СОЦІАЛЬНА РОБОТА І САМОРЕАЛІЗАЦІЯ ЛЮДЕЙ ТРЕТЬОГО ВІКУ

Богуцька Анастасія Анатоліївна
(Тернопіль, Україна)

Анотація

У статті обґрунтовано актуальність проблеми спрямування соціальної роботи з людьми третього віку не тільки на їх соціальну підтримку, соціальний захист, але й на їх самореалізацію; подано підходи науковців щодо трактування поняття самореалізації у психолого-педагогічних дослідженнях; розкрито особливості процесу самореалізації людей третього віку; розкрито трактування концепцій процесу самореалізації людей третього віку; схарактеризовано закони суб’єктної самореалізації.

Ключові слова: особистість, соціальна робота, самореалізація, концепції самореалізації, люди третього віку, особливості самореалізації людей третього віку, закони самореалізації, суб’єктна самореалізація, соціальна підтримка, соціальний захист.

Аннотация

В статье обоснована актуальность проблемы направления социальной работы с людьми третьего возраста не только на их социальную поддержку, социальную защиту, но и на их самореализацию; поданы подходы ученых к трактовке понятия самореализации в психолого-педагогических исследованиях; раскрыты особенности процесса самореализации людей третьего возраста; раскрыто трактовки концепций процесса самореализации людей третьего возраста; охарактеризованы законы субъектной самореализации.

Ключевые слова: личность, социальная работа, самореализация, концепции самореализации, люди третьего возраста, особенности самореализации людей третьего возраста, законы самореализации, субъектная самореализация, социальная поддержка, социальная защита.

Abstract

In the article the timeliness of the problem of social work course with people of the third age is substantiated, not only for their social support, social protection, but also for their self-realization; the approaches of researchers about the interpretation of self-realization concept in psychological and pedagogical researches are developed; the peculiarities of the self-realization process of the third age people are defined; the conceptions interpretations of the self-realization process of the third age people are highlighted; the laws of subjective self-realization are characterized.

Keywords: personality, social work, self-realization, conceptions of self-realization, people of the third age, peculiarities of self-realization of the third age people, lows of self-realization, subjective self-realization, social support, social protection.

Постановка проблеми.

Проблема соціальної роботи з людьми третього віку в сучасних умовах знаходиться в центрі уваги багатьох соціальних інститутів, соціальних і дослідницьких програм, спрямованих на надання соціальної допомоги, соціальної підтримки і забезпечення прийнятного рівня їх життя. На початку XXI століття демографічна ситуація зазнає корінних змін: вікова структура населення більшості країн світу, у тому числі і в Україні, нагадує вже не стільки піраміду, скільки колону, що характеризується малою чисельністю дітей, осіб молодого і зрілого віку і високою чисельністю осіб старших вікових груп.

Динаміка сучасного життя з особливою гостротою актуалізує проблему спрямування соціальної роботи з людьми третього віку не тільки на їх соціальну підтримку, соціальний захист, але й на їх самореалізацію. Актуальність досліджень самореалізації в старості зумовлена стрімко прогресуючою тенденцією до демографічного старіння населення. Демографічне старіння визначається багатьма факторами, одним з яких є збільшення тривалості життя. Для сучасної людини після виходу на пенсію цілком реально прожити ще понад 20 років, і цей період життя має мати свій сенс, свої завдання розвитку і самореалізації.

У цій ситуації стає актуальною необхідність отримання об'єктивного знання про людей похилого віку, їх психологічний та соціальний добробут, механізми, умови їх особистісного розвитку, для того, щоб визначити шляхи оптимізації процесу розвитку як окремої особистості, так і суспільства в цілому, підвищити статус літніх громадян в соціумі, надати літній людині можливість не тільки для довготривалого життя, а й для подальшого розвитку власного потенціалу та самореалізації.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

До проблеми самореалізації особистості у психолого-педагогічних дослідженнях звертаються багато вчених. Предметом спеціальних наукових досліджень стали: розкриття суті самореалізації (І. Бех, Н. Лосєва, А. Маслоу, Н. Олексюк, Л. Рибалко, Є. Тихомирова); чинників впливу на досліджуваний процес (Г. Селевко, С. Сисоєва та ін.); особливостей самореалізації людей третього віку (Л.Анциферова, О.Краснова, К. Рощак та ін.).

Мета написання статті.

