ГРА ЯК ЗАСІБ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА

Аліна Тритяк

(студентка, II курс, факультет педагогіки та психології)

Кіровоградський державний педагогічний

 університет імені Володимира Винниченка

м. Кіровоград

Науковий керівник – д. п. н., професор О. М. Ткаченко

Постановка проблеми у загальному вигляді. Гра є одним з найпривабливіших видів людської діяльності, провідною діяльністю дошкільника, засобом його всебічного розвитку, важливим методом навчання як дошкільника, так і школяра. Дитяча гра – це діяльність, спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності, в якій дитина віддзеркалює враження від її пізнання. Водночас гра є могутнім виховним засобом, в якій, за словами К. Д. Ушинського, реалізується потреба людської природи, зокрема і в естетичній діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Феномен гри привертав до себе увагу мислителів, філософів, соціологів, психологів і педагогів. Філософське трактування гри розкрили у своїх працях Г. Гегель, I. Зязюн, М. Каган, П. Лавров, М. Семашко та ін. Суспільно-орієнтовані та особистісно-орієнтовані підходи до оцінки ігрової діяльності обґрунтували Л. Виготський, Д. Ельконін, Р. Жуковська, О. Запорожець, С. Шацький та інші вчені. Творчі ігри соціального характеру, їх естетичну цінність розглядали Г. Волков, A. Макаренко, М. Стельмахович. Погляди В. О. Сухомлинського на гру як засіб естетичного виховання молодших школярів не знайшла належного висвітлення в науковій літературі, що й зумовило вибір теми цієї статті.

Формулювання цілей статті. Метою статті є вивчення поглядів В. О. Сухомлинського на гру як засіб естетичного виховання дітей молодшого шкільного віку.

Виклад основного матеріалу дослідження. Гра в педагогіці розглядається як найоптимальніший засіб усвідомленого оволодіння дитини надбаннями культури, досвідом людських взаємин, знаннями, способами діяльності. Цінність гри як засобу естетичного виховання витікає із самої природи гри, її виховної цінності.

Г. І. Лемко, аналізуючи виховну цінність гри, стверджує: «У дитячі роки гра є основним видом діяльності людини. За її допомогою діти пізнають світ. Без гри дітям жити нудно, нецікаво. Буденність життя може викликати у них захворювання. В грі діти й підлітки перевіряють свою силу і спритність, у них виникають бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути чогось прекрасного. За вмілого використання гра може стати незамінним помічником педагога» [3, 47]. Гра, як підкреслює вчений, дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще – спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров’я, радість дитячого життя. Гра допомагає задовольнити дитячу допитливість, залучити дітей до активного пізнання навколишнього світу, оволодіти способами пізнання зв’язків між предметами та явищами.

Часто гру називають творчою діяльністю. На думку Г. І. Лемко, це пояснюється кількома аспектами гри: 1) гра – це відображення життя; все відбувається у штучно створеній умовній обстановці, але дії гравців реальні, їх почуття і переживання – справжні; 2) наслідування в грі пов'язане з роботою уяви; дитина не копіює дійсність, вона комбінує різні враження життя з особистим досвідом; 3) дитяча творчість виявляється у задумі гри і в пошуку засобів для його реалізації; однак учні довго не реалізують свій задум, не готуються до виконання ролей; вони виражають свої прагнення в даний момент. Тому гра – завжди імпровізація, як би ретельно вона не була підготовлена [3].

Гра по своїй суті багатофункціональна, вона сприяє вихованню гармонійно розвинутої особистості. Наприклад, ігри на місцевості сприяють удосконаленню фізичних якостей, розширенню кругозору учнів. Є ігри, які допомагають розвивати допитливість дітей, тренують їхню пам'ять, увагу, логічне мислення. Недарма їх називають гімнастикою розуму. Немало є ігор технічного спрямування – вони допомагають оволодівати різноманітними трудовими навичками, умінням користуватися приладами та інструментами. Ігри-жарти, ігри-забави не тільки сприяють веселому і невимушеному проведенню відпочинку, а й виховують почуття гумору, привчають до вмілого спілкування з товаришами, тренують комунікабельність тощо.

У грі створюються умови для прояву творчої активності, спрямування зусиль на досягнення мети. Гра привчає до погоджених дій, до відповідальності перед її учасниками. У грі виховується низка вольових якостей: самостійність, наполегливість, самовладання, витримка, воля до перемоги – усе те, без чого не може бути успіху. Адже наявність усіх цих умов становить основу будь-якої плідної праці. Ігри, які проводяться на повітрі, сприяють зміцненню здоров'я дітей; пізнавальні ігри розширюють кругозір, розвивають дотепність, пробуджують інтерес до різних галузей науки, техніки, мистецтва.

Гра тільки здається легкою. А насправді, як підкреслюють дослідники гри, вона потребує, щоб дитина, яка грається, віддавала грі максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Гра стає напруженою працею і через зусилля веде до задоволення основних потреб дитини. Узагальнюючи думки щодо освітнього значення гри, В. О. Сухомлинський пише: «Тисячу разів сказано: навчання – праця, і його не можна перетворювати на гру. Та не можна поставити китайську стіну між працею і грою. Придивімося уважно, яке місце займає гра в житті дитини, особливо в дошкільному віці. Для неї гра – це найсерйозніша справа. У грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі здібності особистості» [4, 95].

