ІДЕЇ В. СУХОМЛИНСЬКОГО ПРО ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ

Юлія Арішака
(студентка 5  курсу Інституту психолого-педагогічної освіти і мистецтв)
Бердянський державний педагогічний університет
м. Бердянськ
доктор педагогічних наук, професор Алла Крамаренко

У сучасних умовах світової інтеграції активно формується нова філософія суспільства, у межах якої переосмислюються ціннісні орієнтири й стратегії людського буття для подолання негативних наслідків дискримінаційних процесів у соціумі. Такі соціокультурні очікування суспільства безпосередньо розкриваються в організації, функціонуванні й розвитку системи освіти України, до якої кожному громадянину, незалежно від його соціального статусу, стану здоров’я, наявності фізичного чи інтелектуального порушення, має забезпечуватися рівний і справедливий доступ. Процес демократизації та гуманізації освіти в Україні спрямовано на утвердження особистості учня як найвищої соціальної цінності та створення кожній дитині умов для здобуття якісної освіти відповідно до її здібностей і спроможностей.

Розвиток сучасного суспільства України і процеси інтеграції в європейську спільноту гостро ставлять питання забезпечення соціального захисту громадян країни, і особливо тих, хто потребує її найбільше, зокрема – це діти з особливими освітніми потребами. До груп таких дітей належать: діти з порушеннями психофізичного розвитку, з обмеженими можливостями здоров’я, інваліди, діти із різних соціально вразливих груп тощо. Поняття «особливі освітні потреби» передбачає такі види потреб, що виходять за межі загальноприйнятої норми і залежать від розумової, фізичної недостатності або певних труднощів, які пов’язані з навчанням і потребують спеціальної медико-соціальної та психолого-педагогічної уваги і послуг для можливостей розвитку їх особистого потенціалу. Такі пріоритети державної соціальної політики в Україні безпосередньо підкреслюються в організації, функціонуванні й розвитку інклюзивної освіти.

Інклюзивна освіта – це система освіти, яка надає підтримку в навчанні, вихованні й розвитку кожній дитині (з нормальним розвитком, з вадами в розвитку, обдарованих та соціально вразливих), визнає її потенціал та задовольняє всі її індивідуальні потреби. Оскільки, відмінності між людьми  є природним явищем, то і навчально-виховний процес слід відповідним чином адаптувати до потреб дітей, а не «підганяти» його під старі організаційні шаблони [3].

Багатогранна педагогічна система провідного педагога В. Сухомлинського увібрала в себе ідеї великих мислителів-гуманістів минулого та традиції народного виховання. Вона вивчається науковцями в різних аспектах та була об’єктом ґрунтовних досліджень  М. Антонця, І. Антонової, Р. Атоянома, Є. Березняка, І. Беха, Н. Бібік, Л. Бондар, А. Борисовського, М. Боришевського, В. Бутенка та багатьох інших. Вивчення та аналіз теоретичних поглядів педагогічного досвіду В. Сухомлинсього сприяє пошуку власних шляхів реалізації гуманістичних ідей у навчально-виховній практиці.

Актуальність дослідження зумовила вибір теми нашої статті, мета якої висвітлити погляди В. Сухомлинського про особливості психолого-педагогічної підтримки важких дітей у контексті освітніх проблем в Україні.

За даними наукових літературних джерел, перші кроки до розв’язання проблеми навчання та виховання дітей з особливими потребами були здійснені ще наприкінці ХІХ ст. Так, зокрема, питання про створення та організацію спеціальних шкіл та дитячих садочків для дітей з відхиленнями порушувались у доповідях таких російських педагогів, як І. Городецького, М. Лебедєвої, С. Преображенського та ін. [2, 50].

У цьому напрямку працювали й німецькі дефектологи Р. Вайс, Б.Менель, А.Фукс, які рекомендували розпочинати роботу з такими дітьми якомога раніше (бажано з дошкільного віку). За таких обставин, вважали вони, створюються сприятливі умови для попередження вторинних порушень [3].

Питання про створення державної системи громадської допомоги дітям з вадами психофізичного розвитку, їхнє навчання, виховання і лікування у спеціальних закладах порушувалися В.Ветуховим, О.Володимирським, М.Котельниковим, П.Мельниковим, І.Сікорським, І. Соколянським, О.Шербиною та іншими [1, 3].

Вагомий внесок у питання навчання й виховання різних категорій дітей з особливостями психофізичного розвитку зробили такі вчені як І.Василенко, А.Винокур, О.Ганджій, А.Гольдберг, П.Гуслистий, І.Дьоміна, І.Єременко, В.Любченко, П.Мельник, Н.Правдіна Н.Романенко, Н.Стадненко, Р.Фрідленд та інші [1].

В процесі організації навчально-виховного процесу в умовах інклюзивної освіти цінними стають погляди В. Сухомлинського на специфіку роботи з дітьми із заниженою здатністю до навчання. Василь Олександровичхарактеризував дітей з інертним типом нервової діяльності, як дитину в якої потік думок тече бурхливо, стрімко, народжуючи все нові образи, з іншої – як широка, повноводна, могутня, таємнича в своїх глибинах, але повільна річка. Навіть непомітно, чи є у цієї річки течія, але вона сильна і нестримна, її не повернути у нове русло, тоді як швидкий, легкий, стрімкий потік думки інших дітей можна ніби перегородити, і він відразу ж спрямується в обхід.[5, 46].

