Секція 4

Ольга Єжова

(Кіровоград, Україна)

Анотація. Проаналізовані основні етапи розвитку системи підготовки кваліфікованих робітників швейної галузі в Україні. Узагальнена інформація щодо програм навчання рукоділля в жіночих навчальних закладах, починаючи з ХІ століття. Встановлено, що з початку ХІХ століття в Україні відкривались ремісничі училища для дітей нижчих чинів, які навчали швейній справі. Обґрунтовано, що до кінця ХІХ століття в підготовці кравців переважало учнівство, як передавання професійного досвіду від майстра до учня. Встановлено, що перший період розвитку системи професійної підготовки робітників швейного профілю (кінець 80-х рр. XIX століття – 1920 р.) характеризується обов’язковістю навчання швейної справи всіх дівчат на рівні побутових потреб, та появою жіночих професійних шкіл з фаховим вивченням крою та шиття.

Ключові слова: професійно-технічна освіта, кравець, швейний профіль, учнівство, рукоділля, модель.

Ежова О. В. Подготовка квалифицированных рабочих швейной отрасли в Украине (ХІ – начало ХХ в.)

Аннотация. Проанализированы основные этапы развития системы подготовки квалифицированных рабочих швейной отрасли в Украине. Обобщена информация относительно программ обучения рукоделия в женских учебных заведениях, начиная с ХІ века. Установлено, что с начала ХІХ века в Украине открывались ремесленные училища для детей низших чинов, которые обучали швейному делу. Обосновано, что к концу XIX века в подготовке портных преобладало ученичество, как передача профессионального опыта от мастера к ученику. Установлено, что первый период развития системы профессиональной подготовки рабочих швейного профиля (конец 80-х гг. XIX века – 1920 г.) характеризуется обязательностью обучения швейному делу всех девушек на уровне бытовых потребностей, и появлением женских ремесленных школ с профессиональным изучением кройки и шитья.

Ключевые слова: профессионально-техническое образование, портной, швейный профиль, ученичество, рукоделие, модель.

Yezhova O.V. Training of skilled workers of sewing branch in Ukraine (ХІ – the beginning of the 20th century)

Annotation. Article is devoted to the analysis of the main stages of development of system of training of the qualified sewers in Ukraine. Research is actual for creation of dynamic models of training of skilled workers of sewing branch Information concerning programs of training of needlework in women's educational institutions, since ХІ is generalized centuries.Methods of the analysis of scientific literature and archival materials are applied to research. It is established that since the beginning of ХІХ century in Ukraine vocational schools for children of the lowest ranks which trained in sewing business opened.Analyzed «the statute of women's professional education»of 1879, which recognized the need for the establishment of vocational schools and courses for training women. Decided to organize 4-year course of school, with a choice of specialization in third grade. While needlework has established a requirement for all students. Among the compulsory subjects noted needlework for everyday life: knitting, sewing, cutting, mending. Women offered 4 jobs in the sewing and needlework: seaming; sewing and tailoring; fashion; embroidery; weaving and knitting. It is proved that by the end of the 19th century in training of tailors the apprenticeship as transfer of professional experience from the master to the pupil prevailed. It is established that the first period of development of system of vocational training of workers of a sewing profile (the end of the 80th of the 19th century – 1920) is characterized by obligation of training in sewing business of all girls at the level of household requirements, and emergence of women's craft schools with professional studying of dressmaking.It is established that training in the knowledge and crafts useful in life was the purpose of professional education of women in the 19th century and capable to provide to women independent earnings.