Гра виникає не з примусу, не з обов’язку. Вона виходить із безпосередніх спонукань, потреб та інтересів дитини. Своєрідність гри полягає у тому, що виконувані у ній дії самі по собі цікаві для дитини. Їй цікавий не сам результат гри, а процес ігрової діяльності. Діти захоплено грають у будь-які ігри, тому використання ігрової форми завдань часто призводить до того, що діти навіть не помічають впливу дорослих на їх навчання і виховання. Вони захоплені самою грою, їм просто цікаво. Але непомітно для себе, під час такої гри дошкільники чи молодші школярі порівнюють, лічать, запам’ятовують, розв’язують логічні задачі та пізнають багато нового. В. Г. Коваленко наголошує на тому, що у грі всі діти залучаються до навчання: «Навіть найпасивніші з дітей включаються в гру з величезним бажанням, докладаючи всіх зусиль, щоб не підвести товаришів по грі. Під час гри діти, як правило, дуже уважні, зосереджені й дисципліновані» [2, 4].

Важливою умовою ефективного застосування гри в педагогічному процесі, на думку І. А. Бугастової, є дотримання балансу між вільною самостійною грою та іншими видами діяльності. Такий баланс є одним з основних умов розвитку ігрової діяльності дітей. Завдання педагога – викликати інтерес до певної події, яка захопила б дитину, вразила, вплинула на її уяву та почуття. Досить часто батьки чи вихователі, щоб не засмучувати дитину, намагаються не помічати помилок або порушень правил гри. У такому випадку зникає головна педагогічна цінність гри: виховання волі, вміння долати труднощі, бажання грати до перемоги. Під час гри, як наголошує дослідниця, «необхідно слідкувати за дотриманням правил, точністю виконання завдання». За такої умови гра буде сприяти розвиткові малюка, допомагати готувати його до шкільного життя [1, 17].

Втручання дорослого має сприяти підвищенню ігрової активності дитини. Разом з тим за дітьми повинна залишатися свобода та можливість реалізовувати власні ідеї доти, доки гра йде в правильному напрямку. В. О. Сухомлинський підкреслює: «Дитина має справжнє емоційне й інтелектуальне життя тільки тоді, коли вона живе у світі ігор, казки, музики, фантазії і творчості. Без цього вона не краща за здавлену квітку» [4, 179]. Батьки, вихователі, вчителі, піклуючись про становлення дитини як особистості, повинні дотримуватися цього правила. Гра для дитини є засобом проникнення в діяльність і взаємостосунки дорослих, засобом відображення навколишньої дійсності. У грі дитина реалізовує свої можливості, які недоступні їй в реальному житті. Отже, гра для дітей – це їхнє життя, яке не проходить без участі дорослих. Саме від дорослих буде залежати правильність організації предметно-ігрового середовища, в якому перебувають діти під час ігор.

В. Г. Коваленко називає ігри «сучасним і визнаним методом навчання і виховання, що володіє освітньою, розвивальною і виховною функціями, які діють в органічній єдності». В. Г. Коваленко наголошує на тому, що «сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, справедливо вбачає в них можливості ефективної організації взаємодії педагога й учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, безпосередності, непідробного інтересу» [2, 3–4]. Останні характеристики гри підкреслюють її естетичність.

На естетичному аспекті гри та потребі його врахування в педагогічному процесі зосереджував увагу В. О. Сухомлинський. Він розглядав гру як широке і багатогранне поняття. Педагог констатував, що діти грають не тільки тоді, коли бігають, змагаються у швидкості і спритності. «Гра може полягати й у великому напруженні творчих здібностей, уяви. Без гри розумових сил, без творчої уяви неможливо уявити повноцінного навчання», – пише Василь Олександрович. Починається гра, на думку Сухомлинського, там, де є краса [4, 95].

Оскільки естетичне є складником будь-якої діяльності дитини молодшого шкільного віку, то воно, на думку В. О. Сухомлинського, поєднує гру й працю дитини. «Урочистий день початку збирання врожаю на шкільній ділянці – діти приходять святково одягнені; перші зрізані колоски стоять у вазі на столі, покритому скатертиною. У цьому – гра, сповнена глибокого змісту. Та гра втрачає виховну цінність тоді, коли вона штучно «прив'язується» до праці, і в красі не виявляється емоційна оцінка людиною навколишнього світу і самого себе», – писав В. О. Сухомлинський [4, 95–96]. Важливість врахування різних аспектів організації ігрової діяльності дітей у процесі навчання і виховання зумовлює потребу в підвищенні майстерності педагога у цьому напрямку.

Висновки і перспективи подальших розвідок напряму. Отже, гра як вільна, самостійна позаутилітарна діяльність, безпосередньо пов’язана з переживанням і виявленням почуттів, творчою активністю, з різними видами художньої діяльності, має значний потенціал в естетичному вихованні молодших школярів, на чому наголошував і В. О. Сухомлинський. Подальшого вивчення у контексті розглянутої проблеми потребують різні аспекти застосування видатним педагогом гри як засобу естетичного виховання молодших школярів.

Бібліографія

1. Бугастова І. А. Гра як засіб підготовки дитини до школи // Журнал для батьків. – 2001. – № 1. – 17 с.
2. Коваленко В. Г. Дидактические игры на уроках математики / В. Г. Коваленко. – М.: Просвещение, 1990. – 96 с.
3. Лемко Г. І. Значення гри для виховання дитини [Електронний ресурс]// Materialy IV Mezinarodni vedecko-prakticka konference «Zpravy vedecke ideje – 2008». – Dil 7. – Pedagogika. Psychologie a sociologie. Hudba a zivot. – Praha: Publishing House “Education and Science” s.r.o., 2008. – S. 47–50.– Режим доступу до статті: http://www.rusnauka.com/29_NNM_2008/Pedagogica/36107.doc.htm
4. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям // Сухомлинський В. О. Вибрані твори: в 5-ти томах. – К.: Рад. школа, 1977. – Т.3. – С. 95–98, С. 176–185.