Стосовно дітей з особливостями психофізичного розвитку В.Сухомлинський підкреслював: «Вчити і виховувати таких дітей треба у масовій загальноосвітній школі: створювати для них якісь спеціальні навчальні заклади немає потреби. Ці діти не є потворними, а найкрихітніші, найніжніші квіти в безмежно різноманітному квітнику людства» [5, 92-93]. Ця ідея згодом лягла в основу класів вирівнювання, як одного з найважливіших елементів інтегрованого навчаннядітей з особливими освітніми потребами. І сьогодні у тих школах, в яких до розв’язання цієї проблеми ставляться з належною відповідальністю, створення інклюзивних класів дає виключно позитивні результати.

Слід відзначити також перспективні кроки В.Сухомлинського як директора школи щодо забезпечення навчально-виховного процесу психологічною підтримкою. Так, за його ініціативою у Павлишській школі вперше було створено психологічну службу під назвою «Психологічна комісія». До її складу входили шкільний лікар і найкраще психологічно обізнані вчителі. Комісія ставила своїм завданням встановити причини, через які дитині важко вчитися. При цьому особливо велика увага приділялася аналізу особливостей сприйняття дитиною предметів і явищ навколишнього світу, особливостей мислення, мови, пам’яті, уваги [4, 47]. Неабиякою мірою цьому сприяла послідовна реалізація висунутого В.Сухомлинським принципу передбачуваного успіху. Учитель повинен постійно створювати для слаборозвиненого учня такі навчальні ситуації, які б відкривали перед ним цілком реальну перспективу успішних результатів власних навчальних зусиль.

До Василя Олександровича ніхто цю проблему не розглядав з такою гостротою і наполегливістю, ніхто так зацікавлено, послідовно і наполегливо не шукав гідної відповіді, як він. Ця відповідь виявилася дуже простою: невстигаючим учням для нормального психічного розвитку насамперед необхідно якраз те, чого у них немає – успіх у навчанні. Нехай незначний, але успіх. Без такого успіху не може бути нових, вищих досягнень, не може сформуватися повноцінна навчальна діяльність. «Моральні сили для подолання своїх слабких сторін (у тому числі і неуспішності з того або іншого предмету) дитина черпає у своїх успіхах» [4, 92]. Мовою сучасних психологів реалізація цієї закономірності досліджується в концептуальних межах мотиваційної сфери досягнень учня.

Актуальним в умовах інклюзії є погляд В. Сухомлинського щодо оцінювання знань дітей: «Не ловіть дітей на незнанні, оцінка – не покарання, оцінка – радість. Видатний педагог вважав, що головне – не допустити відчування дітьми своєї «неповноцінності», перешкодити появі в них байдужного ставлення до навчальної праці, не притупити відчуття честі та гідності [5, 60].

Звертаючись до педагогів, В. Сухомлинський наголошував: «Пам'ятайте, що Ви – не тільки сховище живих знань, не тільки фахівці, який уміє передати інтелектуальне багатство людства молодому поколінню, запалити в його душі вогник допитливості, любов до знань. Ви – один із скульпторів, який творить людину майбутнього. Виховання, творення людини – це Ваша професія» [5, 56].

На думку В.О. Сухомлинського, гармонійний і всебічний розвиток особистості можливий тільки там, де два вихователі – школа і сім'я – не тільки діють разом, висувають однакові вимоги перед дитиною, а ще й є однодумцями, дотримуються єдиних принципів, не мають розбіжностей у цілях, методах і засобах виховання [7].

Отже, на сучасному етапі розвитку інклюзивної освіти, важливою є педагогічна спадщина видатного гуманіста В. Сухомлинського, у якій неоціненні скарби педагогічної мудрості мають величезну силу у формуванні  нової філософії державної політики щодо дітей з особливостями психофізичного розвитку.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Бондар В. Інтерпретація еволюції спеціальної освіти: зародженя, становлення, розвиток / В. Бондар, В. Золотоверх  // Дефектологія. – 2004. – № 1. – С. 2-10.
2. Золотоверх В. Історичні аспекти розвитку спеціальної освіти в зарубіжній практиці (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / В. Золотоверх  // Дефектологія. – 2002. – № 2. – С. 50-53.
3. Колупаєва А.А. Інклюзивна освіта в контексті реалій сьогодення / Алла Колупаєва [Електронний ресурс]. /  Режим доступу:http://slovyanochka.at.ua/publ/inkljuzivna_osvita_v_konteksti_realij_sogodennja/1-1-0-53.
4. Сухомлинский В. Верьте в человека / Василий Сухомлинский. – М., 1960. – 112 с.
5. Сухомлинський В. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості / В. Сухомлинський // Вибр. твори: В. 5-ти т. – Т. 1. – К.: Рад. школа, 1976. – С. 53–205.
6. Сухомлинский В. Этюды о коммунистическом воспитании / В. Сухомлинский // К.: Народное образование, 1967. – С. 50-62.
7. Сухомлинський В. Батьківська педагогіка / В.О. Сухомлинський. – К.: Радянська школа, 1978. – 264 с.