Мета статті полягає у висвітленні особливостей процесу самореалізації людей третього віку тапошуці шляхів вирішення проблеми спрямування соціальної роботи з людьми третього віку на їх самореалізацію.

Аналіз наукових джерел свідчить, що самореалізація розглядається в дослідженнях XX ст. з філософських, психологічних та педагогічних позицій як інтегроване поєднання протилежних складових, як синонім самоактуалізації, прагнення людини до ймовірно більшого розвитку своїх можливостей та здібностей. Самореалізація трактується як тривалий процес, пов'язаний з внутрішнім розвитком особистості, з її цілеспрямованістю і переживанням своєї активності.

Сутність самореалізації у психолого-педагогічній науці розкривається як процес найбільш повного втілення особистістю своїх можливостей, досягнення встановлених цілей у вирішенні особистістю важливих проблем, що дозволяє їй максимально повно реалізувати свій творчий потенціал (Ю. Г. Волков, В. С. Полікарпов); як синтез здібностей до цілеспрямованої, особистісно значущої діяльності, в процесі якої особистість максимально розкриває свій потенціал (А. Маслоу); як втілення людиною в життя своїх внутрішніх можливостей та здібностей (Л. В. Мардахаєв та ін.).

У Великому тлумачному словнику сучасної української мови  самореалізація трактується як реалізація особистістю свого творчого, людського потенціалу [5: 1299]. В Універсальному словнику-енциклопедії подано визначення самореалізації як постійного прагнення особистості до повного розвитку власних вроджених можливостей (К. Роджерс, А. Маслоу та ін.), найважливішим мотивом дії людини, основним бажанням, не завжди досяжним, метою людського буття [12].

Згідно з концепцією І. Беха, змістом і функцією самореалізації суб'єкта є процес предметного втілення його базових інтелектуально-особистісних надбань. Центральним мотивом самореалізації як діяльності є прагнення особистості продовжити себе в інших людях, що відбувається через створення матеріальних і художніх цінностей, а також за допомогою персоналізації – морально-духовного представлення себе в життєдіяльності інших людей. Самореалізація як особистісне утворення є центральною характеристикою людини, вищим рівнем її розвитку, на якому практично самоздійснюється її «Я» (система цінностей). Тому І. Бех її інтерпретує як фундаментальну цінність. Такий статус самореалізація набуває, коли з потенційної можливості стає визначальним фактором життєдіяльності особистості. Однак часто вона залишається на рівні потенції особистості або реалізується в досить обмеженому змістовному просторі, чи у суспільно несхвальному ракурсі. Самореалізація є цілісною діяльністю і поведінкою особистості, а не сукупністю певних способів її діяльності, поведінки [3: 11-13].

Ми поділяємо наукову позицію Н. М. Лосєвої стосовно того, що самореалізація виникає внаслідок низки суперечностей, притаманних буттю людини, головними з яких є протиріччя між індивідуальним та суспільним.  Цей процес сприяє активному довголіттю і не тільки фізичному, але й соціальному, особистісному, професійному. Самореалізація відіграє найбільш важливу роль у житті людини і, по суті, визначає увесь її життєвий шлях [8: 135].

Самореалізація особистості, на думку С. Сисоєвої, залежить від рівня, способу, характеру включеності особистості у макросвіт – соціум. У житті людини визначальною є професійна сфера самореалізації. Самореалізація у професійній діяльності веде людину до творчості. Самореалізація в дозвіллі дозволяє особистості самоутвердитися, досягти визнання своєї діяльності [10: 13-19].

Цікавий теоретичний аналіз самореалізації подано у дослідженні Н. Крилової. Дослідниця трактує самореалізацію як явище, що об'єднує індивідуальні, соціальні та культурологічні засади у житті людини, як її постійне прагнення невідомих цілей, нових життєвих шляхів, як пошук можливостей саморозкриття. Дослідниця визначає самореалізацію як позитивний погляд суб'єкта на себе та інших; ідентифікацію себе з іншими; відкритість досвіду і його прийняття; різноманітне сприйняття суб'єктом чуттєво-заданих ситуацій і творчий характер його активності [7: 11].