Keywords: vocational training, tailor, sewing profile, apprenticeship, needlework, model.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Модернізація професійно-технічної освіти, яка відбувається в умовах інтеграції до європейського освітнього простору, має історичні аналоги. На різних етапах розвитку суспільства підготовка кваліфікованих робітників здійснювалась у відповідності до стану виробництва, рівня культури суспільства, освітніх потреб різних соціальних верств населення. Дослідження історичних аспектів підготовки робітничих кадрів дозволяє будувати динамічні моделі підготовки кваліфікованих робітників, визначати тенденції розвитку професійної освіти, розвивати кращі досягнення попередніх поколінь педагогів професійної освіти. Для проектування змісту підготовки кваліфікованого робітника швейної галузі важливо прослідкувати історію підготовки швейників в різні історичні періоди.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблемі історії розвитку системи професійної підготовки робітничих кадрів в Україні присвячені численні дослідження російських та українських вчених: М.В. Анісімова [3], А.Н. Веселова, І.Л. Лікарчука [10], М.Ф Пузанова, Г.І. Терещенка. Докладний аналіз переваг і недоліків схем періодизації різних дослідників викладений в [13, с.43-51]. Автор в основному погоджується з визначенням І.Л. Лікарчука періодів розвитку системи професійної підготовки робітничих кадрів в Україні. Ми в своєму дослідженні також будемо розглядати особливості підготовки кваліфікованих робітників швейної галузі в такі періоди:

-            перший: кінець 80-х рр. XIX століття – 1920 р. Початок створення систем промислової, сільськогосподарської та жіночої освіти;

-            другий: 1920–1929 рр. Період створення та становлення української системи нижчої професійної освіти

-            третій: 1929–1940 рр. Підготовку робітничих кадрів було підпорядковано господарським Наркоматам;

-            четвертий: 1940–1959 рр. Створення державної системи трудових резервів, яка забезпечувала потреби народногосподарського комплексу країни у кваліфікованих робітничих кадрах;

-            п’ятий: 1959–1991 рр. Утвердження єдиного типу закладів освіти, де здійснювалася підготовка робітничих кадрів – середніх профтехучилищ; перехід до єдиних навчальних планів та програм;

-            шостий: розпочався з 1991 р., з часу проголошення незалежності України. Прийняття Закону «Про професійно-технічну освіту» [10, с. 42–43]. 

Недостатньо дослідженим залишилось питання підготовки фахових швачок та кравців на різних етапах розвитку професійно-технічної освіти, зокрема в період з ХІ до початку ХХ століть.

Мета статті полягає в  систематизації основних етапів розвитку системи підготовки кваліфікованих швейників в Україні в період ХІ – початок ХХ століть для побудови динамічних моделей підготовки кваліфікованих робітників швейної галузі.

Методи дослідження. Для дослідження застосовані методи аналізу наукової літератури та архівних матеріалів.

Виклад основного матеріалу. Навчання ремеслу виготовлення одягу існувало з давніх часів, незважаючи на відсутність спеціалізованих навчальних закладів. Мистецтво крою та шиття передавалось від майстра учневі.

Перше жіноче училище в Росії було засноване, за свідченням В.М. Татищева, в 1086 р. в Києві, при Андріївському монастирі, княжною-інокинею Анною (Янкою) Всеволодівною [9, с.1]. Княжна Янка, людина грамотна та освічена, прийняла постриг в побудованому для неї батьком монастирі. Вона започаткувала в ньому училище для дівчат, яких сама навчала читанню, письму, співу та рукоділлю. Заняття рукоділлям традиційно вважалось обов’язковим для жінок, а в монастирі могло слугувати ще й педагогічній меті – щоб монахині не байдикували та через це не впадали у гріх. Релігійні книги того періоду («Жития святых», «Степенная книга») підтверджують гіпотезу, що освіта жінок при монастирях продовжувалась і після Янки.

На початку ХІІІ ст. в м. Суздалі Єфросиньєю, дочкою чернігівського князя Михаіла Всеволодовича, було засноване жіноче училище [9, с.19].

