ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВИКЛАДАЧА БІОЛОГІЇ

Логвінова Ярослава
(Кіровоград, Україна)

Анотація. У статті розглядається екологічна компетентність як шлях вирішення екологічних негараздів та досягнення гармонії у системі «суспільство - природа». На основі узагальнення наукових джерел розкриваються особливості і змістове наповнення поняття «екологічна компетентність». Наводяться принципи процесу ефективного формування екологічної компетентності майбутнього викладача біології. З’ясовано взаємозв’язок понять «екологічна культура» та «екологічна компетентність».

Ключові слова: компетентнісний підхід,екологічнакомпетентність, викладач біології, екологічна свідомість.

Аннотация. В статье рассматривается экологическая компетентность как путь решения экологических проблем и достижения гармонии в системе «общество - природа». На основе обобщения научных источников раскрываются особенности и содержательное наполнение понятия «экологическая компетентность». Приводятся принципы процесса эффективного формирования экологической компетентности будущего преподавателя биологии. Выяснено взаимосвязь понятий «экологическая культура» и «экологическая компетентность».

Ключевые слова: компетентностный подход,экологическаякомпетентность, преподаватель биологии, экологическое сознание.

Resume.The article deals with environmental expertise as a way to address environmental problems and achieve harmony in the «society – nature». On the basis of summarizing scientific sources and the peculiarities of the semantic content of the term «ecological expertise». We present the principles of effective process of formation of ecological competence of future teacher of biology. It was found correlation concepts of «ecological culture» and «ecological expertise».

Key words: competence approach, environmental competence, teacher of biology and ecological consciousness.

Постановка проблеми. На сучасному етапі складних і динамічних взаємовідносин суспільства із навколишнім середовищем все більше загострюються екологічні негаразди, які комплексно проявляються через різноманітні проблеми у соціальній, демографічній, економічній і духовній сферах розвитку суспільства і окремої особистості. У пошуку шляхів вирішення екологічних проблем відбулося усвідомлення взаємозв’язку між станом природного середовища, розвитком суспільства та змістом освіти. У якості стратегічного вирішення проблеми на Всесвітній конференції ООН на вищому рівні з оточуючого середовища у Ріо-де-Жанейро у 1992 р. (а потім на саміті керівників держав у Йоханнесбурзі у 2002 р.) у прийнятій «Повістці дня на ХХІ століття» було проголошено концепцію переходу світового товариства на шлях збалансованого розвитку як відповідь на глобальні виклики.

У цьому і послідуючих документах освіти в інтересах збалансованого розвитку наголошується на важливості формування екологічної компетентності фахівця задля досягнення змін у свідомості та поведінці особистості, гармонізації відносин у системі «суспільство - природа» з метою покращення екологічної ситуації.

Нинішня соціокультурна і екологічна ситуація істотно змінює роль і значення педагога, зміст його діяльності у подоланні екологічної кризи, підвищуючи міру відповідальності за результати екологічної освіти молодого покоління. Таким чином, постає потреба у формуванні екологічної компетентності майбутнього викладача біології.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі компетентності фахівців присвячено праці В.Байденко, В.Болотова, Н.Бібік, А.Вербицького, І.Єрмакова, І.Зимньої, О.Овчарук, Дж.Равена, Ю.Татура, А.Хуторського та ін. У їхніх дослідженнях наголошується, що компетентнісний підхід передбачає формування досвіду вирішення життєвих проблем, виконання соціальних ролей, при цьому в якості результату освіти розглядається не сума засвоєних знань, а здатність особистості діяти в конкретних ситуаціях.

Екологічна компетентність особистості та її розвиток є предметом низки психолого-педагогічних досліджень українських (О.Гуренкової, О.Колонькової, Л.Лук’янової, О.Максимович, О.Пруцакової, Н.Пустовіт, Л.Руденко, Л.Титаренко, А.Хрипунової, С.Шмалєй) та російських (А.Макоєдової, Д.Єрмакова, А.Нестерової, О.Рогової) науковців.

Мета статті: розглянути проблему формування екологічної компетентності у навчально-виховному процесі професійної освіти.

Виклад основного матеріалу. Аналіз педагогічних досліджень українських та зарубіжних науковців щодо феномену екологічної компетентності особистості показав, що:

- екологічна компетентність розглядається як прояв способу буття особистості у гармонії із природним світом;

- екологічна компетентність виражається у теоретичній і практичній готовності до реалізації професійних функцій;

- передбачає відповідальність за наслідки власної діяльності в довкіллі;

- здатність до ситуативної діяльності;

- здатність реалізовувати знання, уміння, досвід, способи мислення, особистісні якості, для успішного вирішення задач і проблем різного рівня складності у життєвих і професійних ситуаціях;

- інтегрований результат навчальної діяльності студентів;

- здатність і готовність будувати гармонійні відносини з природним і штучним середовищем проживання і своїм соціальним оточенням;

- здатність і готовність до діяльності по збереженню, покращенню стану природного середовища у процесі виявлення, вирішення і попередження екологічних проблем, досвід даної діяльності;

- центральним компонентом, вихідною категорією у розумінні феномена екологічної компетентності виступає екологічна культура.