Л. В. Вєдєрнікова у процесі аналізу самореалізації виходить з міркувань, що самореалізація особистості є процесом опредметнення її сутнісних сил, яка приймає форму як створення об'єктів матеріальної та духовної культури (культуризація), так і втілення себе у формі особистісних внесків в інших людей (персоналізація). Мотиваційною основою цього процесу, на думку дослідниці, є прагнення людини транслювати свою особистість абстрактним іншим, соціуму, людству в цілому, виходячи за просторово-часові рамки існування. Індивідуальна самореалізація забезпечується особливим комплексом особистісних функцій, куди входять когнітивні утворення (самосвідомість, самопізнання, самовизначення), фактори управлінського характеру (самооцінка, самоконтроль, саморегуляція) і засоби (самовиховання, самонавчання, самоосвіта). Самореалізація як об'єктивне явище є можливою лише на основі «здатності бути особистістю», робити соціально-важливий внесок у культуру та в інших людей [4: 9].

Своє авторське трактування особливого різновиду самореалізації – суб'єктної самореалізації і технології її здійснення подано в дослідженнях Є. Тихомирової. Потреба особистості у самореалізації характеризується дослідницею як прояв самозначущості, визнання, успішності [11: 30]. Розкриваючи авторську технологію суб'єктної самореалізації, Є. І. Тихомировою були розроблені закони її реалізації, які в комплексі забезпечують самореалізацію особистості на її користь та інших людей. Провідними законами суб'єктної самореалізації, на думку дослідниці, є такі:

— закон правди: запам'ятай, правда потрібна не тільки для тебе, а й оточуючим тебе людям. Будь правдивим;

— закон добра: будь добрий до ближнього, і добро повернеться до тебе;

— закон доброти: перш, ніж вимагати уваги до себе, вияви її до оточуючих тебе людей. Пам'ятай про їхні інтереси, нужди, потреби;

— закон любові: любов — одне із найдавніших і найбільш шанованих почуттів, не соромся його;

— закон милосердя: тобі сьогодні добре, але поруч можуть бути люди, у яких сльози на очах. Не забувай про них;

— закон пам'яті: народ, який забув свою історію, помре. Пам'ятай про свій народ. Збережи цю пам'ять, передай іншим;

— закон поваги: хочеш, щоб тебе поважали, поважай сам людську гідність інших;

— закон старості: пам'ятай, що старість поважають усі народи світу, тому  людина має бути цивілізованою, поважати, розуміти і приймати старість;

— закон свободи: кожна людина хоче бути вільною, відстоюючи свою свободу, не забувай про свободу іншої людини;

— закон сміливості: нехай ти вчора злякався, пам'ятай, що ми завжди з тобою поруч. Надалі будь сміливим;

— закон честі: пам'ятай про свою фізичну силу. Але частіше згадуй про свою духовну силу, обов'язок, шляхетність, гідність. Честь — найбільша сила [11: 138-140].

Ми поділяємо наукову позицію Ф. Базаєвої стосовно того, що самореалізація завжди пов’язана з діяльністю, в якій утверджуються цінності, реалізується потреба росту, розвитку, самовдосконалення як особистісних здібностей, так і професійних можливостей. Особливої уваги заслуговують основні характеристики самореалізації, виокремлені дослідницею:

— здійснення можливостей розвитку «Я», своїх природних задатків;

— реалізація власних зусиль людини;

— розкриття і розвиток усіх аспектів особистості;

— самореалізація завжди пов'язана з діяльністю, в якій реалізуються потреби зростання;

— самореалізація як результат прояву своєї природи і самоствердження в суспільстві;

— вона включає лише позитивні, морально прийнятні здібності і потреби людини;

— самореалізація як самостійне визначення людиною себе і свого майбутнього [2: 75-78 ].

На різних етапах життєвого шляху змінюються види, форми, умови і механізми самореалізації людини. Л. Анциферова і О.Краснова відзначають, що в літньому віці у багатьох аспектах такий самий, що й у попередні періоди життя, перелік потреб, але змінюється їх структура та ієрархія. Автори простежують пріоритет у мотиваційній сфері людей похилого віку таких потреб, як безпека життєдіяльності, самореалізація, почуття спільності. Джерелом активності в похилому віці стають потреби, пов'язані зі збереженням життя і фізичної форми, потреби у збереженні соціальної значущості і потреби в психосоціальній ідентичності. На процес самореалізації в похилому віці впливають як зовнішні, так і внутрішні чинники. До них відносяться державна геронтополітика, сім'я і найближче оточення, індивідуальні психологічні особливості та цінності, що визначають вибір шляхів для самореалізації. [1; 6].