Пізніше почали відкриватись майстерні з пошиття одягу. Працювали в них в основному кравці-надомники. Робочий день тривав 12-16 годин. Кравці набирали учнів віком 10-13 років. Навчання тривало 4 роки і здійснювалось в процесі виконання замовлення. Це було навчання як передача досвіду від майстра учню, методом показу, шляхом спроб і помилок. Учні під наглядом майстра виконували багаторазово окремі операції, і за 3-4 роки опановували всі тонкощі кравецької справи. Зміст навчання, як і готовність учня стати кравцем, визначав майстер [8, с. 17-18]. Таке навчання пізніше стали називати «індивідуальним учнівством».

«Попередніми правилами народної освіти» (1803 р.) передбачалося створення училищ з професійною освітою. Найбільш типовим прикладом таких навчальних закладів в [5] назване Чернігівське ремісниче училище, відкрите 1 травня 1804 року. Воно було розраховане на навчання дітей нижчих станів Чернігівської та Полтавської губерній. Кріпацьких дітей до училища зараховували, коли на те була воля поміщика та його згода забезпечувати провіантом. В училище приймали дітей віком від 12 до 14 років, термін навчання складав шість років. Училище випускало майстрів різних ремесел, в тому числі майстрів пошиття одягу із шкіри. 1 вересня 1827 року в місті Миколаєві було відкрито училище для доньок нижчих чинів Чорноморського флоту [5, с.39]. Після завершення навчання дівчат направляли в майстерні Адміралтейства, де вони шили паруси та військове обмундирування для матросів Чорноморського флоту.

З 1859 року в Російській імперії відкриваються приватні недільні школи, серед яких тривалий час існувала Харківська жіноча недільна школа. [2, с. 56]. Серед найбільш акуратних учениць цієї школи відзначені модистки та швачки. Як зазначається в [2, с. 59], наприкінці ХІХ століття в Російській імперії було близько 150 приватних недільних шкіл, серед них 75 жіночих і 12 змішаних. Серед предметів, які вивчались в недільних школах, відзначимо ремесла і рукоділля [2, с. 66]. На той факт, що рукоділля на Україні входило до обов’язкових дисциплін усіх жіночих закладів освіти та до необов’язкових дисциплін у мішаних школах, звертає увагу Н.В. Слюсаренко [14, с. 22].

Як зазначено у [13, с.16], на різних історичних етапах функціонування системи підготовки робітничих кадрів для визначення її сутності використовувалися поняття «нижча професійна освіта», «початкова професійна освіта», «професійно-технічна освіта». Остання назва остаточно затвердилась для позначення системи підготовки робітничих кадрів в 1959 р. Кожен із періодів розвитку системи професійної підготовки робітничих кадрів мав свої особливості в системі підготовки кваліфікованих майстринь швацької справи.

Перший період: кінець 80-х рр. XIX століття – 1920 р. Жіноча професійна освіта цього періоду мала за мету допомогу жінці в покращенні економічних умов життя сім’ї, набуття умінь з рукоділля, крою та шиття, роботи по домогосподарюванню, кулінарії [6]. Наприкінці ХІХ століття у багатьох школах України праця викладалася як необов’язковий предмет. Як встановлене автором [7], у Херсонській губернії вивчали швейне ремесло у двох земських школах Олександрійського повіту і двох школах Херсонського повіту. При цьому у 138 земських школах Херсонської губернії учні опановували рукоділля, і у 9 школах – ручну працю. У 1898 р кравецьке та швейне ремесло викладалися у 4 училищах Єлисаветградського повіту, а рукоділля у 48 училищах.

Дослідник О.В. Гур’янова у своїх працях звертає увагу на низький ценз учителів ручної праці та рукоділля на межі ХІХ-ХХ ст. та вказує на безсистемне проведення уроків праці в той час [4, с. 69]. Наприклад, у Єлисаветградському ремісничо-грамотному училищі у 1892-93 навчальному році заняття з праці проходило «при виконанні приватних замовлень, що звичайно не могло не впливати на послідовність і правильність самого навчання, так як доводилося дітям робити не те, що слідувало б у потрібному порядку, а те, що стояло на черзі за замовленням» [11, 10].