Екологічну компетентність майбутнього викладача біології ми розуміємо як інтегративну характеристику його особистості, що являє собою системну цілісність набутих екологічних цінностей, засвоєних екологічних знань, способів діяльності із вивчення і дослідження явищ, об’єктів і процесів навколишнього середовища, реалізації функцій екологічної освіти у професійній діяльності без порушення рівноваги у системі «суспільство - природа» [2].

У регуляції взаємовідносин людини з природним середовищем, встановленні рівноваги у системі «особистість - природа» І.Суравегіна, Н.Реймерс, Б.Ліхачов наголошують на формуванні екологічної свідомості. С.Дерябо та В.Ясвіна виділяють антропоцентричний та екоцентричний її різновиди.

Важливе значення для формування екологічної компетентності має саме екоцентрична екологічна свідомість, що забезпечує розуміння особистістю суті екологічних проблем, їх природи і джерел розвитку, розуміння ролі й можливостей екологічної освіти у розв’язанні екологічних проблем; потреба особисто брати участь у природоохоронних заходах, моральна відповідальність у стосунках з природою; вміння проводити просвітницьку роботу [1:12]. На противагу екоцентричній, антропоцентрична екологічна свідомість характеризується протиставленням людини, як найвищої цінності, і природи як її власності; природа розглядається як об’єкт односторонньої дії людини; характер мотивів і цілей взаємодії людини і природи носить прагматичний характер [1:7-8].

В.Панов вказує на помилковість у намаганні вирішити екологічні проблеми шляхом відновлювальної дії на природу. У такому разі існує велика ймовірність руху «маятнику» екологічної кризи в «інший» бік. «Адже спосіб мислення за своєю суттю залишається таким самим – людина як і раніше протистоїть природі як об’єкту своїх роздумів і предмету своїх дій. …необхідним є усвідомлення людиною того, що вона є таким же носієм загальноприродних закономірностей саморозвитку, як і сама природа» [3:84].

О.Максимович та О.Стефанків [5] набуття екологічної компетентності особистістю, як дотримання нею системи нормативних вимог для вирішення екологічних проблем щодо збереження і охорони довкілля, розглядають як один із етапів формування екологічної культури. Екологічну культуру науковці визначають як виховання розуміння усвідомлення важливості, актуальності сучасних екологічних проблем держави і світу, відродження кращих традицій українського народу у взаємовідносинах з довкіллям, виховання любові до природи, подолання споживацького ставлення до неї, розвиток особистої відповідальності за стан довкілля на різних рівнях (місцевому, регіональному, державному і глобальному), творча свідома діяльність людей у процесі освоєння та збереження життєво необхідних вартостей природного середовища, оволодіння нормами екологічно грамотної поведінки, виховання глибокої поваги до власного здоров’я та вироблення навичок його збереження[5:253].

Аналізуючи співвідношення понять «екологічна культура» та «екологічна компетентність» Н.Пустовіт приходить до висновку про складність взаємозв’язку, що виходить за межі причинно-наслідкового. За допомогою поняття «компетентність» акцентується увага на предметно-дієвому компоненті, що передбачає оволодіння комплексною процедурою застосування знань і вмінь для розв’язання актуальних, зокрема екологічних завдань. Компетентність інтегрує внутрішні і зовнішні компоненти поведінки, відображаючи не тільки знання про те, як діяти, а й конкретні вміння застосовувати це знання у певній ситуації. Формування компетентності орієнтує на вироблення власних моделей поведінки в різних ситуаціях, їхню авторську апробацію, адаптацію до ціннісних орієнтацій особистості. Екологічна ж культура не прив’язана до ситуації. Вона може розглядатись як духовна основа, ціннісно-світоглядний орієнтир, що визначає вибір рішення, спрямованість дії, а компетентність конкретизує і матеріалізує культуру в умовах певної ситуації. З іншого боку, компетентність узагальнює діяльнісно-практичні компоненти екологічної культури, ґрунтуючись на знаннях, різноманітних уміннях, цінностях і переконаннях, вольових якостях особистості [7:10].

На думку О.Пруцакової, основу екологічної компетентності складають знання, що належать до інформаційно-пізнавальної складової екологічної культури [4:363].

