Написано безліч пісень на слова різних поетів, але тільки небагатьом з них судилося стати настільки народними, що рідко хто згадує ім’я справжніх творців пісні. В даному випадку всі знають, що «Реве та стогне…» написав Тарас Шевченко, але ж ім’я Данила Крижанівського, автора музики цієї пісні, згадується нечасто. Як правило, вважають, що музика цієї пісні є народною.

1. Зараз все більше загострюється потреба у пошуку нових способів прочитання “Кобзаря”. Один із них, на нашу думку, полягає в актуалізації та розвитку «жанру» аналізу окремого твору.Чому з’явилася потреба такого нового прочитання поезій Шевченка, у чому його сутність і чому вдаємося саме до такого підходу, коли дослідник зосереджується лише на одному творі і читає його настільки повільно, настільки уважно вивчає функціонування його “організму”, що створюється враження, що він вдивляється в нього крізь вічко мікроскопа? Щоб відповісти на це питання, ми змушені вдатися до “історії питання”, тобто до деяких сторінок історії шевченкознавства.

1. Через матеріальні нестатки та поліцейські переслідування 25-річний Іван Франко був змушений покинути Львів та переїхати у рідне село Нагуєвичі, де знайшов притулок у хаті свого вітчима. Тут він жив з квітня 1881 року. Весь день важко працював по господарству, а ввечері та вночі писав оповідання, вірші, статті. У жовтні того ж року він написав статтю «Темне царство», яка й до цього часу вражає своєю глибиною аналізу Шевченкових поем «Сон» («У всякого своя доля…») та «Кавказ». То був аналіз, котрий  розкрив у здавалося б добре знаній поемі якісь глибинні смислові плани. Це були моменти такого відкриття творів, які і до цього часу вражають своїм сучасним звучанням.  Поеми «Сон» і «Кавказ» сприймалися не як «критика російського самодержавництва», а як твори з таким глибоким художньо-аналітичним проникненням, що й досі Шевченковий аналіз російської самодержавницької системи не втратив актуальності як всебічний і точний погляд на тоталітарну систему. А окремі висновки молодого Івана Франка, до яких його підштовхнули поеми Шевченка, ну, скажімо, ті, де йдеться про саморуйнування «темного царства» як тоталітарної системи, будуть неодноразово підтверджені чисельними прикладами як далекої, так і зовсім близької всесвітньої історії – «Машина темного царства так і збудована, що мусить швидше чи пізніше сама розпастися. Адже головні її причини – несправедливість, деморалізація, облуда та самоволя, – се не жодні закони природи, вічні та незмінні, се тільки часові недуги людськості, по яких мусить наступити й виздоровлення».

Передмова до рецензії

У програму навчальної дисципліни «Арткритика», яку я читаю на третьому курсі факультету філології та журналістики, входить таке завдання: студенти відвідують одну із вистав театру імені Марка Кропивницького, пишуть свої відгуки на спектакль (створюють такі собі міні-рецензії, які у деяких студентів переростають у рецензії повноформатні), обговорюють їх. Ця навчальна дисципліна дає надію, що у нашому регіоні відродиться не тільки літературна (вона все-таки у нас існує), а й професійно виконана театральна та кіно-телекритика. Затребуваність на таку аналітику є надзвичайно високою. Хтось же має розтлумачувати та давати зі знанням справи оцінку тій художній продукції, що народжується на наших і не тільки на наших теренах! Культурно – просвітницька функція літературно-мистецької критики у всі часи була величезною. І зараз, коли на сучасну людину обвалюються потоки низькопробної масової культури, коли розмиті істинні критерії художності, хтось же має пояснювати людям, де мистецтво, а де його шкідливий сурогат…

Десь зразу після березневих Шевченкових днів до мене зателефонували з нашого кіровоградського телебачення з пропозицією взяти участь у  ток-шоу під назвою «Ми». «Яка тема, - питаю, - про що дискусія?». Співробітниця телеканалу, що телефонувала, відповіла: «Про Шевченка. Хіба Ви не знаєте, що Валентина Бажан, редактор «Народного слова», надрукувала статтю, спрямовану проти «Свободи», яка розміщає повсюдно цитати з Шевченка, які закликають до жорстокості, до боротьби проти влади…А Сергій Запорожан їй відповів у блогосфері «Україна – центр». Таке робиться… Таке пишуть… Почитайте…». Сергія Запорожана знаю як свого колишнього студента. Думаючого, до речі, патріотичного і до того ж мужнього, бо пережив, займаючись політичною діяльністю, багато чого. Пережив достойно, з гідністю. Таких би нам побільше – часто приходить в голову, коли спілкуюся з ним.