В 1879 році Імператорське російське технічне товариство прийняло «Положення про жіночу професійну освіту» [16]. Зокрема, в документі визнається необхідність створення як професійних шкіл, так і окремих курсів для навчання жінок. Прийняте рішення організувати 4-річний курс школи, з вибором спеціальності в третьому класі. При цьому заняття рукоділлям передбачались обов’язковими для всіх учениць в тій мірі, яка необхідна для домашнього побуту. Окремі класи повинні були навчити виготовляти замовлення по рисунку моделі. Для підготовки вчительок рукоділля передбачався особливий курс.

«Проектом положення про жіночі професійні (ремісничі) училища і курси Імператорського Російського Технічного товариства» визначена мета професійної освіти жінок – навчання знанням та ремеслам, корисним в побуті та здатним забезпечити жінкам самостійний заробіток [16, с.9]. Серед обов’язкових предметів відзначене рукоділля для побуту: в’язання, шиття, крій, ремонт одягу. Серед десяти запропонованих жінкам спеціальностей виділяємо чотири, пов’язані з шиттям та рукоділлям: білошвейна справа; швацька та кравецька справа; модна справа; вишивання; плетіння та в’язання.

Як видно з [17], до створених в кінці ХІХ століття жіночих ремісничих шкіл приймали дівчат віком 11-14 років. Повний курс навчання тривав 5 років. Дівчата вивчали загальноосвітні предмети (Закон Божий, російська мова, історія, географія, арифметика, чистописання, малювання, креслення, спів) та майстерності (білошвейна справа, дамська кравецька справа, крій). Загальноосвітнім предметам учениці навчались 2 години щодня, майстерності – 5-6 годин щодня. Як свідчать матеріали виставки 1900 року в Парижі [15, с.3], російські жіночі професійні школи представили матеріал по рукоділлю різних класів. Втім, характер матеріалів засвідчив відсутність єдиної програми з рукоділля в жіночих освітніх закладах Росії.

Як встановлено у [18], в Харкові в 1895 р. швацька справа почала викладатися для жінок-членів Харківського товариства взаємодопомоги учительок і виховательок, для оволодіння життєво необхідними навичками [1, с.13]. Керівництво навчанням здійснювала учителька Трубачова, дійсний член Товариства. Для занять придбали швейну машину, манекен, тканини. Майстерня під керівництвом майстрині виконувала приватні замовлення.

Висновки з даного дослідження та перспективи подальших розвідок у даному напрямку. Нами систематизовано основні етапи розвитку системи підготовки кваліфікованих робітників швейної галузі в Україні.

Узагальнена інформація щодо програм навчання рукоділля в жіночих навчальних закладах, починаючи з ХІ століття. Обґрунтовано, що до кінця ХІХ століття в підготовці кравців переважало учнівство, як передавання професійного досвіду від майстра до учня. Встановлено, що перший період розвитку системи професійної підготовки швейного профілю (кінець 80-х рр. XIX століття – 1920 р.) характеризується обов’язковістю навчання швейної справи всіх дівчат на рівні побутових потреб, та появою жіночих професійних шкіл з фаховим вивченням крою та шиття. Подальші дослідження мають бути спрямовані на дослідження підготовки швейників в наступні періоди розвитку професійно-технічної освіти України.