Значення когнітивного компоненту у структурі екологічної компетентності полягає у тому, що він є основою відповідального ставлення особистості до природи, екологічного мислення, практичних умінь та навичок екологічно доцільної поведінки у системі «людина – природа», мотивації та активної участі у природоохоронних заходах, усвідомлення причетності до збереження, відтворення й охорони навколишнього середовища.

Екологічних знань майбутній викладач біології набуває у процесі екологічної освіти. Зміст екологічної освіти має репрезентувати наступні складові:

- наукові знання про зв’язки у системі «людина – суспільство – природа» (система уявлень, понять, закономірностей, що є відображенням філософських, технічних, правових і моральних аспектів екології у їх розвитку);

- знання про доцільні способи діяльності особистості у природному середовищі;

- досвід емоційно-ціннісного ставлення людства до природи, що включає почуття, мотиви, ціннісні орієнтації, переконання на основі яких формується усвідомлення людиною свого місця у світі і готовність до практичної діяльності;

- досвід практичної, у тому числі й творчої діяльності людини у природі [5:254].

Важливим у процесі формування екологічної компетентності є усвідомлення особистістю власної причетності до виникнення і вирішення екологічних проблем. Це є підґрунтям для формування екологічної позиції особистості [4] і слугує її до діяльності із збереження довкілля.

Екологічна діяльність, на думку А.Урсула, «включає в себе усі види і форми діяльності людей, пов’язаних з раціональним вирішенням екологічної проблеми, екологізацією суспільного виробництва і всієї соціальної діяльності» [6], тобто охоплює різні види діяльності людини як у матеріальній, так і в ідеальній сферах, пов’язаних з пізнанням, освоєнням, перетворенням і збереженням навколишнього середовища.

Процес ефективного формування екологічної компетентності особистості уможливлюється при дотриманні наступних принципів:

- реальної практичної участі;

- розширення «зони відповідальності», оскільки із накопиченням особистістю життєвого досвіду і розширенням її соціальних функцій збільшується частина довкілля, у якій проходить діяльність, тому має розширюватись і зміст повсякденно-побутової екологічної компетентності;

- розширення соціо-рольового репертуару – педагогу необхідно сформувати в особистості здатність природодоцільно діяти зважаючи на оскільки розширення соціальних ролей, які виконує особистість, веде до збільшення її «зон відповідальності» [4].

Висновки. Становлення екологічної компетентності передбачає формування системи екологічних цінностей, усвідомлення і освоєння екологічних знань на рівні фактів, понять, теорій, законів, ідей екології, усвідомлення значення екологічної освіти у становленні особистості і подоланні екологічної кризи; уміння оперувати знаннями для теоретичного і практичного освоєння дійсності; розвиток екологічної свідомості як системи уявлень про світ, для якої характерно орієнтованість на екологічну доцільність, відсутність протиставлення людини і природи, сприйняття природних об’єктів як партнерів у взаємодії з людиною; розвиток екологічного мислення, що передбачає здатність встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, моделювати і прогнозувати розвиток природного середовища під впливом антропогенної діяльності; емоційне ставлення до світу; уміння і навички грамотної поведінки у природному середовищі.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Дерябо С.Д. Экологическая психология и педагогика / С.Д. Дерябо, В.А.Ясвин. – Ростов н/Д.: Феникс, 1996. – 476с.
2. Логвінова Я.О. Формування екологічної компетентності майбутнього викладача біології в процесі вивчення природничих дисциплін: автореф дис. канд. пед. наук: спец. 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» / Я.О. Логвінова. – Кіровоград – 2014. – 20с.
3. Панов В.И. Экологическая психология: Опыт построения методологии / В.И. Панов. – М.: Наука, 2004. – 197с.
4. Пруцакова О.Л. Сутність та види екологічної компетентності особистості // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. Зб. наук. праць. – Київ, 2005. – Вип.8. – Кн.2. – С. 16-19.
5. Стефанків О.М., Максимович О.М. Раціоналізація природокористування в АПК та формування екологічної свідомості населення: монографія / Стефанків О.М., Максимович О.М. – Івано-Франківськ: Сімик, 2012. – 180с.
6. Урсул А.Д. О понятии «экологическая деятельность» / А.Д.Урсул // Философские науки. 1986. - №1. – С.35-42.
7. Формування екологічної компетентності школярів: наук.-метод. посібник /Н.А.Пустовіт, О.Л.Пруцакова, Л.Д.Руденко, О.О.Колонькова. – К.: «Педагогічна думка», 2008. – 64с.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА

Логвінова Ярослава Олексіївна – кандидат педагогічних наук, старший викладач теорії і методики фізичного виховання Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.