У кожної літньої людини є ряд потреб. Окрім найбільш основних, які забезпечують діяльність фізичного тіла, існує ще безліч інших, без задоволення яких неможливе повноцінне існування у пенсійному віці. Людині необхідно знайти своє місце в житті з урахуванням змінених умов, використовувати всі свої природні задатки, максимально виразити себе, щоб відчувати повне задоволення від існуючої реальності. Людина похилого віку, яка реалізує свої ресурси на користь суспільству – це найщасливіша людина. Найважче знайти сферу, в якій можливо максимально розкрити всі свої здібності в цьому віці. Відсутність самореалізації в процесі діяльності перетворює повноцінну активну старість в період доживання. Без самореалізації неможливе отримання задоволення від процесу будь-якої діяльності. Самореалізація – це розкриття власних можливостей – і це той шлях, який веде людину до більш щасливого і успішного життя. Змінений статус людини похилого віку сприяє появі більшої кількості вільного часу і незалежності, що дає можливість зайнятися новими видами діяльності. Завдання фахівця соціальної служби в даних умовах, запропонувати ці види діяльності, організувати простір для реалізації прихованих можливостей, сприяти розкриттю внутрішнього потенціалу літніх людей [9: 73-79].

Похилий вік включає в себе кризові переживання, пов'язані, зокрема, зі звуженням кола соціальних контактів і припиненням трудової діяльності. Головною проблемою людини похилого віку є «драма незатребуваності» – потенціал, що не реалізується, відчуття або побоювання власної непотрібності. Однак, незважаючи на реальні соціальні практики, що обмежують діяльність літньої людини, конструктивна стратегія старіння виступає фактором задоволеності життям в похилому віці.

Продуктивна старість може бути забезпечена не стільки успішною адаптацією особистості до змінених умов її існування в соціумі, нового статусу, скільки її самореалізацією. Одним із показників суб'єктивного благополуччя особистості, що відображають ступінь якості життя, є задоволеність життям. Необхідне пояснення того, які показники і стратегії самореалізації сприяють задоволеності життям людини похилого віку, а які пов'язані з незадоволеністю.

Самореалізація особистості взаємопов'язана з характеристиками задоволеності життя, мотивацією досягнення, з орієнтаціями сенсу життя. Так, самореалізація літньої людини пов'язана з соціальною владою (причому обернено пропорційна кореляція), це дозволяє стверджувати, що соціальне оточення і надання діям соціальної важливості, допомагає людям похилого віку бути задоволеною життям. Вони, зазвичай, мають орієнтацію на позитивне минуле і отримують задоволення від сучасного; дотримуються уникнення невдач, тим самим зберігаючи внутрішню рівновагу; вважають себе відповідальними за своє життя, оптимістично налаштовані до себе. Для них характерна різноманітність інтересів, мають високий рівень прийняття себе та інших людей. Можуть вільно приймати рішення і втілювати їх у життя.

Отже, аналіз вітчизняних та зарубіжних досліджень свідчить про різні підходи до трактування суті самореалізації. Дослідники розкривають суть самореалізації як: реалізацію внутрішнього потенціалу особистості, яку слід розуміти як самість, самобутність (Т. Бильгільдєєва, М. Коваленко, Н. Лосєва, А. Матвєєв, Н. Олексюк); творчість, пошук сенсу людського життя, ствердження і реалізацію цінностей особистості, її особливого шляху (Л. Вєдєрнікова, А. Волосенко, С. Сисоєва); діяльність, пов'язану з опредметненням людиною її сутнісних сил (Ф. Базаева, І. Бех, В. Ботіна, Н. Крилова, Л. Рибалко,  Г. Селевко) та інші.

Актуальність досліджень самореалізації в старості зумовлена стрімко прогресуючою тенденцією до демографічного старіння населення. Демографічне старіння визначається багатьма факторами, одним з яких є збільшення тривалості життя. Для сучасної людини після виходу на пенсію цілком реально прожити ще понад 20 років, і цей період життя повинен мати свій сенс, свої завдання розвитку і самореалізації.

У нових політичних, соціально-економічних, соціально-культурних умовах літня людина, більша частина життя якої пройшла в суспільстві іншого типу, дезорієнтується у зв'язку з тим, що новий тип суспільства видається їй незрозумілим, оскільки не відповідає ціннісним орієнтаціям, сформованим протягом тривалого періоду життя.