ЛІТЕРАТУРА

1. V Годовой отчет Харьковского общества взаимного вспоможения учительниц и воспитательниц за 1895 год. – Х. : Типография М. Зильберберг, 1896. – 38 с.
2. Абрамов Я.В. Частная женская воскресная школа в Харькове и воскресные школы вообще / Яков Васильевич Абрамов. – М: Т-во скоропечатания А.А. Левенсон, 1896. – 105 с.
3. Анісімов М. В. Розвиток професійно-технічної системи освіти у період з 1975 по 1990 роки. / М. В. Анісімов // Збірник наукових праць. УДПУ ім. П.Тичини. – Умань, - 2013. - №8. – Частина 1. – С.261-266.
4.  Гур’янова О.В. Зростання вимог до фахової підготовки вчителів технологій та проблема їх забезпечення/ О.В. Гур’янова // Наукові записки. – Випуск 87. – Серія: Педагогічні науки. – Кіровоград, РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2009. – С. 68-72.
5. Історія міст і сіл Української РСР (в 26 томах). Том 15. Миколаївська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. – 772 с.
6. Каблуков Н.А. О школах для поддержания и развития кустарных промыслов среди женского крестьянского населения/ Н.А. Каблуков // Труды 11 съезда русских деятелей по техническому и профессиональному образованию в России. VI секция, 1896.-  С.261.
7. Калініченко Н. Шкільна політика щодо трудової підготовки учнів народних училищ у центральному регіоні України (ХІХ століття) / Н.Калініченко  //Історико-педагогічний альманах. – 2010. – №. 1. – С. 50-60.
8. Коржавина Т.Н. Педагогическое проектирование содержания подготовки портных легкой одежды для индивидуальной трудовой деятельности: Дис. канд. пeд. наук : 13.00.08 Теория и методика профессионального образования/ Татьяна Николаевна Коржавина.- Екатеринбург, 2000. – 184 с.
9. Лихачева Е. Матеріалы для исторіи женскаго образованія въ Россіи (1086-1856). /Е. Лихачева. - С.-Петербург: Типография М.М. Стасюлевича, 1899. – 268 с.
10. Лікарчук І.Л. Управління системами підготовки кваліфікованих робітників в Україні: педагогічний аспект (1888–1998 роки): дис… д-ра пед. наук: 13.00.04. / І.Л. Лікарчук. – К.: Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, 1999. – 475 с.
11.  Материалы шести народных училищ в г. Елисаветграде. – ф. 78, оп. 7, спр. 4, арк. 10. (Держ. архів Кіровоградської області)
12.  Садовий М.І. Трудове навчання і виховання учнів як основа профорієнтаційної роботи в умовах нової парадигми освіти/ М.І. Садовий //Наукові записки. – Серія: Проблеми методики фізико-математичної і технологічної освіти. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2015. – Вип. 7, Ч. 1. – С. 16-21
13.  Селецький А.В. Професійна підготовка робітничих кадрів в Україні (1920–1959 рр.): монографія / А.В. Селецький – К.: Вид-во Інституту професійно-технічної освіти НАПН України, 2012. – 176 с.
14.  Слюсаренко Н.В. Теорія і практика трудової підготовки дівчат у школах України (кінець ХІХ – ХХ століття): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора пед. наук: спец. 13.00.02 – «Теорія та методика трудового навчання» / Ніна Віталіївна Слюсаренко. – Інститут педагогіки АПН України, К., 2010. – 60 с.
15.  Стрекалова И. В. Женское профессиональное и хозяйственное образование на Выставке 1900 года / Инна Владимировна Стрекалова. - Санкт-Петербург: тип. И.Н. Скороходова, 1900. – 19 с.
16.  Труды Особой подкомиссии Императорского русского технического общества по вопросу о женском профессиональном образовании. - Санкт-Петербург, Тип. бр. Пантелеевых, 1879. – 60 с.
17.  Устав женской ремесленной школы Общества распространения технических знаний: утвержден 31 октября 1880 г. – Москва: Тип. Э. Лисснера и Ю. Романа, 1881. – 2 с.
18. Яковенко Г.Г. Діяльність Харківського товариства взаємодопомоги учительок і виховательок (1895–1913) / Г.Г. Яковенко //Ніжинська старовина. – 2013. – №. 16. – С. 90-96.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА

Єжова Ольга Володимирівна - кандидат технічних наук, доцент, доцент кафедри теорії і методики технологічної підготовки, охорони праці та безпеки життєдіяльності Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. Наукові інтереси: підготовка фахівців швейної галузі з урахуванням прогнозу розвитку техніки та технологій.