гумору, як найбільш глибокому вияві української натури. Характеризуючи позитивні сторони української емоційності, історик і літературознавець підкреслював її яскраве відображення в українській духовній творчості [7: 17]. Без перебільшення можна сказати, що український народ є рекордсменом за кількістю народних пісень. За даними деяких дослідників, їх кількість становить близько 200 тисяч, і це тільки ті пісні, які записані етнографами.

Співучість, артистизм, художній талант українців прославилися в усьому світі. Живопис, вишивка, різьблення по дереву, писанки, задушевна пісня з давніх пір прикрашали побут українців. У таких художніх витворах втілюється душа нашого народу: чутлива, лірична, талановита, сповнена високих почуттів і любові до навколишнього світу. Відповідно, й мистецька діяльність –  це каприз творця , він корениться в його внутрішній необхідності перетворити свої емоції в рух, у творчість.

Таким чином, ми маємо підстави стверджувати, що в мистецькій діяльності проявляється менталітет і духовність індивіда. Отже, коректність дослідження особливостей менталітету та можливостей його прояву у духовності мистецького освітнього простору ВНЗ в процесі художньо-творчої діяльності не викликає сумнівів.

У розгляд духовності мистецького освітнього простору ВНЗ як вираження менталітету нації особливого значення набуває розглянута нами раніше [8] рефлексія особистості, яка дозволяє людині приймати і привласнювати духовність суспільства в рамках власного "Я" й тим самим виконувати власну місію по відношенню до одухотворення як власного життєвого простору, так і професійного середовища. Тобто, створення  мистецького освітнього простору, який ґрунтується на загальнолюдських та естетичних цінностях і дозволяє студентові здійснити власний вибір індивідуальної траєкторії творчого сходження в професії, сьогодні набуває вже статус необхідності. Для музично-педагогічної освіти така позиція означає єднання множинності "Я", де кожен, і викладач, і студент, зберігає свою самоцінність, залишається самим собою й на цій основі одуховнює мистецький освітній простір, який, в свою чергу, стає основою для особистісної духовності кожного.

Прояв духовності особистості в процесі професійного становлення в стінах ВНЗ сьогодні може бути забезпечений за допомогою такої організації мистецького освітнього простору, де б у студента з'явилася можливість стати центром освітнього процесу. Це передбачає пошук відповідних форм і методів організації навчально-виховного процесу, де студент, перш за все, міг би бути вільним у самовираженні, у "створенні себе" як людини культури на основі ціннісних й ментальних імперативів духовності і вже потім, як професіонала, компетентність якого ґрунтується на основі особистого присвоєння цієї культури.

Одним із найбільш ефективних механізмів, що дозволяє майбутньому педагогу-музиканту вільно виявити свою індивідуальність та креативність є творчий проект. Ця форма організації освітнього простору в нашій роботі представлена досить широко. Так, на базі кафедри вокально-хорових дисциплін та методики музичного виховання плідно працює хор-студія "Акваторія" – творча лабораторія, де студенти, крім оволодіння хоровим і вокальним мистецтвом, розвивають акторські здібності, а саме: вміння перевтілюватися, вживатися в образи персонажів дійових осіб. Крім масштабних творчих проектів хор-студії «Акваторія», заснованих на взаємозв'язку та інтеграції різних видів мистецтва (музика, хореографія, дизайн, література), інноваційна діяльність факультету мистецтв з реконструкції мистецького освітнього простору ВНЗ як основи для прояву духовності майбутніх педагогів-музикантів, передбачає ще й включення у навчальний план їх професійної підготовки цілого ряду нових фахових дисциплін, безпосередньо пов'язаних із розвитком художньо-творчої в діяльності студентів. Тут особливо яскраво проявляються  психологічні характеристики особистості, зумовлені ментальної приналежністю як фактором духовності освіти. Залучення студентів до індивідуальної творчості відбувається в рамках розробленої докторантом, Т.Стратан-Артишковою, комплексно-інтеграційної технології навчання й починається з дисципліни «Основи музичної композиції» , яка читається на 3 і 4 курсах бакалаврату і триває, але вже на якісно новому рівні, в процесі вивчення курсу «Основи композиторської майстерності» студентами магістратури. Основною метою зазначених курсів є розвиток здатності студентів розкривати свій внутрішній світ через художній образ, самовиражатися через засоби музично-інтонаційної виразності, і таким чином, реалізовувати можливість  як особистісного духовного розвитку, так і набуття високого рівня професіоналізму за рахунок оволодіння принципами художньої інтерпретації , музичної композиції та імпровізації, ефективними прийомами і методами творення власних творів у різних жанрах і стилях. Характерними рисами авторських знахідок студентів, представлених, як результат індивідуальної творчості в процесі вивчення вищевказаних дисциплін, є їх інтонаційна природа, яка свідчить про глибину приналежності кожного з них до української нації. Тобто, ми маємо підстави стверджувати, що, незважаючи на самостійний пошук і особисті переваги у виборі тих чи інших жанрів і стилів у створенні композицій, незважаючи на індивідуальну природу самовираження студентів в їх художньо-творчої діяльності, спільним джерелом прояви духовності кожного з них є менталітет.

Такий підхід дозволяє говорити про специфіку мистецького освітнього простору ВНЗ, де майбутній фахівець набуває досвіду власного творчого самовираження, підставою якого є ментальні характеристики, що додають особливого забарвлення його художньо-творчій діяльності.

Висновки.Таким чином, у ситуації, коли освіта ґрунтується на сучасній парадигмі, коли становлення особистості відбувається у вільному прояві, роль менталітету особливо відчутна. На нашу думку, опора в мистецькому освітньому просторі ВНЗ на ментальність стимулює становлення особистості майбутнього педагога-музиканта відповідно до особливостей генотипу, і в цьому випадку ми можемо говорити про менталітет як запоруки духовності освітнього простору і як компонент сучасної підготовки майбутніх фахівців у ВНЗ.

ЛІТЕРАТУРА

1. Губанов Н. И. Менталитет: сущность и функционирование в обществе / Н. И. Губанов, Н. Н. Губанов // Вопросы философии. – 2013. – №2. – С. 22-33.
2. Кевишас И. Обобщение / И. Кевишас. // Духовность воспитания: [коллективная монография]. – Вильнюс «Образование», 2012. – С. 519–528.
3. Маникин Р.В. Контент-анализ как метод исследования истории мысли / Р. В. Маникин //Клио. – 1991. –№ 1. – С. 28-33.
4. Oлексюк O. Духовные ценности как основа компетентностно ориентированного высшего художественного образования // О. Oлексюк // Прикладные исследования в обучении и практике. –2012. – № 7. – С. 73-76.
5. Растрыгина А. Личностно-профессиональное развитие будущего педагога-музыканта в воспитательном пространстве ВУЗа / А. Растрыгина // Духовность воспитания: [коллективная монография]. – Вильнюс «Образование», 2012, С. 130-139.
6. Растрыгина А. Свобода как духовная константа металитета украинца А. Растрыгина // Прикладные исследования в обучении и практике. –2012. – № 7. – С. 68-72.
7. Человек в сфере гуманитарного познания. – К. : Украинский центр духовной культуры, 1998. – 408 с.
8. Чижевский Д. Очерки по истории философии на Украине / Чижевський Д.– К, 1992.

Відомості про автора

Алла Растригіна – доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри вокально-хорових дисциплін та методики музичного виховання.