Динаміка сучасного життя з особливою гостротою актуалізує проблему спрямування соціальної роботи з людьми третього віку не тільки на їх соціальну підтримку, соціальний захист, але й на їх самореалізацію. Знання особливостей впливу соціально-психологічних і біологічних факторів на процес старіння особистості дозволить направлено змінити умови, спосіб життя старих людей таким чином, щоб сприяти оптимальному функціонуванню особистості старої людини і сприяти тим самим самореалізації людини. Сутність соціальної роботи з людьми похилого віку – соціальна реабілітація. Суть реабілітації полягає у відновленні звичних обов'язків, функцій, видів діяльності, відносин з людьми. Головне для соціального працівника це перетворення людини похилого віку з об'єкта (клієнта) соціальної роботи в її суб'єкта. На думку соціальних геронтологів західних країн, головне завдання соціальної роботи полягає в тому, щоб допомогти встановити тісні зв’язки індивіда, родини або громади з зовнішніми і внутрішніми джерелами тих ресурсів, що необхідні для створення і збереження ситуації оптимальної життєвої реалізації. У цій ситуації стає актуальною необхідність отримання об'єктивного знання про людей похилого віку, їх психологічний та соціальний добробут, механізми, умови їх особистісного розвитку, для того, щоб визначити шляхи оптимізації процесу розвитку як окремої особистості, так і суспільства в цілому, підвищити статус літніх громадян в соціумі, надати літній людині можливість не тільки для довготривалого життя, а й для подальшого розвитку власного потенціалу та самореалізації.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Анцыферова Л.И. Поздний период жизни человека: типы старения и возможности поступательного старения личности / Л.И.Анцыферова // Психологический журнал. – – Т. 17, № 6. – С. 60-
2. Базаева Ф. У. Проблема самореализации в истории образования и педагогики: аксиологический аспект / Ф. У. Базаева // Вестник ОГУ. – 2011. – №2 (121). – С. 75-78.
3. Бех І. Д. Психологічні джерела виховної майстерності: навч. посібник / І. Д. Бех – Київ: Академвидав, 2009. – 248 с.
4. Ведерникова Л. В. Формирование ценностных установок учителя на творческую самореализацию в педагогической деятельности: автореф. дис. на соискание уч. степени д-ра пед. наук: спец. 13.00.08 «Теория и методика профессионального образования» / Л. В. Ведерникова. – Москва, 2001. – 43 с.
5. Великий тлумачний словник сучасної української мови: 250000 / уклад. та гол. ред. В. Т. Бусел. – К.: Перун, 2005. – 1728 с.
6. Краснова О. В. Исследование идентификации пожилых людей / О. В. Краснова // Психология зрелости и старения. – 1997. – № 3. – С. 68-
7. Крылова Н. Г. Педагогические условия самореализации подростка в деятельности сельского учреждения дополнительного образования: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. пед. наук: спец. 13.00.06 «Теория и методика воспитания (по направлениям и сферам деятельности)» / Н. Г. Крылова. – Кострома, 1999. – 21 с.
8. Лосєва Н. М. Самореалізація особистості викладача вищого навчального закладу як загальнопедагогічна проблема: дис. ... д-ра пед. наук: 13.00.04 / Лосєва Наталія Миколаївна. – Донецьк, 2007. – 475 арк.
9. Пономарева М. И. Самореализация граждан пожилого возраста: создание условий ресурсными учреждениями социального обслуживания Ханты-Мансийского автономного округа – Югры / М. И. Пономарева // Самореализация потенциала личности в современном обществе: материалы международной науч.-практ. конф., 28-29 апр. 2013 г. – Прага: VVC «Sociosféra-CZ», 2013 – С. 73-79.
10. Сисоєва С. О. Проблема формування особистості, здатної до творчої самореалізації / С. О. Сисоєва. – Миколаїв: МФ НаУКМА, 2000. – Т. 7: Педагогіка. – С. 13-19.
11. Тихомирова Е. И. Субъектная самореализация школьников в социально-ориентированном объединении. Технология успеха: учебное пособие / Е. И. Тихомирова – Самара: изд-во СГПУ, 2003. – 224 с.
12. УСЕ (Універсальний словник-енциклопедія)[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://slovopedia.org.ua/29/53409/20066.html– Назва з екрану.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА

Богуцька Анастасія Анатоліївна – старший лаборант кафедри внутрішньої медицини №2 ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України»